Шарль-Марі Відор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарль-Марі Відор
фр. Charles-Marie Widor
Charles-Marie Widor (2).jpg
Основна інформація
Дата народження 21 лютого 1844(1844-02-21)[1][2][…] або 24 лютого 1845(1845-02-24)[4]
Місце народження Ліон, Липнева монархія[5][4]
Дата смерті 12 березня 1937(1937-03-12)[1][6][…]
Місце смерті Париж[5][4]
Громадянство Франція[7]
Професії композитор, органіст, аранжувальник, музичний педагог, музичний критик, викладач університету, педагог
Освіта Королівська консерваторія в Брюсселі
Вчителі François-Joseph Fétisd і Jacques-Nicolas Lemmensd
Відомі учні Артур Онеґґер, Олів'є Мессіан, Даріус Мійо, Charles Arnold Tournemired, Emil Freyd, Henri Libertd, Марсель Дюпре, Laura Netzeld і Надія Буланже[8]
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону
CMNS: Файли у Вікісховищі

Шарль-Марі Відор (фр. Charles-Marie Widor; 21 лютого 1844, Ліон — 12 березня 1937, Париж) — французький органіст, композитор і музичний педагог.

Життєпис[ред. | ред. код]

Головний орган фірми Cavaillé-Coll в Паризькій Церкві Сен-Сюльпіс (1863).

Батько Відора був органістом і майстром з виготовлення органів, другом найбільшого органного майстра XIX століття Арістіда Кавайє-Колля, за рекомендацією якого Відор вступив до Брюссельської консерваторії, де навчався органу у Жака Ніколя Лемменса і композиції у Франсуа Жозефа Феті. Після закінчення курсу Відор в 1869 був запрошений тимчасово зайняти посаду органіста в паризькій церкви Сен-Сюльпіс, замість померлого Лефебюр-Велі, і перебував на цій посаді протягом 64 років, хоча постійний контракт з ним так і не був укладений (в 1934-му Відора змінив один з найбільш значних його учнів, Марсель Дюпре).

З 1890 Відор був професором органу, а з 1896 композиції в Паризькій консерваторії. Серед учнів Відора були такі великі фігури французької та світової музики, як Луї В'єрн, Даріус Мійо, Едґар Варез, Альберт Швейцер, Дімітріє Куклін.

Творчість[ред. | ред. код]

Композиторська спадщина Відора досить широка і включає:

  • десять симфоній для органу,
  • чотири опери,
  • низку оркестрових творів (з яких найбільшою популярністю користуються симфонічна поема «Вальпургієва ніч», фортепіанний і віолончельний концерти),
  • пісні і романси.

Однак основу творчості Відора складають масштабні органні твори, які Відор незвично називав симфоніями (частково у зв'язку з тим, що реформа органобудівництва, вироблена Кавайє-Коллем, значно розширила діапазон і виразні можливості цього інструменту). Відор весь час, протягом десятиліть, повертався до музики своїх симфоній — деякі з них існують у восьми різних редакціях. З десяти симфоній для органу Відора найзнаменитішими і часто виконуваними є п'ята (завершується знаменитою токатою) і шоста (обидві опубліковані в 1887).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
  3. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б в Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119009706 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  6. ↑ Comité des travaux historiques et scientifiques — 1834.
  7. ↑ LIBRIS — 2012.
  8. ↑ Grove Music Online — ISBN 978-1-56159-263-0 — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.03705

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шарль-Марі_Відор&oldid=30158480