Шахтне поле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ша́хтне по́леродовище або його частина, відведена для розробки однією шахтою.

У шахтному полі вугільної шахти може бути один або декілька вугільних пластів. Шахтне поле має свої межі, які визначають його розміри. Межі шахтного поля бувають природними, коли вони проходять по великих геологічних порушеннях, або коли пласти виходять під наноси, і штучними — визначеними в процесі виділення поля конкретної шахти.

Шахтному полю в міру можливості прагнуть надати форму прямокутника, витягнутого у напрямку простягання пласта. Оскільки пласти вугілля рідко мають витримане залягання і часто перетинаються геологічними порушеннями, форма шахтного поля може істотно варіюватися.

Відстань між межами шахтного поля по простяганню називають розміром шахтного поля по простяганню і позначають літерою S. Нижню і верхню межі шахтного поля, якщо вони є штучними межами, прагнуть задати за ізогіпсами пласта. Верхню межу називають межею по повстанню, або верхньою технічною межею, нижню межу - межею по падінню, або нижньою технічною межею, бокові межі — межами по простяганню. Відстань між верхньою і нижньою технічними межами називають розміром шахтного поля по падінню і позначають літерою Н.

Реальні розміри шахтних полів наступні:

  • для пологих пластів — від 3 до 10-12 км по простяганню і від 1,5 до 5 км по падінню;
  • для крутих пластів — від 2,5 до 7 км по простяганню і від 0,8 до 1,5 км по падінню.

В залежності від розмірів, конфігурації шахтного поля, наявності великих геологічних порушень та ін. факторів, шахтні поля поділяються на блоки, горизонти, панелі, поверхи.

Довжина шахтного поля рудників, як правило, становить 1—2 км, такого ж розміру буває і глибина стволів. Для виробництва робіт з видобутку руди родовища, що мають крутий кут залягання, розділяють гірничими виробками на порівняно невеликі дільниці: поверхи і блоки.

Характер залягання вугільного пласта (рудного тіла) на кресленнях досить повно відображається ізогипсамі покрівлі або підошви. Для зображення форми залягання пласта вугілля ізогіпси його підошву або покрівлю проеціюють при заляганні під кутом 0—60° на горизонтальну, а при більшому куті залягання — на вертикальну площину.

Кількість корисних копалини в межах шахтного поля називають запасами шахтного поля.

КРИЛО ШАХТНОГО ПОЛЯ[ред.ред. код]

КРИЛО ШАХТНОГО ПОЛЯ (рос. крыло шахтного поля, англ. wing of mine take; нім. Grubenfeldflügel m) – частина шахтного поля, розміщена по один бік вертикальної площини, що проведена навхрест простягання пласта й проходить через розкривну виробку (вертикальний або похилий стовбур, капітальний бремсберґ чи похил). Крила, як правило, позначають відповідно до частин світу (західне, північне тощо). Нормальне шахтне поле має два крила. Поділ шахтного поля на крила проводять, як правило, за умови рівності вмісту в них пром. запасів. У родов. з витриманими елементами залягання обидва К.ш.п. мають однакову, звичайно прямокутну, форму і однакові розміри. При неправильному заляганні форма і розміри К.ш.п. різні. Останні можуть бути від дек. сотень м до дек. км (для великих шахт). Обидва К.ш.п. розкривають за єдиною схемою вертикальними або похилими стовбурами при однаковій схемі підготовки виїмних полів. Розробляють К.ш.п. одночасно в напрямі від гол. стовбура до межі шахтного поля. Системи розробки в К.ш.п. можуть бути суцільними, стовповими або комбінованими.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Основи технології гірничих робіт / За. ред. К. Ф. Сапицького. — К.: ІСДО, 1993. — 196 с. ISBN 5-7763-1499-2
  2. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  3. Килячков А. П. Технология горного производства. — М.: Недра, 1985.
  4. Некрасовский Я. Э., Колоколов О. В. Основы технологии горного производства. — М.: Недра, 1981. — 200 с.