Шарль Пішегрю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шарль Пішегрю
Général Jean Charles Pichegru.jpg
Народився 16 лютого 1761(1761-02-16)
Ле-Планш-пре-Арбуа
Помер 6 квітня 1804(1804-04-06) (43 роки)
Париж
загибель у в'язниці
Інші імена Жан
Діяльність політик, військовий очільник
Звання генерал

Шарль Пішегрю (*Jean-Charles Pichegru, 16 лютого 1761 —†6 квітня 1804) — французький військовий та політичний діяч часів Першої республіки.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1761 року у м.Ле-Планш-пре-Арбуа. Походив з селянської родини. Навчався у міському коледжі, яке закінчив у 1780 році. Згодом викладав філософію у Брієнському військовому училищі. Одним з його учнів був Наполеон Бонапарт. У 1783 році поступив до 1-го артилерійського полку, де став сержантом. Деякий час брав участь у складі французького корпусу у війни за незалежність Північноамериканських штатів. У 1789 році отримав звання прапорщика. З початком Французької революції запропонував послуги емігрантам-роялістам у Кобленці, але ті відмовилися. Тоді він вступив до Якобінського клубу у Безансоні, президентом якого став у 1791 році. Того ж року обирається командиром батальйону добровольців, увійшов разом з ним до Рейнської армії.

При підтримці М.Робесп'єра та Сен-Жюста у 1792 році стає бригадним генералом, а у 1793 — дивізійним. У 1793 року очолює Рейнську армію. У лютому 1794 року стає командувачем північної амрії. на її чолі вдало провів військову кампанію у Фландрії. 7 липня захоплює Антверпен, а 20 січня 1795 року — Амстердам. Здобуває перемоги під Каселем, Неймегеном, Куртре, Буа-ле-Дюком, Меніном. Захоплює замерзлий голландський флот. 14 лютого — повністю захопив Голландію.

По поверненню до Парижу Пішегрю придушує повстання 12 жерміналя III року (1 квітня 1795 року), за що отримав звання «Рятівника батьківщини», потім отримав призначення головнокомандуючого арміями Рейнської армії, а незабаром Самбро-Мааської. на її чолі форсував Рейн й захопив м. Мангейм.

Водночас пішегрю вступив у перемовини з монархістами. Принц Конде обіцяв йому 1 млн франків готівкою, ренту у 200 тисяч франків, звання маршала, губернаторство в Ельзасі і замок Шамбор. Втім у 1796 році плани Пішегрю стали відомі Директорії й він вимушений був піти у відставку. Проте, зважаючи на популярність Пішегрю, його не наважилися арештувати. Замість цього призначили посланцем до Швеції. Проте Шарль Пішегрю відмовився.

У 1797 році його бирають до Ради п'ятисот, президентом якої він стає. Він знову зв'язується з принцем Конде, плануючи повалення Директорії. Втім внаслідок державного заколоту 18 фрюктідор V року (4 вересня 1797 року) Ради розпущено, а Пішегрю заарештовано. Його відправлено у заслання до Кайєни. У 1798 році він втік до англійців, що стояли тоді у Суринамі. Згодом перебрався до Лондону, а потім до Прусії.

У 1804 році таємно перебрався до Франції, де разом з лідером роялістів Жоржем Кадудалем готував замах на Наполеона Бонапарта (тоді першого консула). Заколот не вдався. 28 лютого Пішегрю заарештований й 6 квітня ще до початку суду знайдений мертвим у камері.

Джерела[ред.ред. код]

  • Philippe de Ladebat, Seuls les morts ne reviennent jamais : les pionniers de la guillotine sèche en Guyane française sous le Directoire, Nantes, Amalthée, 2008, 411 p.