Шарль Дюллен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарль Дюллен
фр. Charles Dullin
Charles Dullin.jpg
Дата народження 8 травня 1885(1885-05-08)
Місце народження Єнн, Савойя, Франція
Дата смерті 11 грудня 1949(1949-12-11) (64 роки)
Місце смерті Париж, Франція
Громадянство Франція Франція
Професія актор
IMDb ID 0241348

Шарль Дюлле́н (фр. Charles Dullin; нар. 8 травня 1885, Єнн, Франція — 11 грудня 1949, Париж, Франція) — французький актор, театральний режисер, педагог.

Біографія[ред. | ред. код]

Шарль Дюллен народився 8 травня 1885 року у батьківському маєтку Шателар в Савойї. Шарль був вісімнадцятою дитиною в сім'ї мирового судді Жака Дюллена. Після кількох класів семінарії батьки відправили Шарля до Ліона, де він працював прикажчиком, клерком у судового пристава.

У 1905-му році Шарль Дюллен приїхав у Париж, де спочатку виступав з віршованими декламаціями в невеликому театрі «Моторний кролик», брав участь у виставах. У 1907-му молодий актор познайомився з Андре Антуаном і, за його пропозицією, перейшов у театр «Одеон». Дюллен багато чому навчився у Антуана, який на той був одним з найкращих театральних режисерів Франції.

У 1909 році Дюллен поступив у трупу «Театру мистецтв», де у 1911-му році зіграв свою першу значну роль — Смердякова в інсценуванні «Братів Карамазових», здійсненому Жаком Копо і Жаном Круе, яку поставив режисер Андре Дюрек. У 1913-му Копо створив «Театр Старого голуб'ятника», де Дюллен продовжував виступати в «Братах Карамазових». Тут він уперше зіграв і іншу свою роль — Гарпагона в мольєрівському «Скупому», яку втілював потім протягом усієї подальшої акторської кар'єри.

У 1919—1921 роках Шарль Дюллен грав у театрі Гастона Баті, а у 1922-му в старому театральному приміщенні на площі Данкур поблизу Монмартра відкрив свій власний театр «Ательє» (фр. Théâtre de l'Atelier), який очолював до 1940 р., передавши потім в управління своєму учневі Андре Барсаку.

У 1920-і роки Шарль Дюллен остаточно виробив свою педагогічну систему, побудовану на навчанні акторів в процесі імпровізації. Дюллен виховав цілу низку видатних акторів і режисерів, серед яких Маргарет Жамуа, Мадлен Робінсон, Жан Вілар, Жан-Луї Барро, Андре Барсак, Реймон Руло, Моріс Гаррель і багато інших.

У 1937-у Дюллена було запрошено до «Комеді Франсез» для постановки там «Одруження Фігаро» Бомарше. Під час німецької окупації Парижу Дюллен покинув «Ательє», перейшовши спершу в «Театр де Парі», потім у «Театр Сари Бернар», перейменований окупантами в «Театр де ля Сіті» (Міський театр). Тут режисер у 1943 році поставив екзистенціальну п'єсу Ж.-П. Сартра «Мухи». Дюллен очолював «Театр де ля Сіті» до 1947 року, після чого поставив у театрі «Монпарнас» п'єсу «Архіпелаг Ленуар» А. Салакру, в якій сам зіграв роль Ленуара, обвинуваченого в розтлінні малолітніх. Вистава стала однією з найгучніших театральних сенсацій Парижу сезону 1947-48 років.

Після серії вистав у Парижі Шарль Дюллен повіз «Архіпелаг Ленуар» в турне Європою. Повернувшись, він ще знімався в кіно, потім репетирував новий спектакль за Бальзаком.

7 грудня 1949 року Шарля Дюллена було прооперовано, а через чотири дні він помер у лікарні Сент-Антуан в Парижі, у віці 64- років[1].

Шарль Дюллен є автором книги «Спогади і замітки актора» (1958).

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Фільмографія (вибіркова)[ред. | ред. код]

  • 1920 : Таємниця Розетти Ламбер / Le secret de Rosette Lambert — Бертран
  • 1921 : Людина, яка продала свою душу дияволу / L'homme qui vendit son âme au diable — Диявол
  • 1921 : Три мушкетери / Les Trois mousquetaires — панотець Жозеф
  • 1924 : Диво вовків / Le miracle des loups — король Луї XI
  • 1927 : Шахіст / Le joueur d'échecs — барон фон Кемпелен
  • 1928 : Мальдона / Maldone — Олів'є Мальдон
  • 1929 : Каліостро — любов і життя великого авантюриста / Cagliostro — Liebe und Leben eines großen Abenteurers — Маркіз де Еспада-де Бретейль Конт
  • 1930 : Уявні бродяги / Vagabonds imaginaires
  • 1934 : Знедолені / Les misérables — Тенардьє
  • 1937 : Мадемуазель лікар / L'Affaire du courrier de Lyon — сліпий свідок
  • 1941 : Підступний лис / Volpone — Корбаччо
  • 1947 : Останній шанс / Les jeux sont faits — фр. Le marquis
  • 1947 : Набережна Орфевр / Quai des Orfèvres — Жорж Бріньон

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Jean Sarment, Charles Dullin, Paris, éditions Calmann-Lévy, 1950.
  • Alexandre Arnoux, Charles Dullin: portrait brisé, Paris, éditions Émile-Paul Frères, 1951.
  • Lucien Arnaud, Charles Dullin, préface de Jean Vilar, volume 2 de la collection Le Théâtre et les Jours, L'Arche éditeur, Paris, 1952.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Charles DULLIN на сайті Premiere.fr

Посилання[ред. | ред. код]