Шаріфат Мекки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
شرافة مكة
Шаріфат Мекки
Аббасидський халіфат Flag
967 – 1925 Королівство Неджду і Хіджазу Flag
Столиця Мекка
Мови арабська
Релігії іслам
Форма правління монархія
шаріф Мухаммед Абу-Джафар аль-Талаб
Історія
 - Засновано 967
 - Ліквідовано 1925
Сьогодні є частиною Саудівська Аравія Саудівська Аравія

Шаріфат Мекки або Мекканський (Хиджазький) шаріфат (967 —1925 роки) — держава на заході Аравійського півострова зі столицею у місті Мекка, що утворилася в ранньому Середньовіччі. Мала теократичний характер. Час від час влада шарифів Мекки поширюваласяна весь Хиджаз. З 965 до 1069 року правила династія Мусавидів, з 1069 до 1201 року в шаріфаті панували представини роду Хашимі ібн Хашимі (Молодших Хашимідів), з 1201 до 1925 рік — династія Катадидів.

Разом з тим час від час потрапляла під зверхність більш могутніх держав: у 978—1058 роках — Фатимідського халіфату, 1058—1062 роках — держави Сельджукидів, 1063—1067 та 1070—1080 роках — держави Сулайхидів, 1171—1202, 1220—1229, 1240—1260 роках — Аюбидів, 1260—1517 роках — Мамлюцького султанату, 1517—1802 роках — Османської імперії, 1802—1813 роках — Дірійського емірату, 1813—1840 роках — держави Мухаммеда Алі, 1840—1917 роках — османської імперії. Лише у 1918 році остаточно шаріфи здобули незалежність, створивши королівство Хиджаз. Проте у 1925 році його було захоплено Саудідами, що створили Саудівську Аравію.

Історія[ред. | ред. код]

Під владою Фатимідів[ред. | ред. код]

Протягом перших трьох століть історії ісламу Мекка управлялася намісниками халіфів. Після розпаду Аббасидського халіфату вона ненадовго перейшла під владу табаристанських Хасанідів, а потім тут утвердилася влада Алідів — нащадків четвертого правовірного халіфа Алі ібн Абу Таліба. З середини Х століття вони отримали титул шаріфів. Відлік шарифів ведеться з Абу-Джафара, який прийняв владу близько 967 року, в той час коли Хиджаз знаходився в сфері впливу єгипетських Фатимидів. він став засновником династії Мусавидів.

У 976 році шариф спробував позбутися від залежності, але це йому не вдалося. Фатімідський халіф Абу Мансур аль-Азіз припинив підвезення товарів зі своєї країни, і мекканці, що знаходилися в сильній залежності від єгипетського харчування, змушені були знову визнати його владу.

Під владою Сельджукідів та Сулайхидів[ред. | ред. код]

Після послаблення Фатимідів наприкінці 1040-х років та захоплення Палестини й Сирії військами сельджукидів у 1058 році Мекканський шарифат визнав зверхність Великих Сельджуків. У 1061 році помер шаріф Шукрі, що не залишив спадкоємця чоловічої статі. Це мало для Мекки згубні наслідки. Владу захопив представник іншої гілки Алідів — Хамза ібн Ваххас. При ньому в місті відбувалися постійні заворушення і зловживання.

У 1063 році Хиджаз підкорився еміру Ємену Алі з династії Сулайхидів, який відновив у Мецці порядок і безпеку. Того ж року він оголосив шаріфом Абул-Хашима ібн Мухаммеда, який став засновником нової шарифської династії Молодших Хавашімідів. Втім невдовзі Мекка стало місцем боротьби між Наджахідами та Сулайхидами, в результаті чого у 1067 році перші встановили зверхність над шаріфатом. Втім до 1070 року тут знову запанували сулайхиди.

У 1080 році мекканці вийшли з підпорядкування Ємену. Нащадкам Абу Хашима доводилося постійно маневрувати між Фатимідами і Аббасидами, яких підтримували Сельджукиди. Не раз траплялося так, що в хутбі поминалося ім'я того правителя, який надіслав більше грошей.

У 1080 році було визнано зверхність Сирійського султанату. У 1095 році Мекканський шаріфат знову визнав зверхність Фатімідського халіфату. Втім після Першого хрестового походу, що завершився 1099 року захопленням Єрумалиму шаріфи Мекки здобули незалежність.

Час незалежності[ред. | ред. код]

За шаріфа Ібн Абул-Хашим аль-Талаба держава стає самостійною. Втім про час (1098—1172 роки), коли Мекканський шаріфат не підлягав жодній з сусідніх країн, відомо замало. В цей час панувала династія Хашимідів. З 1101 до 1201 року навіть відсутні достеменні відомості про правителів шаріфату. Знано лише, що він зміг встановити владу на більшості земель Хиджазу. Цьому також сприяла боротьба за владу в Єгипті та Ємені. В цей час Мекканський шаріфат стає важливим зв'язком між південною Аравією та Єгиптом, Єменом і Палестиною.

Під владою Аюбидів[ред. | ред. код]

Період відносної незалежності Мекки закінчився в 1172, коли сюди прибув Туран-шах — брат єгипетського султана Салах ад-Діна, що прямував на завоювання Ємену. Тоді в Хиджазі було визнано зверність єгипетського султана з династії Аюбидів. У 1201 році Мекканський шаріфат було захоплено представником іншої гілки Алідів — Абу Азізом Катада, який заснував нову династію. Він мріяв перетворити Хиджаз в сильну незалежну державу і проводив незалежну по відношенню до Єгипту політику. Після смерті Катади при владі встав його син Хасан, також мріяв про незалежність. Проте єменський султан Салах ад-Дін Юсуф аль-Масуд поклав кінець його задумам. При ньому Мекка була поставлена ​​під прямий контроль єменських військовиків, але відразу після його смерті 1229 року влада влада повернулася до шарифів. Особливо зміцніла вона в довге правління онука Катади — Мухаммеда Абуд-Нубаджа. Втім, навіть при ньому шариф вважався васалом султанів Єгипту.

Васал мамлюків Єгипту[ред. | ред. код]

З утворенням у 1260 році Мамлюцького султанату держава шарифів підкорилася новим правителем без спротиву. У другій половині XIV ст. точилася запекла боротьба за Мекканський шаріфат між різними претендентами на владу. Особливо багато політичних заворушень було при шарифі Алджані. Його син Хасан, який прийняв владу в 1396 році знову навів порядок і спробував підкорити собі весь Хіджаз. З трьох його синів, які сперечалися про владу, мамлюцький султан Фарадж обрав спадкоємцем Бараката. 1407 року він став співправителем батька, а 1426 році —одноосібним правителем Мекки. Він безумовно визнавав владу султана, який тримав в Мецці постійну залогу під командуванням свого еміра.

Перше османське панування[ред. | ред. код]

Після завоювання в 1517 році Єгипту османськими військами Мекканський шарифіт визнав зверхність Османської імперії, проте шаріфи зберегли певну самостійність. В подальшому підпорядковувалися султанському уряду напряму, звідки отримували грошову допомогу. Деякий спадкоємці вллади шарифів навчалися у Стамбулі. Втім у військових справах вимушені були підкорятися бейлербеям (потім пашам) Абісинського бейлербейства (еялету). У 1680-х років в шаріфаті затвердила лінія Зайда з роду Катадидів династії Хашимідів. У 1770 році підкорилася війську мамлюкского бея Алі аль-Кабіра, що захопив владу в Єгипті. У 1773 році після повалення останнього та відновлення султанської влади в Єгипті Мекканський шаріфат знову визнав владу Османів.

Під зверхністю Саудідів[ред. | ред. код]

У 1802 році захоплено військами дірійського емірату під проводом еміра Сауда II бен Абд-аль-Азіза. останній був були послідовником ваххабізму — радикальної течії в ісламі, відкидав будь-які нововведення в релігії і засуджував розкіш. Ваххабіти навели порядок на дорогах Хиджаза, скасували багато податків і припиняли побори з боку місцевих чиновників, але скоротили контакти Мекканського шаріфату з мусульманами інших країн, через що постраждала торгівля і сильно скоротилася кількість прочан до Мекки. Це викликало значне невдаволення.

Під зверхністю Мухаммеда Алі[ред. | ред. код]

У 1805 році султан Махмуд II визнав хедивом Єгипту Мухаммеда Алі і доручив того привести Аравію до покірності. У 1811 році єгипетська армія під командуванням Тусуна, сина Мухаммеда Алі, вторглася в Хіджаз. За підтримки турецького султана до початку 1813 році єгиптяни звільнили Хиджаз разом з Меккою, а потім захопили і Неджд. У 1837 році в Мецці був заснований орден Сенусійя (сенусітов).

Друге османське панування[ред. | ред. код]

У 1840 році після поразки у війні проти османської імперії та її європейських союзників єгипетські війська змушені були залишити Аравію. Мекканський шаріфат знову повернувся під безпосередню владу Османської імперії. Турки, які жили в Хіджазу, перебували під юрисдикцією османського губернатора, а араби підпорядковувалися шаріфу.

Протягом 1850—1880-х років точилася боротьба за владу в Мекканському шаріфаті між представниками гілки Зайдидів та родом Аун з гілки Абадилідів. Ця запекла боротьба дозволила поступово османським військовикам та урядовцям зміцнити владу в Хиджазі та самій Мецці, оскільки в султанських чиновникам жителів вбачали запоруку спокою. У 1872 році Хиджаз перетворився на вілайєт. З цього часу влада шаріфів стало значно обмеженою. так в самій Мецці шаріфи мали війська кількістю 500 вояків, тоді як турецька залога становила 4 тис. вояків. Тому загони шаріфів були вимушені брати участь у всіх бойових діях в Аравії, чим сприяли збереженню влади османських султанів. У 1910—911 роках війська Мекканського шаріфату брали участь у придушенні повстання і асірському санджаку 9частині Єменського вілайєту).

Після Молодотурецької революції 1908 року в Мекку було призначено нового шаріфа — Хусейна бін Алі. Він довго жив в Стамбулі в якості почесного бранця і вважався людиною, відданим султану. З початком Першої світової війни Велика Британія як противник Османської імперії вирішила скористатися антитурецькими настроями в Хиджазі, підбурюючи до повстання шаріфа Хусейна. Англійці пообіцяли надати йому підтримку і визнати незалежність арабів у всіх районах, що лежать в межах, запропонованих шаріфом Мекки. Між Великою Британією і Мекканським шаріфатом було укладено формальний договір про протекторат, за яким шаріф відмовлявся від самостійності у зовнішньополітичних питаннях.

Нетривала незалежність[ред. | ред. код]

5 червня 1916 року Хусейн оголосив незалежність Мекки та Хиджазу, а 10 червня, побоюючись нападу турків, підняв повстання. Британці допомогли йому зброєю. Протягом літа 1916 року Хусейн зайняв всі великі міста Хиджаза, окрім Медіни, а в жовтні оголосив себе королем арабів. У січні 1917 року Велика Британія та Франція визнали Хусейна королем Хиджазу.

Нащадки Хусейна носили титули королів Хиджазу та шаріфів Мекки. таким чином Мекканський шаріфат зберіг свій статус. У 1925 році після поразки у війні проти Саудідів Мекку були захоплено, Мекканський шаріфат ліквідовано, а Хиджаз об'єднано з Недждом у єдине королівство.

Адміністрація[ред. | ред. код]

В часи більш-менш самостійного володарювання уся влада в шаріфаті належала шаріфам, що здійснювали військові походи, були вищою судовою інстанцією, призначали на державні посади, збирали податки. Разом з тим значною вагою користувалися улеми, з якими шаріфирадилися зі складних питань. Під час османського панування в обов'язки шарифа входила захист міст і їх околиць, забезпечення безпеки паломників, що здійснюють хадж.

Шаріфи[ред. | ред. код]

Докладніше: шаріф Мекки

Економіка[ред. | ред. код]

Основий дохід становили прочани, які прибували до Мекки. більшість населення працювала на забезпеченні перебування їх у Мецці. також під час хаджу прочани залишали чималі кошти. Крім того, мекканці займалися посередницькою торгівлею між єменом та Єгиптом і Палестиною. Проте тривалі війни з початку XIX ст. завдали значної шкоди торгівлі.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Bosworth C.E. The new Islamic dynasties. A chronological and genealogical manual. N.Y., 1996. Р. 118.
  • Joshua Teitelbaum (2001). The Rise and Fall of the Hashimite Kingdom of Arabia. C. Hurst & Co. Publishers. p. 9. ISBN 978-1-85065-460-5.
  • Numan, Nurtaç (November 2005), The Emirs of Mecca and the Ottoman Government of Hijaz, 1840—1908, The Institute for Graduate Studies in Social Sciences
  • Bruce Masters (2013-04-29). The Arabs of the Ottoman Empire, 1516—1918: A Social and Cultural History. Cambridge University Press. p. 61. ISBN 978-1-107-03363-4.