Шереметєв Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Петрович Шереметєв
N.Sheremetev by Borovikovskiy.jpg
Микола Шереметєв (портрет роботи Володимира Боровиковського).
Ім'я при народженні Микола Петрович Шереметєв
Народився 28 червня (9 липня) 1751(1751-07-09)
[[]], Російська імперія
Помер 2 (14) січня 1809(1809-01-14) (57 років)
Санкт-Петербург
Поховання Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)d
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність росіянин
Діяльність офіцер, музикант і меценат
Титул граф
Військове звання фельдмаршал
Конфесія православ'я
Рід Sheremetev familyd
Батько Шереметєв Петро Борисович
Мати knyazhna Varvara Aleksyeevna Cherkasskayad[1]
Брати, сестри  • Шереметєва Анна Петрівнаd
У шлюбі з Парасковія Іванівна (в дівоцтві Ковальова)
Діти Дмитро
Нагороди
орден святого Станіслава орден Андрія Первозванного орден Святого Володимира 1 ступеня орден Святого Олександра Невського орден Святої Анни I ступеня Орден Святого Іоанна Єрусалимського
Герб

Прочанський дім у Москві, що його Микола Шереметєв побудував на пам'ять про свою дружину Парасковію. Нині тут міститься Інститут швидкої допомоги імени Скліфосовського.
Кусково. Садиба Миколи Шереметєва.

Мико́ла Петро́вич Шереме́тєв (рос. Николай Петрович Шереметев; * 28 червня (9 липня) 1751(17510709), Російська імперія — † 2 (14) січня 1809, Петербург, Російська імперія) — російський офіцер, музикант і меценат. Граф з роду Шереметєвих, син Петра Борисовича (17131788) й Варвари Олексіївни (17141767, у дівоцтві Черкаської). Обер-камергер, дійсний таємний радник, сенатор, директор Московського дворянського банку, власник села Іваново (нині місто Іваново)[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Микола Шереметєв провів ранню юність при імператорському дворі. Його батько Петро Шереметєв був любитель театру й передав цю рису синові. У віці 13—14 років той виступав у приватних спектаклях свого батька, а потім — у великому придворному театрі. 1765 року зіграв роль бога Гіменея в міфологічному балеті «Акід і Галатея» — разом із своїм приятелем дитинства, майбутнім царем Павлом I.

Маючи особливу пристрасть до музики, Микола майстерно грав на віолончелі. З 1769 по 1773 він перебував за кордоном: слухав лекції в Лейденському університеті, подорожував по Англії, Голландії, Швейцарії, ознайомлювався з тамтешнім театральним життям. У Франції він захоплювався оперою й навчався гри на віолончелі в паризького музиканта Івара. За кордоном познайомився з Вольфґанґом Амадеєм Моцартом і Ґеорґом Фрідріхом Генделем.

На ті часи в Росії діяло близько 170 театрів, у тому числі 53 у Москві. Повернувшись до цього міста й діставши посаду директора Московського дворянського банку, Микола Шереметєв почав удосконалювати театр свого батька в Кускові: давав спеціальну освіту дітям-кріпакам, що мали стати артистами (російська література, чужоземні мови, музика, спів, танці, дикція, вишукані манери). Зауваживши незвичайний талант в однієї з учениць — Парасковії, він приділяв їй дедалі більшу уваги й готував дівчину до майбутньої театральної кар'єри.

Число артистів у Кусковському театрі доходило до дев'яноста п'яти. У 1792 році Шереметєв облаштував найбільший кріпацький театр того часу — в Останкіні. 28 червня 1794 графа нагороджено орденом святого Олександра Невського. Згодом він одержав також орден святого Станіслава.

Спершу невеликий, приватний театр графа Петра Шереметєва переріс у трупу, якій були до снаги «опери й алегоричні балети». З часу свого повернення з-за кордону Микола Шереметєв не тільки уважно стежив за всіма театральними подіями в Москві, але й регулярно залучав свою трупу до виступів у Великому театрі Росії, запрошував провідних артистів цього театру навчати акторів-кріпаків. На початку 1790 він вирішив перевести кріпацький театр з Кускова до Останкіна. 22 липня 1795 театр відкрився прем'єрою героїчної опери «Взяття Ізмаїла» (музика П. Потьомкіна, лібрето І. Козловського). З-посеред кріпацьких театрів тільки колектив графа Олександра Воронцова міг позмагатися з шереметєвським.

У 1796-му Шереметєв став сенатором, а в березні цього ж року переїхав до Санкт-Петербурга, на двір Катерини II. 6 листопада 1796 імператриця померла, й трон успадкував Павло I, який дав Шереметєву звання маршала. Крім того, Микола Шереметєв обіймав посаду директора Імператорського театру (1799), згодом став директором Пажеського корпусу. Мешкав у Санкт-Петербурзі, Павловську, Гатчині й менше був зайнятий у театрі.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Через невиліковну хворобу (туберкульоз) Парасковії Жемчугової, його фактичної дружини, граф закрив театр в Останкіно і 6 листопада 1801 таємно одружився з нею, попередньо знайшовши в архіві документи, які мали б свідчити про її походження з польського шляхетського роду Ковальових. 3 лютого 1803 у них народився син — Дмитро. Шлюб оприлюднено тільки після смерти Жемчугової († 23 лютого 1803). Шереметєв звернувся з листом до царя й повідомив йому про одруження з жінкою, «походження якої було безперечно благородне», а також про народження сина Дмитра — спадкоємця.

Микола Шереметєв помер у 1809 році. У заповіті він розпорядився влаштувати скромний похорон, у простій домовині з дощок, а гроші, що були призначені на пишний похорон, роздати біднякам і передати монастирям. Похований у Петербурзі у родинній усипальниці графів Шереметєвих в Олександро-Невській лаврі.

Благодійність[ред. | ред. код]

У Ростові Микола Шереметєв упродовж 1794—1802 років спорудив Дмитрівський собор Спасо-Яківського монастиря й матеріально допомагав йому. Також збудував церкву Богородиці в Новоспаському монастирі, що в Москві. За 1793-1803 роки збудував Прочанський дім у Москві і церкву Святої Трійці при ньому. Він також засновник Невської богадільні в Петербурзі.

Почесті[ред. | ред. код]

  • На честь Миколи Шереметєва Дмитрівський собор Спасо-Яківського монастиря в Ростові нерідко називають Шереметєвським
  • На честь Миколи Шереметєва названо вулицю в Москви — Шереметьєвська

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lundy D. R. The Peerage
  2. Календарь памятных дат — Июль 2011[недоступне посилання з серпня 2019]

Див. також[ред. | ред. код]