Шарль-Симон Фавар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарль Симон Фавар
фр. Charles-Simon Favart
Favart.jpg
Народився 13 листопада 1710(1710-11-13)
Париж
Помер 12 травня 1792(1792-05-12) (81 рік)
селище Бельвіль, Париж
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність драматург
Alma mater ліцей Людовика Великого
Мова творів французька
Жанр опера, комедія
У шлюбі з Justine Favart[d][1]

Шарль Симон Фавар у Вікісховищі?
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ша́рль Симо́н Фава́р (фр. Charles-Simon Favart; * 13 листопада 1710 — † 12 травня 1792) — французький драматург-комедіограф, лібреттист, композитор і театральний режисер.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 13 листопада 1710 року в Парижі в родині пиріжника.

У 1743-1745 роках — режисер театру Опера комік. У 1745-1750 роках — разом з дружиною жив і працював в Брюсселі. У 1751 році повернувся до Парижа. У 1757-1769 роках — входив в дирекцію театру Опера комік, який в 1762 році об'єднався з театром «Комеді Італьєн», а в 1783 році отримав назву «Театр Фавара» або «Зал Фавара»[3].

Значну участь в роботі Фавара брала його дружина, французька комедійна актриса і співачка, виконавець головних ролей в багатьох його п'єсах — Марі Жюстін Фавар,в дівоцтві — де Ронсере (фр. du Ronceray). Вона дебютувала в Парижі в 1744 році. Також відома під ім'ям Мадам Фавар (*15 червня 1727, Авіньйон — †21 квітня 1772, Париж). Вважається, що вона допомогла Фавару написати близько 90 п'єс для театру [4].

З початком Великої французької революції (17891799) відійшов від театральної діяльності[3].

Помер 12 травня 1792 року в селищі Бельвіль, тепер це — один із кварталів Парижа.

Творчість[ред. | ред. код]

З 1732 року вигадував п'єси для паризьких ярмаркових театрів — «Бінокль» (1734, театр на Сен-Жерменському ярмарку), «Алжирський паша» (1741, театр на Сен-Лоранському ярмарку) та інші.

Став відомим після постановки п'єси «Шукачка розуму» (1741 рік, театри на Сен-Жерменському та Сен-Лоранському ярмарках).

Створив блискучі зразки пародійної комедії-водевіля, основу якої поклав Лесаж, і комедій з арієтами. У комедіях сюжет будував на любовних переживаннях дам і кавалерів, також вводив у дійові особи і селян, використовуючи народну мову[5].

Автор численних одноактних п'єс. До середини 1750-х років — сам підбирав популярні наспіви до своїх п'єс. Із затвердженням французької комічної опери як музичного жанру — поступово перейшов на положення лібреттиста, що співробітничав з композиторами.

Сценічність, жвавість діалогів і ліризм творів Фавара забезпечили їм широку популярність. П'єси Фавара стали зразком для лібретто зінгшпілів Гете, були високо оцінені Лессінгом[6]. П'єсу «Сулейман або Три султани» Лессінг проаналізував в «Гамбургській драматургії» (17671769) і похвалив її[3].

Твори Фавара були видані в Парижі у 1808 році під назвою «Mémoires et correspondance littéraires» (в 3 томах), у 1830 році — в Парижі під назвою «Oeuvres choisies de M. et M-me Favart» теж в 3-х томах (дружина представлена співавтором Фавара).

На чисельні лібретто Фавара писали комічні опери багато композиторів, в тому числі Глюк, Ґретрі, Довернь, Дуні, Делаборд, Монсіньї, Моцарт, Філідор.

Твори[ред. | ред. код]

Загалом написав близько 150 комедій-водевілів і лібретто, в тому числі (всі поставлені в Парижі):

  • Комічна опера «Сестри-близнята» (фр. «Les Deux Jumelles», 1734).
  • «Шукачка розуму» (фр. «La Chercheuse d'esprit», 1741).
  • «Дон Кіхот у герцогині» (фр. «Don Quichotte chez la duchesse», 1743) — Буамортьє написав на неї комічну оперу.
  • «Цитера в облозі» (фр. «La Cythère assiegée», Брюссель, 1748) — опера Глюка в 1759 році.
  • «Любов Бастьєна і Бастьєнни» (фр. «Les Amours de Bastien et Bastienne», 1753, пародія на оперу Руссо «Сільський чаклун», написана спільно з дружиною) — опера Моцарта в 1768.
  • «Обдурена кокетка» (фр. «La coquette trompée») — опера Доверні в 1753.
  • «Свято любові, або Лука і Колінетта» (1754).
  • «Любовний каприз, або Нінета при дворі» (фр. «Le caprice amoureux ou Ninette à la cour», 1755, пародія на оперу Чампі «Бертольда при дворі», написана спільно з дружиною) — опера Дуні в 1756; поставлена також в Петербурзі у 1765 році.
  • «Дочка, за якою погано наглядали...» (фр. «La fille mal gardée...») — опера Дуні в 1758.
  • Водевіль «Сулейман, або Три султани» — про османського султана Сулеймана I (1761).
  • «Анетта і Любен» (1762).
  • «Свято світу» (фр. «Les fêtes de la paix») — опера Філідора в 1763.
  • «Фея Ургела, або Той, хто подобається дамам» (фр. «La fée Urgele ou Ce qui plait aux dames», 1765) — опера Дуні в 1765; пізніше — Ґретрі.
  • «Женці» (фр. «Moissonneurs») — опера Дуні в 1768.
  • «Фіктивний садівник» (фр. «Le jardinier suppos») — опера Філідора в 1769.
  • «Випробування дружби» (фр. «L'amitié à l'épreuve») — опера Ґретрі в 1770.
  • «Прекрасна Арсена» (фр. «La Belle Arsène», 1773) — опера Монсіньї в тому ж році.

Образ у мистецтві[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фавар, Шарль-Симон // Энциклопедический словарьСанкт-Петербург: Брокгауз—Ефрон, 1902. — Т. XXXV. — С. 219.
  2. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в Фавар Шарль Симон// Театральная энциклопедия: В 6 т. / Гл. ред. С. С. Мокульский [до 1961 г.], П. А. Марков [с 1963 г.]; Редкол.: Г. Н. Бояджиев, Ю. А. Дмитриев, Н. Г. Зограф [и др.]. — М.: Советская энциклопедия, 1961-1967. — Т. 5: Табакова-Яшугин. — 1967. — 1136 с. — 38000 экз.
  4. Фавар Шарль Симон// Брокгауз Ф. Эфрон И. Энциклопедический словарь в 86 книгах й 4 дополнениях. — Петербург: 1890–1907. — Т. 35: Усинский пограничный округ-Фенол. — 1902. — 476 с.
  5. Лугина Л. Л. Фавар Шарль Симон// Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Советская энциклопедия, 1962-1978. — Т. 7: «Советская Украина»-Флиаки. — 1972. — 1008 с.
  6. Фавар Шарль Симон// Музыкальная энциклопедия: В 6 т. / Гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М.: Советская энциклопедия: Советский композитор, 1973—1982. — Т. 5: Симон-Хейлер. — 1056 с. — 102 200 экз.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Лугина Л. Л. Фавар Шарль Симон// Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Советская энциклопедия, 1962-1978. — Т. 7: «Советская Украина»-Флиаки. — 1972. — 1008 с.
  • Фавар Шарль Симон// Брокгауз Ф. Эфрон И. Энциклопедический словарь в 86 книгах й 4 дополнениях. — Петербург: 1890–1907. — Т. 35: Усинский пограничный округ-Фенол. — 1902. — 476 с.
  • Фавар Шарль Симон// Музыкальная энциклопедия: В 6 т. / Гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М.: Советская энциклопедия: Советский композитор, 1973-1982. — Т. 5: Симон-Хейлер. — 1056 с. — 102 200 экз.
  • Фавар Шарль Симон// Риман Г. Музыкальный словарь [Пер. с нем. Б.П. Юргенсона, доп. рус. отд-нием]. — М.: ДиректМедиа Паблишинг, 2008.
  • Фавар Шарль Симон// Театральная энциклопедия: В 6 т. / Гл. ред. С. С. Мокульский [до 1961 г.], П. А. Марков [с 1963 г.]; Редкол.: Г. Н. Бояджиев, Ю. А. Дмитриев, Н. Г. Зограф [и др.]. — М.: Советская энциклопедия, 1961-1967. — Т. 5: Табакова-Яшугин. — 1967. — 1136 с. — 38000 экз.
  • Ярмарочные и бульварные театры// Бояджиев Г.Н. История западноевропейского театра. — М.: Книга по требованию. — Т. 2. — 2013. — С. 277-293. — ISBN 978-5-458-30762-8
  • Charles-Simon Favart // Енциклопедія Британіка (англ.). — Encyclopedia Britannica Inc.

Додаткова література[ред. | ред. код]

  • Карская Т. Я. Французский ярмарочный театр, Л.-М., 1948.
  • История западноевропейского театра /Под общей ред. С. С. Мокульского. — М. — Т. 2 — 1957.
  • Albert M. Les theâtres de la Foire. — P., 1900.
  • Burnоulin M. Favart et M-me Favart. Un ménage d'artistes au 18 siècle. — P., 1912.
  • Сuсuеl G. Les creatures de l'Opéra-comique français. — P., 1914.
  • Dеsbоulmiers A.-J. Histoire du theâtre de l'Opéra-comique, v. 1 - 2. — P., 1769.
  • Font A. Favart, l'opéra comique et la comedie-vaudeville aux XVII et XVIII siècles. — P., 1894.