Шведська марка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шведська марка

Svensk Mark (швед.)

20 марок, 1606 року
20 марок, 1606 року
Територія обігу
Емітент Швеція Швеція
Похідні та паралельні одиниці
Дробові За курсом 1620 року: 192 пенінги = 64 ертуги = 8 ере = 1 марка = ⅓ далери.

96 срібних ере = 1 ріксдалер = 3 срібні далери = 9 мідних далерів;[1]

Історія
Початок вилучення 1776
Виробництво монет та банкнот
Емісійний центр Ріксбанк Швеції (швед. Sveriges Riksbank)

Шведська марка (швед. Svensk Mark) — грошова одиниця Шведського королівства, яка карбувалася в період з 1536 по 1755 рік. З 1620 року в державі діяла біметалева монетна система, за якою обігові монети були відповідними за вартістю водночас мідній та срібній ваговим одиницям. 1776 року була проведена грошова реформа, згідно з якою шведська валюта стала підпорядковуватись єдиній ваговій одиниці — срібній марці. З обігу була остаточно вилучена обігова марка та деякі інші дрібні монети.

Історія[ред.ред. код]

Банкір та його дружина за перерахунком грошей. XVI століття. Фламандський живописець Марінус ван Реймерсвале (1490—1567 рік)

Перші монети Швеції відомі ще від початку XI століття. У ті часи основна система карбування розвивалася лише в Данії, тож Швеція та Норвегія довгий час використовували данські монети. У середині XII століття Швеція відновлює власне карбування, але перші тонкі пеннінги (швед. penningar) не відігравали особливої ролі в монетному процесі держави. Однак поступово срібні пеннінги стали використовувати навіть у північній Скандинавії. 1370 року почали карбувати монету ертруг (швед. örtug). Після приєднання Швеції до Кальмарської унії всі монети почали карбуватися в Швеції лише в ім'я данського короля. 1523 року під керівництвом короля Швеції Густава I Еріксона та завдяки численній підтримці міста Любек Швеції вдалося перемогти данські війська, а Кальмарська унія втратила сенс подальшого існування. Панування Данії у Швеції було остаточно припинене, а для самої держави почалася епоха реформації. У 1522 році в обігу з'являються перші післяунівські монети ере (швед. öre) з низьким вмістом рудникового срібла (звідси і походить назва монети, руда нім. мовою — öre)[2]. 1534 року в обігу з'являються срібні далери (швед. dalers), а 1536 року карбують срібну марку. За курсом тих часів 192 пенінги = 64 ертуги = 8 ере = 1 обігова марка = ⅓ далера. У 1548 році пеннінги припиняють карбувати, але використовують як розрахункову одиницю до реформи 1776 року. У 1604 році срібний далер замінили на ріксдалер (швед. riksdaler). Ріксдалер швидко стає основною грошовою одиницею для срібного стандарту. У 1661 році ріксдалери карбуються на монетному дворі в Гамбурзі з вищим вмістом срібла, ніж у шведському. З 1654 року ріксдалер забезпечується золотою торговою валютою — дукатом — у співвідношенні 1 дукат = 8 ріксдалерів, а згодом = 2 спейсдалерів[3].

Подвійний монетний стандарт[ред.ред. код]

З 1620 року у Швеції було введено одразу дві монетні системи: раніша базувалася на сріблі та використовувала за еталон кельнську марку та нова, яка ґрунтувалася на скандинавській мідній марці. Вага кельнської становила 233,856 г, скандинавської — 218,3 г. Причина використання такого стандарту — нестача срібла, в той час коли видобуток міді був важливою галуззю у Швеції й згадується в документах з 1288 року. Таким чином, шведський уряд прагнув збільшити попит саме на мідь.

1644 року срібний далер коштував 2½ мідного далера, а з 1665 року — 3 мідних далери. Водночас вважалося нормою розраховуватися на ринку саме мідними далерами. У період із 1664 по 1776 рік карбувалися мідні плати-далери для ринкових розрахунків з іншими державами, але в співвідношенні за комерційною вартістю до срібних далерів. Але мідь була нижчою в ціні й щоб карбувати мідні монети відповідними за ціною до срібних, вага таких монет повинна бути великою. Тому саме розмір мідних монет у співвідношенні до срібних став головним недоліком біметалевого стандарту. Основними труднощами було транспортування вагової міді й податкової оплати від населення до королівської скарбниці. Отже, використовуючи подвійний стандарт, шведська валюта того часу не була стабільною, курс цієї системи постійно змінювався протягом всіх років[3].

Проте всі ці труднощі мідного стандарту створили ідеальні умови для виготовлення перших у Європі паперових банкнот. Рудовласники прийшли до висновку, що шахтарям простіше оплачувати працю з мідних розрахунків, але водночас такі розрахунки — заважка ноша для робітників. 1556 року Йоган Палмструх отримав королівський дозвіл на створення банку. 1661 року з'явилися перші банкноти у співвідношенні до мідної марки номіналами в ріксдалерах. Проте на початку перші паперові гроші були недоброзичливо сприйняті населенням і Палструхбанк невдовзі збанкрутував. Приміщення банку було викуплене та перетворене на Ріксбанк (швед. Riksbank), нині один з найстаріших банків у Європі. 1745 року банк призупинив випуск монет за мідним стандартом і, не зважаючи на невдалу спробу випуску перших банкнот, цього разу банку вдається налагодити випуск купюр, який успішно продовжується до монометалевої реформи 1776 року[4].

Таблиця змін курсу марки за період свого карбування
Рік Валюта Співвідношення марки до валюти
1537 1 далер = 3 марки
1545 1 далер = 4 марки
1573 1 далер = 10 марок
1574 1 далер = 30 марок
1575 1 далер = 4 марки
1604 1 ріксдалер = 4 марки
1619 1 ріксдалер = 6½ марки
1629 1 ріксдалер = 6½ марки
= 12 срібних марок
= 15 мідних марок
1775 1 ріксдалер = 69¼ мідних марок[5]


Таблиця карбування шведських марок періоду її існування (1536—1755 роки)
Король Номінали в марках, які карбувалися Метал
Густав I Ваза (15231560) ½, 1, 2 марок Срібло
Ерік XIV (15601568) 1, 2, 3 марок Срібло
Юхан III та Карл IX Ваза (1568) 4 марки Срібло
Юхан III (15681592) 1, 2, 4 марок Срібло
Сигізмунд III Ваза (15921599) 1, 2 марок Срібло
Карл IX (15991611) ½, 1, 2, 4, 5, 6, 8, 10, 16, 20 марок Срібло, золото
Джоан (16081618) Східний Готланд) 4 марки Срібло
Густав II Адольф Ваза (16111632) 1, 2, 4, 10, 16, 20, 40 марок Срібло, золото
Христина I (16321654) 1, 2, 4 марок Срібло
Карл Х Густав (16541660) 1, 2 марок Срібло
Карл XI (16601697) 1, 2, 4, 8 марок Срібло
Карл XII (16971718) 1, 2, 4, 8 марок Срібло
Ульріка Елеонора (17191720) 1, 2 марок Срібло
Фредерік I (17201751) 1, 2, 4 марок Срібло
Адольф I Фредерік (17511771) 4 марки Срібло

Грошова реформа 1776 року[ред.ред. код]

У 1776 році король Густав III, зрозумівши нерентабельність біметалевої системи, вирішив провести нову монетну реформу, прибравши мідний стандарт і залишивши срібний ріксдалер головною валютою Швеції. Марка, яка перестала карбуватися задовго до реформи, була скасована остаточно. Також були вилучені з обігу ертуги та ери (знову були введені до обігу з 1855 року та перебувають у ньому й понині)[6].

Література[ред.ред. код]

  • Archie Tonkin «Mynt Broken 2003» № 33
  • Ahlstrom B., Almer Y., Hemmingsson B. Sveriges Mynt 1521—1977. Stockholm: Numismatika Bokforlaget, 1976. — 328 p. — ISBN 91-85038-36-9.
  • HILDERAND H. Sveriges mynt under medeltiden. Stockholm, H. Linnströms förlag, 1877—1881.
  • Tonkin А. Mintboren Sveriges Sedlar & Mint 1521—2003. — Stockholm : Tonkin AB, 2003. — 215 с. (швед.).
  • Saul B. Needleman, PH.D. «Use of God's Name Jehovah on Coins, Medals, Tokens and Jetons». 1992. ISBN 1-4010-8410-9
  • George S. Cuhaj, Tom Michael. Standard Catalog of World Coins 1701—1800, 5th Edition.
  • Davidson, D (1919), ‘Sveriges Riksbank 1668—1918’, Ekonomisk Tidskrift, 1919, part I, Uppsala and Stockholm.
  • Friedman, M (1990), ‘Bimetallism Revisited’, Journal of Economic Perspectives, vol. 4, no. 4 (Fall).
  • Hallenberg, J (1798), Historisk avhandling om mynt och warors warde i Swerige under Konung Gustaf I: s Regering, Stockholm.
  • Heckscher, E (1935—1949), Sveriges ekonomiska historia från Gustav Vasa, vol. I:1, I:2, II:1 and II:2, Bonnier, Stockholm.
  • Heckscher, E (1941), De svenska penning-, vikt- och måttsystemen: En historisk översikt, Stockholm.
  • Hildebrand, H (1983), Sveriges medeltid, vol. 2, Städerna, Gidlunds, Stockholm.
  • Jonung, L (1975), Studies in the Monetary History of Sweden, University of California, Los Angeles.
  • Kulturhistoriskt lexikon för nordisk medeltid från vikingatid till reformationstid (1956–78), Allhem, Malmö.
  • Lagerqvist, L, and E Nathorst-Böös (1968), Mynt, Bokförlaget PAN/Norstedts, Stockholm
  • McCusker, J (1978), Money and Exchange in Europe and America, 1600—1775: A Handbook, Kingsport Press, Kingsport, Tennessee.

Примітки[ред.ред. код]

  1. George S. Cuhaj, Tom Michael. Standard Catalog of World Coins 1701—1800, 5th Edition. P. 1226
  2. Typis Joh. Laur. Horrn, Reg. Antiq. Arch. Typogr. «Thesaurus nummorum Sueo-Gothicorum». Boston Public Library — 428 p.
  3. а б Heckscher, Eli F. An Economic History of Sweden. 308 р. 1954. S. 88–91
  4. Kurt Samuelsson. From Great Power to Welfare State, 1969. 304 pg. ISBN 978-0049480025
  5. Hans Högmans Släktforskning. Sveriges mynthistoria, Kungliga mynkkabinettet, 1945
  6. Archie Tonkin. «Mynt Broken 1987» № 8

Джерела[ред.ред. код]