Шах-Азіз Смбат Симонович
| Шах-Азіз Смбат Симонович | |
|---|---|
| вірм. Սմբատ Շահազիզ | |
.png) | |
| Народився |
17 вересня 1840 Аштарак, Ечміадзинський повітd, Еріванська губернія, Російська імперія |
| Помер |
5 січня 1908 (67 років) Москва, Російська імперія |
| Поховання | Вірменське кладовище (Москва) |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | поет |
| Alma mater | Лазаревський інститут східних мов |
| Знання мов | вірменська[1] |
| Заклад | Лазаревський інститут східних мов |
Смбат Симонович Шах-Азіз (Шахазізян) (вірм. Սմբատ Շահազիզ; 1840, Аштарак, Російська імперія—1908, Москва, Російська імперія) — вірменський поет, публіцист і педагог.[2]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 17 вересня 1840 року в місті Аштарак Ечміадзинського повіту Еріванської губернії в родині священика; був молодшим із шести братів.
До 10 років він навчався вдома, потім у повітовій школі, після чого його відправили в Москву в Лазаревський інститут. По закінченні інституту залишився в ньому для викладання сучасної і класичної вірменської мови, одночасно готуючись до продовження освіти. 1867 року здобув ступінь кандидата сходознавства (зі східних мов) у Санкт-Петербурзькому університеті. Після цього й далі працював викладачем у Лазаревському інституті протягом тридцяти п'яти років — до своєї відставки 1897 року.
1893 року він заснував Абовсько-Назарський фонд для нужденних письменників. Після виходу на пенсію 1898 року створив у Москві комітет з організації догляду та виховання дітей, що стали сиротами через масові вбивства вірмен у 1894—1896 роках (Гамідійська різанина). Він викривав антивірменську позицію режиму царської Росії і лукавство турецької дипломатії.
Помер 5 січня 1908 року в Москві, де й похований на Вірменському кладовищі.
Творчість[ред. | ред. код]
Смбат почав писати у студентські роки і перебував під впливом вірменських поетів Рафаеля Патканяна і Хачатура Абовяна. Від 1861 року він співпрацював з журналом «Юсіс апайл» («Північне сяйво», засновник Степан Назарян) до припинення його видання 1864 року. 1860 року Шах-Азіз опублікував свою першу збірку віршів «Азатутян жамер» (вірм. Ազատության ժամեր, «Години свободи»), до якої увійшли тридцять три вірші, написані сучасною і класичною вірменською мовою.
Серед його поетичних творів: «Години дозвілля» (1858, збірка віршів), «Скорбота Леона» (1865, поема); серед прози: «Голос публіциста» (1881), «Спогади з приводу свята Вардана» (1901), «Кілька слів моїм читачам» (1903).
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Іменем Смбата Шах-Азіза названо середню школу № 2[hy] в Аштараці (відкрилася 2014 року).
- З нагоди 150-річчя на його честь в СРСР випущено поштовий конверт.[3]
- Першу російську монографію про вірменського поета Смбата Шах-Азіза написав Юрій Веселовський.
- Російською мовою його твори переклали Ольга Чюміна, Ізабелла Гриневська, Лев Уманець, Сергій Головачевський та інші.
Література[ред. | ред. код]
- Веселовский Ю. А. Армянский поэт Смбат Шахазиз. Москва, 1905.
- Поэзия Армении с древнейших времен до наших дней, под ред. В. Я. Брюсова. Москва, 1916.
- Ерканян В. С. Армянская культура в 1800—1917 гг. / Пер. с арм. К. С. Худавердяна. Єреван, 1985.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Шахазиз Смбат. Архів оригіналу за 20 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
- ↑ Шахазиз Смбат Симонович
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія на сайті Фонду «Хайазг» [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- «Кругом-весна». Російські переклади поезії Смбата Шах-Азіза
- Շահազիզ Սմբատ [Архівовано 22 лютого 2018 у Wayback Machine.] (вірм.)
|
