Шейко Володимир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Шейко
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Володимир Олександрович Шейко
Дата народження 11 січня 1962(1962-01-11) (57 років)
Місце народження Харків, Українська РСР, СРСР
Роки активності 1987 - тепер
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національність українець
Професія оперно-симфонічне диригування,
хорове диригування
Освіта Київська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Праця в операх Большой театр (Москва)
Київський національний академічний театр оперети
Колективи симфонічний оркестр «Україна»,
Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо
Нагороди

 

Народний артист України — 2015 Заслужений діяч мистецтв України — 2003 Почесна грамота Верховної Ради України — 2005
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2019
Орден Дружби
Почесна відзнака Міністерства культури України
Файли у Вікісховищі?

Володимир Олекса́ндрович Ше́йко (нар.11 січня 1962, Харків) — український диригент, заслужений діяч мистецтв України,народний артист України, художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо, директор Об'єднання художніх колективів «Музика».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Харкові.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1981 закінчив Полтавське державне музичне училище імені М. В. Лисенка як хормейстер і теоретик музики.

У 1988 закінчив Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського за фахом «оперно-симфонічне диригування» (проф. Стефан Турчак) та «хорове диригування» (проф. Лев Венедиктов).

У 1989—1991 стажувався у Большому театрі опери та балету (Москва), керівник Фуат Мансуров.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

З 1988 — диригент-постановник Київського академічного театру оперети.

У жовтні 1990-го створив перший в країні недержавний симфонічний оркестр «Україна», з яким з 1991 по 2002 рік вів широку концертну та гастрольну діяльність (Україна, Росія, Італія, Франція, Португалія, Польща, Хорватія, Швейцарія), здійснив численні записи на Українському радіо і телебаченні, видав низку компакт-дисків (Росія, Італія, Велика Британія, Швейцарія), організував міжнародні мистецькі фестивалі «Зустрічі на Великдень» (Київ, Україна — 2000, 2001, 2002) та «Тенораторіо» (Золотурн, Швейцарія — 1999, 2000, 2001), був одним з організаторів та постановником відкриття VERDIANO-2001 (Буссето, Італія — 2001).

1995—2005 головний диригент Київського академічного театру оперети, де здійснив постановки 15 вистав, серед яких: «Поргі і Бесс» Дж. Гершвіна, «Циганський барон» та «Ніч у Венеції» Й.Штрауса, «Маріца» І.Кальмана, «Граф Люксембург» Ф.Легара та багато інших.

У серпні 2005 очолив Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України. Здійснив низку масштабних творчих проектів, серед яких «Каяття Давида» В. А. Моцарта, «Симфонічне Євангеліє» А.Караманова, «Страта Степана Разіна» Д.Шостаковича, «Реквієм» Дж. Верді, «Стабат Матер» Дж. Россіні, «Карміна Бурана» К.Орфа (власна сценічна версія), «Фантазії у джазових тонах» О. Саратського, створено цикл спільних теле-радіо проектів Національної радіокомпанії і Національної телекомпанії України «Мистецькі історії» та багато інших.

Бере активну участь у щорічний міжнародних фестивалях «Київ-Музик-Фест» та «Музичні прем'єри сезону» (Київ, Україна).

Під орудою Володимира Шейка Cимфонічним оркестром Українського радіо здійснено більше 280 записів шедеврів світової та української музики до Фонду Національного радіо. Основні записи здійснюються у одному з найкращих в Європі концертно-студійних компалексів звукозапису — Будинку звукозапису Українського радіо.

За останні шість років провів численні гастрольні турне з оркестром у 15 країнах світу[1], таких як Китайська Народна Республіка, Південна Корея, Іран, Алжир, Туніс, Іспанія, Італія, Франція, Португалія, Голландія, Люксембург, Бельгія, Румунія, Польща, Білорусь. Диригував на таких всесвітньовідомих сценах як: Зал Капели ім. М. Глінки (Санкт-Петербург, Росія); Концертхаус (Відень, Австрія); Концертгебау (Амстердам, Голландія); Зал Королеви Єлизавети (Антверпен, Бельгія); Арена Сферістеріо (Мачерата, Італія), Театро Карло Феліче (Генуя), Театр Петруцеллі (Барі), Театр Понкієллі (Кремона), Театр Лучано Паваротті (Модена), Театро Романо (Асколі Пічено, Італія), Театр Політеама Гарібальді (Палермо, Італія); Аудиторіо Національ де Музика та Театро Монументаль (Мадрид, Іспанія);   Гран Театре дель Лісеу та Палау де ла Музика (Барселона, Іспанія);  Колісео, Каса да Музика (Порто, Португалія), Колісео дос Рекрейос (Лісабон, Португалія); Колізей (Нім, Франція), Театро Романо (Вьєн, Франція); Театр опери та балету (Тімішоара, Румунія); Національний Театр Алжиру (Алжир), Палац Муфді Закарія (Алжир), Сіті Холл (Сеул, Південна Корея), Колізей (Ель-Джем, Туніс), Амфітеатр (Картаж, Туніс), Сіті Холл (Гонконг, КНР), Національна філармонія (Пекін, КНР).

Захоплений ідеєю «візуалізації» симфонічної музики.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Номінування[ред. | ред. код]

  • Національна премія України імені Тараса Шевченка 2015 року у номінації «Концертно-виконавське мистецтво» висунені концертні програми 2009—2014 років: понад 160 концертів, кожен з яких став помітною духовно-просвітницькою акцією, висвітив активну мистецьку та суспільну позицію митця, отримав широкий позитивний громадський резонанс. Зокрема, одними із наймасштабніших концертних циклів митця стали унікальні музичні медіа-проекти «Мистецькі історії» та «RadioSymphony_UA», де Володимир Шейко поєднав у собі художнього керівника, диригента проекту, розробника проекту та постановника[4].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]