Шекерик-Доників Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро́ Шеке́рик-До́ників
Petro Szekeryk-Donykiw.png
Народився 20 квітня 1889(1889-04-20)
Голови, Королівство Галичини та Володимирії, нині Україна Україна
Помер невідомо
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Національність гуцул (українець)
Діяльність громадсько-політичний діяч, етнограф, письменник, військовик
Партія Українська Радикальна партія.
Конфесія УГКЦ

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Петро́ Шеке́рик-До́ників (20 квітня 1889, село Голови, тепер Верховинщина, Україна — не раніше 1939) — гуцульський громадсько-політичний діяч, етнограф, письменник, військовик.

Життєпис[ред.ред. код]

Петро Шекерик-Доників, Жаб'є, 1914 р.

Народився на Гуцульщині в селянській сім'ї. Закінчив 4 річну однокласну школу, самоосвіта під впливом Луки Гарматія.
1908 — 1910 рр. перебував на військовій службі у 24-му полку піхоти у м. Коломиї. Завдяки його старанням у вище згаданому підрозділі солдатам-українцям дозволили розмовляти рідною мовою. Брав активну участь у створенні, діяльности гуцульського театру у с. Красноїлля під керівництвом Гната Хоткевича. 1911 р. після одруження поселився у с. Жаб'ю (зараз смт Верховина, Івано-Франківщина), де активно займався січовим рухом. Під час Першої світової війни служив при 36 піхотному полку, а також санітаром у військовому госпіталі. Активний діяч Української Радикальної Партії.

Був знайомий з Михайлом Коцюбинським (їх познайомив Володимир Гнатюк), допомагав йому разом з Лукою Гарматієм, подорожуючи горами, знайомитись з життям гуцулів, збирати матеріали для написання роману «Тіні забутих предків»[1].

19181919 роки делегат Української Національної Ради ЗУНР від повіту Косів[2] і Трудового Конгресу у Києві. Брав участь у святкуванні Злуки ЗУНР і УНР на Софійському майдані. В парламенті ЗУНР працював в складі шкільної комісії[3]. За завданням отамана Никифора Гірняка́ виїжджав до Повстанської армії генерала М. В. Омеляновича-Павленка з пропозицією об'єднання з УГА[4].
26 жовтня 1919 р. організував осередок товариства «Січ» у м. Кам'янці-Подільському. Провів підготовку щодо організації 50 «Січей» в колишній Подільській губернії. У травні 1920 р. заснував осередок товатиства «Січ» у м. Вінниці. Влітку 1920 р. повернувся до Жаб'я, де намагався відродити січовий рух.

19281930 роки посол до польського сейму; всіма можливими засобами захищав інтереси українства.

1939 (або 1940) року заарештований НКВД, засланий на Сибір, дальша доля невідома.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Романенчук Богдан. Володимир Гнатюк, 1871—1926 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 142.
  2. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 87.
  3. Там само. — С. 101.
  4. Там само. — С. 280.

Джерела[ред.ред. код]

Інтернет ресурси[ред.ред. код]