Шахта «Центральна» (Торецьк)
 Шахта «Центральна» | |
| Країна |
 Україна |
|---|---|
| Розташування | Торецьк, Донецька область |
| Власник | «Торецьквугілля» |
| Директор | директор Герт Віктор Давидович[1] |
| Фактичний видобуток | 1171/1135 т/добу |
| Марка вугілля | коксівне вугілля |
| Рік будівництва | 1860 |
| Кількість працівників | 2618/1135 осіб, в тому числі підземних — 1729/1464 осіб (1990/1999). |
| Технологічна схема | |
| Пластів в роботі |
m3, lв 7, l3, k6, kв+н 3, k2². |
| Кількість стволів | 4 |
| Запаси вугілля | |
| Вугільний басейн (район, родовище) |
Донецький вугільний басейн |
| Додаткова інформація | |
 Шахта «Центральна» у Вікісховищі | |
ДП «Шахта "Центральна"» — вугільна шахта міста Торецьк, найдавніша шахта міста, Донбасу та України[2][3]. Входить до ВО «Торецьквугілля». Заснована 1860 року, вона є найстаршою діючою вугільною шахтою Донбасу та всієї України[4][5].
Адреса: 85200, вул. Історична, 5, м. Торецьк, Донецька область.
Історія шахти[ред. | ред. код]
Історична шахта, початково носила назву Щербинівського центрального рудника. Стала до ладу у 1860 році.
Початок XX ст.[6][ред. | ред. код]
Щербинівський кам'яновугільний рудник розташований поблизу ст. Кривий-Торець. При руднику була побудована коксувальна фабрика з 70 печей системи Corvé. Продуктивність рудника в 1900 році сягнула понад 20 млн. пудів вугілля. Рудник був орендований на початку 1895 року у селян Щербинівки терміном на 30 років. Перша шахта - центральна, закладена в жовтні 1895 року[6]. Родовище складалося з 5 круто-падаючих (під кутом 40°) кам'яновугільних пластів. Потужність пластів в 1900 році була: Товстий -1.40 м., Пугачевка- 90 см., Аршинка - 70 см., Мазурка -1,12 м., про 5-ий пласт відомостей в 1900 році не було[6]. Глибина цетральної шахти була до першого горизонту - 220 м., до другого - 370 м., до третього - 520 м. На руднику була вуглепід'ємна машина заводу La Meuse (горизонтальна з золотниковим розподілом пара). Кліти були залізні, двоповерхові, вміщували по 4 вагони на кожному поверсі при повному корисному навантаженні до 5,2 тонн. З центральної шахти водовідлив здійснювався підземним насосом придбанним на бельгійському заводі Electricité et Hydraulique Société Anonyme à Charleroi. Правління товариства в 1900 році перебувало в Парижі[6], а директор-розпорядник - інженер С. С. Маціарлі-де-Деллінесті знаходився в Харкові.
XX ст.[ред. | ред. код]
В роки Німецько-радянської війни шахта зруйнована, відновлена в 1948 року, після чого пройшла кілька етапів реконструкції і технічного переозброєння: 1951 — 1970 роки — поглиблення всіх 3-х стволів, підготовка нового горизонту 816 м, реконструкція повітряно-силового господарства, вентилятора головного провітрювання, дегазації, диспетчерського зв'язку. Згодом реконструйована у 1988 році.
Максимальний річний видобуток шахти припадає на 1955 — 1961 роки, коли становив 1 млн тонн. 1960 року з нагоди 100-річчя шахта нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Плани дев'ятої (1971—1975 роки) і десятої (1976—1980 роки) п'ятирічок колектив шахти виконав успішно: 469 000 тонн і 433 000 тонн — відповідно на 101,4 та 103,7 %. За це шахта тричі визнавалася переможцем у Всесоюзному змаганні.
З 1988 виробнича потужність — 405 тис. тон на рік. Фактичний видобуток 1171/1135 т/добу (1990/1999). У 1994—1995 роках на шахті тривав спад обсягів виробництва. У квітні, травні і червні 1994 року забезпеченість лісом для кріплення склала 39.7 %, а металевим арочним кріпленням — 15.9 %. З липня 1996 року шахтарі страйкували разом з іншими шахтарями Донбасу впродовж 4 місяців, протестуючи проти затримок видачі заробітної плати. Підтримували тільки забої. Заборгованість кредиторам шахти склала понад 24 млн грн., а заборгованість працівникам по заробітній платі з травня по грудень 1996 року сягнула 1,2 млн грн.
Впродовж 1997—1978 років здійснено інженерно-технічні заходи з концентрації очисних і підготовчих робіт. Кількість забоїв зменшили до 6, 2 очисні забої обладнані щитовими агрегатами 2АНШ і до 1999—2003 роки оснащено по 3 механізовані лави, використовуються й відбійні молотки. Плани з видобутку вугілля впродовж 1999 і 2002 року виконала достроково. З 2000 року заробітна плата шахтарів виплачується без перебоїв. На шахті найвища продуктивність праці в об'єднанні «Торецьквугілля».
Максимальна глибина в 1990—1999 роках — 1 026 м. Шахтне поле розкрите 4 вертикальними стволами і поверховими квершлагами на горизонтах 516, 916, 1026 і 1146 м. У 1990/1999 роках розроблялися пласти середньою потужністю 1,2/1,3 м, кути падіння 55-60°. У 2003 році видобуто 270 тис. тон вугілля.
Сучасність[ред. | ред. код]
У 2003 році розроблялись пласти m3, lв
7, l3, k6, kв+н
3, k2². Пласт k2² небезпечний, а k6 загрозливий за раптовими викидами.
2010 року шахта відзначила своє 150-річчя. Шахта веде видобуток з горизонту 1200 м, 5 вибоями, з них 3 механізовані.
У 2020 р. розробляються також пласти l5 і l6 горизонту 1146 м.
Ведеться будівництво нового горизонту, який подовжить життя шахти щонайменше до 2030 року[4].
Аварії[ред. | ред. код]
- 16 грудня 1915 року на шахті «Центральна» трапився вибух метану, при якому постраждало 44 людини. Вибух забрав життя 25 шахтарів, 23 загинули в шахті, двоє померли в лікарні[7]. Розслідуванням причин вибуху займався Скочинський Олександр Олександрович.
- 4 січня 2009 року о 4 годині ранку стався вибух метану. Опіки отримали 8 гірняків[8].
- 18 березня 2008 року в камері живлення вугільного завантаження на горизонті 1100 м від отруєння метаном загинув працівник та ще один у важкому стані госпіталізований до центральної міської лікарні
- З 2000 року на шахті ведуться роботи з будівництва горизонту 1146 м. Розкриття цього горизонту дозволить продовжити роботу шахти до 2028 року[9]. Втім 4 січня 2009 року на цьому горизонті відбувся спалах газоповітряної суміші без наступного горіння.
Персоналії[ред. | ред. код]
- Мойсеєнко Петро Анісимович — один з перших російських робітників-революціонерів, з травня 1902 року працював теслярем на Центральному руднику Щербинівки.
- Забійники шахти ім. Дзержинського Степан Кирилович Рябошапка і Захар Устинович Козодоєв — перші стаханівці міста, у передвоєнні і перші повоєнні роки встановлювали рекорди вуглевидобутку.
Галерея зображень[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вугілля України. Архів оригіналу за 17 грудня 2007. Процитовано 6 червня 2010.
- ↑ Шахта імені Дзержинського, Вугільний портал. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 19 березня 2016.
- ↑ Шахта имени Ф. Э. Дзержинского (Дзержинск), http://miningwiki.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 19 березня 2016.
- ↑ а б Старейшая шахта Центрального района Донбасса и Украины — шахте имени Дзержинского — 150 лет, телеканал «Перший діловий»[недоступне посилання з серпня 2019]
- ↑ Старейшая шахта Донбасса отметила 150-летний юбилей, 26.08.2010, Украинское рейтинговое агентство. Архів оригіналу за 24 жовтня 2012. Процитовано 24 січня 2011.
- ↑ а б в г В. М. Коробков. Шахты и рудники Донбасса: Горнопромышленный указатель Донецкого бассейна за 1901 год, стр. 267. Шахты и рудники Донбасса. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 5 червня 2016.
- ↑ Скочинский А.А. Взрыв в пласте "Двойном" Щербиновского рудника. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 7 квітня 2021.
- ↑ Обожженные сами вышли из лавы, 05.01.2009. Архів оригіналу за 29.01.2009. Процитовано 28.01.2011.
- ↑ На шахте Дзержинского объявлен тендер на раскрытие нового горизонта. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 червня 2010.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Вугільний портал[недоступне посилання з серпня 2019]