Шведсько-норвезька унія

Сполучені королівства Швеції та Норвегії швед. Förenade Konungarikena Sverige och Norge норв. De forenede Kongeriger Norge og Sverige Dei foreina Kongerike Noreg og Sverige Особиста унія ↓ 1814 – 1905 ↓ Прапор Герб Шведсько-норвезька унія у 1904 році Столиця Стокгольм та Християнія[a] Мова(и) Шведська, Норвезька Релігія Лютеранство Площа 774 184 км2 (1905) Населення 3 550 000 (1820) 7 560 000 (1905) Форма правління конституційна монархія Династія Бернадоти a. ^ Король проживав по черзі в Стокгольмі (в основному) і Християнії (зазвичай кілька місяців в році). Він приймав міністрів з обох країн в «радах» союзу або окремо в чисто шведських або норвезьких «радах». Більшість норвезьких міністрів кабінету збиралися в Християнії, коли король був відсутній. Попередник Наступник Швеція Данія-Норвегія Королівство Норвегія (1814) Швеція Норвегія Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шведсько-норвезька унія

Швеція та Норвегія 1888 року

Пам'ятник на честь мирного розірвання унії в Карлстаді

Шведсько-норвезька реальна унія (швед. Svensk-norska unionen, Unionen mellan Sverige och Norge; норв. Unionen mellom Norge og Sverige) офіційно Сполучені королівства Швеції та Норвегії існувало у 1814—1905. Було утворене внаслідок завершення шведсько-норвезької війни 1814 року і підписання союзної угоди між країнами. Швеція зобов'язалася визнати внутрішню самостійність Норвегії і її Ейдсволльську конституцію 1814 року (з поправками, що враховували створення унії). Розірвана Карлстадськими угодами 1905 року, після чого Норвегія здобула повну незалежність і власного короля — Гокона VII.

Кожна з країн мала свою власну конституцію, закони, уряд, церкву, армію та валюту. Норвезьким урядом керували віце-королі (до 1829 — шведи, до 1856 — норвежці).

Прапор Швеції із позначкою унії в лівому верхньому кутку, 1844—1905

Прапор Норвегії із позначкою унії в лівому верхньому кутку, 1844—1899

У мистецтві

• В 1906 Іван Амінофф написав роман «Норвезько-російська війна» (Kriget Norge-ryssland), який став своєрідним застереженням норвежцям, що розірвали шведсько-норвезьку унію.

Див. також

• Конституція Норвегії
• Кристіан Мікельсен

Література

• В. Ю. Константинов. Шведсько-норвезька унія // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.