Шарль Фуке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шарль Фуке
Charles Louis Auguste Fouquet-Hyacinthe Rigaud mg 9513.jpg
Інші імена Луїс-Огюст
Народився 22 вересня 1684(1684-09-22)
Вільфранш-де-Руерг
Помер 26 січня 1761(1761-01-26) (76 років)
Версаль
Громадянство Франція
Діяльність політик, військовий очільник
Титул герцог
Посада военный министр Франции
Звання маршал
Конфесія католицтво
Батько Луї Фуке
Матір Катерина Агнес Левіс
Рід Фуке
Дружина Генрієта Франсуаза де Дюрфо
Марія-Казимира-Тереза-Женев'єва-Еммануель де Бетюн
Діти 1 син
Blason Charles Louis Auguste Fouquet (1684-1761).svg

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Шарль-Луїс-Огюст Фуке (*Charles Louis Auguste Fouquet, 22 вересня 1684 —†26 січня 1761) — французький аристократ, 1-й герцог Бель-Іль, маршал і пер Франції, державний діяч часів правлення Людовика XV.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з відомої родини Фуке. Син Луї Фуке, маркіза Бель-Іля. Шарль Фуке був онуком відомого державного діяча Ніколя Фуке. Отримав гарну освіту. Обрав для себе кар'єру військового. Вперше відзначився під час Війни за іспанську спадщину. У 1705 році вже очолив драгунський полк. У 1706 році брав участь у битві при Турині, звитяжив при обороні Лілля у 1708 році, брав участь при укладанні Раштатського миру у 1713 році. У 1714 році був серед учасників укладання раштатського миру у 1714 році. після цього призначається губернатором Унінгу.

Потім проявив себе під час Війни четверного альянсу (1717–1720), зокрема під Фуентерабіа у 1718 році та при захопленні Сан-Себастьяна у 1719 році.

У 1727 році призначається губернатором Меца, Туля і Вердена (залишався на цій посаді до самої смерті), у 1732 році отримує звання генерал-лейтенанта. Звитяжно воює під орудою Жака Фіцджеймса під Війни за польську спадщину (1733–1734).

У 1735 році виконував дипломатичне доручення у Відні. Завдяки його вправним діям у 1736 році було укладено перемир'я, а у 1738 році Віденський мир, згідно з яким Франція отримала герцогства Бар і Лотарингію.

У 1740 році стає маршалом Франції. Того ж року виступив за підтримку претензій Карла Вітельсбаха, що спричинило війну за австрійський спадок. У 1741 році під час виборів на рейстазі сприяв обранню Вітельсбаха імператором Священної Римської імперії. Того ж року зайняв Прагу, але невдовзі, не маючи військової підтримку, вимушен був відступити під тиском австрійських військ. У 1742 році представляв Францію під час коронації імператора Карла VII Вітельсбаха. Того ж року відважно воював під Егером. За це отримав титул герцога Бель-Іля.

у 1744 році відбув для перемовин з Фрідрихом II, курфюрстом Прусії. проте по дорозі до Берліну потрапляє у полон. Шарля Фуке було відправлено до Великої Британії. звільнився з полону лише у 1745 році.

У 1746 році з успіхом захищав Дофіне та Прованс від австро-сардинських військ, зумівши навіть перенести війну до П'ємонту. За це у 1748 році отримав титул пера Франції. Незабаром стає кавалером ордену Святого Духа.

У 1749 році обираєтсья до Французької академії. У 1756 році призначається державним міністром, а у 1758 році державним секретарем військового департаменту. на цій посаді перебував до самої смерті у 1761 році. Під час своєї каденції провів низку реформ, спрямованих перш за все на зміцнення та підвищення якості й професіоналізму офіцерського корпусу. Під час Семирічньої війни намагався фінансово й матеріально забезпечити французьку армію. після численних поразок спрямував графа Сен-Жермена до гааги з метою розпочати перемовини стосовно укладання миру.

Меценатство[ред.ред. код]

Як губернатор м. Мец був ініціатором й спонсором Королівського товариства наук і мистецтв міста Мец. Підтримував будівництві абатство Святого Глосінде, костела святих Симона і Юди (1737–1740 роки), готеля Опікунів, Оперного театру (1738–1752 роки), площі Зброї.

Родина[ред.ред. код]

1. Дружина — Генрієта Франсуаза де Дюрфо

Дітей не було

2. Дружина — Марія-Казимира-Тереза-Женев'єва-Еммануель де Бетюн

Діти:

  • Луї-Марі (1732–1756)

Джерела[ред.ред. код]

  • Michel Popoff et préface d'Hervé Pinoteau, Armorial de l'Ordre du Saint-Esprit : d'après l'œuvre du père Anselme et ses continuateurs, Paris, Le Léopard d'or, 1996, 204 p.
  • Cooper-Oakley, Isabella (1912). The Comte De Saint Germain, the Secret of Kings (2nd ed.). London: Whitefriars Press