Шекерик-Доників Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро́ Шеке́рик-До́ників
Petro Szekeryk-Donykiw.png
Народився 20 квітня 1889(1889-04-20)
Голови, Королівство Галичини та Володимирії, нині Україна Україна
Помер невідомо
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Національність гуцул (українець)
Діяльність громадсько-політичний діяч, етнограф, письменник, військовик
Партія Українська Радикальна партія.
Конфесія УГКЦ

Петро́ Дмитрович Шеке́рик-До́ників (20 квітня 1889, село Голови, тепер Верховинщина, Україна — не раніше 1940) — гуцульський громадсько-політичний діяч, етнограф, письменник, військовик.

Життєпис[ред. | ред. код]

Петро Шекерик-Доників, Жаб'є, 1914 р.

Народився на Гуцульщині в селянській сім'ї. Закінчив 4-річну однокласну школу. Потім займався самоосвітою (завдяки вчителеві Луці Гарматію).
1908 — 1910 рр. перебував на військовій службі у 24-му полку піхоти у м. Коломия. Завдяки його старанням у вище згаданому підрозділі солдатам-українцям дозволили розмовляти рідною мовою. Брав активну участь у створенні та діяльності гуцульського театру у с. Красноїлля (Верховинський район, Івано-Франківщина) під керівництвом Гната Хоткевича. Коли Г. Хоткевич вирішив заснувати у Харкові майстерню для виготовлення гуцульських виробів, П. Шекерик-Доників допомагав йому відправляти на Східну Україну гуцульських майстрів[1]. Після одруження з Катериною Боднарук 1911 р. поселився у с. Жаб'є (зараз смт Верховина, Івано-Франківщина), де активно займався січовим рухом.

Був знайомий з Михайлом Коцюбинським (їх познайомив Володимир Гнатюк), допомагав йому разом з Лукою Гарматієм знайомитись із життям гуцулів, збирати матеріали для написання роману «Тіні забутих предків»[2].

1914 р. служив при 36-му піхотному полку, а також санітаром у військовому госпіталі. П. Шекерик-Доників був активним діячем Української Радикальної Партії. Цього ж 1914 р. організував набір добровольців до Легіону Українських Січових Стрільців.

19181919 рр. — делегат Української Національної Ради ЗУНР від повіту Косів[3] і Трудового Конгресу у м. Київ. Брав участь у святкуванні Злуки ЗУНР і УНР на Софійському майдані. В парламенті ЗУНР працював у складі шкільної комісії[4]. За завданням отамана Никифора Гірняка́ виїжджав до Повстанської армії генерала М. В. Омеляновича-Павленка з пропозицією об'єднання з УГА[5].
26 жовтня 1919 р. організував осередок товариства «Січ» у м. Кам'янець-Подільський. У 1919 році гостював у себе та допомагав Вільгедьму Габсбургу (Василю Вишиваному) у перебуванні в Карпатах, де його переслідувала румунська влада.[6]

6 червня 1919 р. був арештований румунами. 6 вересня 1919 р. його випустили, і П. Шекерик-Доників повернувся на Гуцульщину, звідки потім виїхав на Східну Україну, де брав участь у боротьбі з денікінцями та більшовиками.

У травні 1920 р. заснував осередок товариства «Січ» у м. Вінниця. Провів підготовку щодо організації 50 «Січей» у колишній Подільській губернії. Влітку 1920 р. поїхав на Закарпаття, де піклувався долею гуцулів-утікачів з-під польського гніту. 1921 р. повернувся до Жаб'я, де намагався відродити січовий рух.

Впродовж 1920-30-х рр. П. Шекерик-Доників продовжував підтримувати дружні стосунки з Василем Стефаником, Марком Черемшиною, Антіном Крушельницьким, Андрієм Чайковським[7].

19281930 рр. — посол до польського сейму; всіма можливими засобами захищав інтереси українства.

15 травня 1940 року Петро Шекерик-Доників був заарештований разом із сином Андрієм та звинувачений у антирадянській діяльності. Вилучена під час обшуку література була спалена 2 червня 1940. 11 жовтня 1940 «особлива нарада» НКВД засудила до восьми років тюрми. Згодом його було заслано до Росії. Подальша доля Петра Шекерика-Дониківа невідома.[1]

Сім'я[ред. | ред. код]

Син Андрій (9 вересня 1912 — 20 грудня 1980) — громадський діяч. 15 травня 1940 був заарештований більшовиками разом із батьком, засуджений до розстрілу. У тюрмі вдало імітував хворобу, через що його перевели у психіатричну лікарню, звідки він утік. Під час німецької окупації працював у Київській управі (1941). 1944 року виїхав до Баварії, 1950 — до США. Похований на українському кладовищі у Фокс Чейсі, Філадельфія.[1][8][9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Шекерик-Доників, Петро (2007). Дідо Иванчік. Верховина: Гуцульщина. с. 477. 
  2. Романенчук Богдан. Володимир Гнатюк, 1871—1926 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 142.
  3. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 87.
  4. Там само. — С. 101.
  5. Там само. — С. 280.
  6. Лариса Стрельська До життєпису Вільгельма Габсбурґа (Василя Вишиваного)
  7. Шекерик-Доників, Петро (2007). Дідо Иванчік. Верховина: Гуцульщина. с. 489. 
  8. Ольга Свідзинська. Шекерик-Доників Андрій, громадський діяч100 кроків, 12.09.2017.
  9. Фото могили Андрія Шекерика-Дониківа – Facebook. Архів 21.10.2019

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]