Шарль Адольф Вюрц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарль Адольф Вюрц
фр. Charles Adolphe Würtz
Народився 26 листопада 1817(1817-11-26)
Страсбург, Ельзас, Франція
Помер 12 травня 1884(1884-05-12) (66 років)
Париж, Франція
Поховання
Країна  Франція[2][3][4]
Діяльність хімік, політик, викладач університету, лікар
Alma mater Страсбурзький університет
Гіссенський університет
Jean Sturm Gymnasiumd (1834)
Галузь Хімія
Заклад Факультет медицини, Парижd
Faculté de médecine de Strasbourgd
Institut national agronomiqued
Посада Пожиттєвий сенаторd, Mayor of 7th arrondissement of Parisd і президент[5]
Вчителі Юстус фон Лібіх і Жан-Батист Дюма
Відомі учні Зайцев Олександр Михайлович
Аспіранти, докторанти Еміль Лемуан
Поль Еміль Лекок де Буабодран
Арман Готьє
Членство Лондонське королівське товариство
Паризьке філоматичне товариствоd
Французька академія наук
Петербурзька академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Прусська академія наук
Société Chimique de Franced
Паризька медична академія
Баварська академія наук
Національна академія наук США
Бельгійська королівська академія медициниd
Туринська академія наук[6]
Відомий завдяки: Реакція Вюрца
Нагороди
великий офіцер ордена Почесного легіону
медаль Коплі

Лекторська премія Фарадея (1879)

іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (9 червня 1864)

Jecker Prized (1864)

Список 72 імен на Ейфелевій вежі


CMNS: Шарль Адольф Вюрц у Вікісховищі

Ша́рль Адо́льф Вю́рц (фр. Charles Adolphe Würtz; 26 листопада 1817, Страсбург — 12 травня 1884, Париж) — французький хімік, член Паризької академії наук (1867) і її президент з 1881 р., член-кореспондент Петербурзької АН (1873).

Біографія[ред. | ред. код]

У 1843 отримав ступінь доктора медицини; вивчав хімію у Ю. Лібіха в Гіссені і Ж. Б. Дюма в Парижі. З 1853 професор хімії у Вищій медичній школі в Парижі.

Роботи Вюрца[ред. | ред. код]

Роботи Вюрца відносяться головним чином до органічної хімії, яку він збагатив відкриттям нових сполук і нових загальних методів синтезу. У 1849 Вюрц, діючи їдким калієм на метиловий і етиловий ефіри ізоціанової і ізоціанурової кислот, отримав метиламін і етиламін — найпростіші представники ряду жирних амінів. У 1855 Вюрц запропонував загальний спосіб (пізніше названий ім'ям Вюрца) синтезу насичених вуглеводнів дією металевого натрію на алкілгалогенід[7]. У 1856 Вюрц синтезував етиленгліколь — перший з двохатомних спиртів, або гликолей, в 1859 — етиленхлоргідрін і при обробці його їдким калі — окис етилену, яка послужила Вюрц вихідним продуктом для синтезу аміноспиртів, холіну (1867) і нейріну (1869). У 1867 Вюрц сплавом бензолсульфокіслоти з їдким лугом отримав фенол (карболову кислоту). У 1872 Вюрц описав альдольну конденсацію[8]. Вюрц був переконаним прихильником передових напрямків хімії свого часу — атомно-молекулярного вчення і теорії хімічної будови А. М. Бутлерова, поширенню яких сприяв. Він розумів величезне значення періодичного закону Д. І. Менделєєва і сприяв визнанню його за кордоном. Всі навчальні посібники та монографія Вюрца отримали в свій час широке поширення.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k9751478j/f116
  2. http://www.jstor.org/stable/93440
  3. http://www.researchgate.net/publication/236233531_Charles-Adolphe_Wrtz/file/9c960519db3bc24b43.pdf
  4. http://www.yelp.com/biz/paris-store-wolfisheim
  5. Французька академія наук — 1666.
  6. www.accademiadellescienze.it
  7. Wurz A. Ueber eine neue Klasse organischer Radicale // Justus Liebigs Annalen der Chemie. 1855. B. 96. H. 3. S. 364—375. [1] [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.]
  8. Wurtz C. A. Sur un aldéhyde-alcool // Comptes rendus de l'Académie des sciences. 1872. T. 74. № 22. P. 1361. [2] [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.]