Шеддадіди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Територія Шеддадідів в ХІ — ХІІ століттях

Шеддадіди (перс. شداديان‎, вірм. Շադդադյաններ) — феодальна династія курдського походження[1], що правила в Аррані та Східній Вірменії. В ХІ — ХІІ століттях була найсильнішою курдською династією Закавказзя[2].

Джерел про династію Шеддадідів дуже мало. Короткі відомості про них є в грузинському літописі «Картліс Цховреба», та вірменських джерелах Степаноса Таронаці (Х — ХІ ст.), Арістакеса Ластівертці (ХІ ст.), Самуеля Анеці (ХІІ ст.) і Вардана Аревелці (ХІІІ ст.)[3]

Поряд з іранськими традиціями на Шеддадідів значний культурний вплив мали вірменське оточення та вірменські родинні зв'язки. В генеалогії династії зустрічаються як типово іранські імена, такі як Лакшарі, так і типово вірменські імена, такі як Ашот. Це результат того, що Шеддадідам доводилося маневрувати між дейлемітами Азербайджану та християнами — вірменами та грузинами[4].

Манучехр ібн Шавур II став засновником Анійської гілки Шеддадідів (близько 1072—1199). З приєднанням Ані в 1199 до Грузії династія Шеддадідів припинилася[5].

Двінський емірат[ред. | ред. код]

Скориставшись тимчасовим послабленням правління Мусафіріда Марзубана ібн Муххамада, Муххамад ібн Шаддад, засновник династії, затвердив свою владу спочатку в Двіні, у Вірменії, вперше приблизно в 951 році[6]. Побудувавши міцну фортецю за межами міста Мухаммад ібн Шаддад відбив неодноразові атаки Мусафіридів та їх вірменських союзників з метою повернути місто. Незабаром після встановлення влади Мусафіридів Муххамад ібн Шаддад був змушений втікати до Васпуракану, де він отримав притулок у місцевого вірменського царя, та помер в 955 році.

Незважаючи на втрату Двіна син Муххамада ібн Шаддада Лакшарі отримав деякі території у вірменській гірській області Сюнік. Шеддадіди знову відновили своє правління в Двіні лише в кінці Х столліття зусиллями сина Муххамада ібн Шаддада Фазла.

З 1022 року Двінським еміратом правив Абу-л Асвар. Приблизно в 1040 році він безуспішно намагався розширити свою владу за рахунок Ташира Давида Безземельного[6]. В цей період контакти між гілками в Двині та Гянджі були зменшені[6]. Абу-л Асвар був використаний Візантійською імперією в період анексії Вірменського царства в середині 1040-х років, хоча візантійці так і не виконали своєї обіцянки залишити Абу-л Асвару всі захоплені ним вірменські фортеці. Більше того, в 1045 році сам Двінський емірат був невдало атакований візантійською армією. Всі наступні спроби візантійців обмежити владу Шеддадідів навколо Двіна були безуспішними.

Гянджинський емірат[ред. | ред. код]

Син Муххамада ібн Шаддада Фазл, що знаходився після подій в Двіні на службі у Хамданідів, на прохання мусафіридського намісника Алі аль-Тазі відправився в місто Гянджа кавказької області Арран для того, щоб спільно захистити його від нападів горців.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія Британіка. Armenia англ.
  2. Б. Д. Греков. Очерки истории СССР. Период феодализма, IX—XV вв. Том 1 — Академии наук СССР. 1953. — 621 с.
  3. М. М. Альтман. Історичний нарис міста Гянджі. — Академія наук Азербайджанської РСР. — 1949.
  4. Босворт К. Э. Мусульманские династии. — М: Наука. 1971. — ст. 132—134
    Оригінальний текст (рос.)
    Северо-западный угол иранского мира и примыкающие к нему районы Кавказа на протяжении большей части писанной истории являли собою крайне запутанную в этническом и лингвистическом отношении картину. Присутствие в генеологии Шаддадидов дейлемитских имён (типа Лашкари) и армянских (типа Ашот), несомненно, объясняется тем, что Шаддадидам пришлось искать себе место между дейлемитами Азербайджана, с одной стороны, и христианами - армянами и грузинами - с другой.
  5. ВРЕ
  6. а б в Shaddadids — стаття з Encyclopaedia Iranica