Шефнер Вадим Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вадим Сергійович Шефнер
рос. Вадим Сергеевич Шефнер
Вадим Шефнер.jpg
Ім'я при народженні Вадим Сергеевич Шефнер
Народився 30 грудня 1914 (12 січня 1915)(1915-01-12)
Петроград
Помер 5 січня 2002(2002-01-05) (86 років)
Санкт-Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Росія Росія
Діяльність прозаїк, поет, сценарист, перекладач
Мова творів російська
Роки активності 19332000
Напрямок проза, поезія
Жанр фантастична повість, роман, оповідання, сценарій, вірші
Magnum opus «Ім'я для птаха»
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Автограф Шефнер Вадим сов.поэт автограф 2.JPG
Нагороди
Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1945 Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1985 Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани» Орден Дружби народів Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років перемоги у ВВВ»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Премії «Велике кільце» (1982), Премія «Мандрівник» (1999), Премія «Аеліта» (2000), Державна премія РРФСР ім. Горького (1985), Пушкінська премія (1997)
Сайт: vadim-shefner.ru

Вадим Сергійович Шефнер у Вікісховищі?

Вади́м Сергі́йович Ше́фнер (рос. Вади́м Серге́евич Ше́фнер, 30 грудня 1914 (12 січня 1915)(19150112), Петроград — пом.5 січня 2002, Санкт-Петербург) — російський радянський та російський письменник-фантаст, поет та перекладач шведського і німецького походження.[1][2]

Біографія[ред. | ред. код]

Вадим Шефнер народився у Петрограді в сім'ї потомственних військових. Його дід, Олексій Карлович Шефнер, є засновником порту Владивосток, на його честь названий мис неподалік міста та одна з міських вулиць. Батько майбутнього письменника був піхотним офіцером, спочатку служив у Московському гвардійському полку, а після Жовтневого перевороту служив військовим спеціалістом у Червоній Армії. До 1921 року сім'я Шефнерів жила в Петрограді, а в 1921 році перебралась до Старої Русси за місцем служби батька. Проте батько невдовзі помер від сухот. Деякий час Вадим Шефнер жив при дитячому будинку в Старій Руссі, де працювала його мати, а пізніше сім'я повернулась до Ленінграда. У рідному місті майбутній письменник у 1931 році закінчив середню школу, пізніше у 1935 році закінчив ФЗУ учбово-хімічного комбінату. Після цього Вадим Шефнер працював кочегаром, пізніше помічником теплотехніка, робітником ливарного цеху, співробітником бібліотеки, архіваріусом та ще на кількох посадах, і одночасно навчався на робітфаку Ленінградського університету. На робітфаку навчався до 1939 року[3], і в цей час виходять перші друковані поетичні твори Шефнера. Після початку радянсько-німецької війни Вадим Шефнер, хоча й мав значне порушення зору, був мобілізований до армії, та служив спочатку в батальйоні аеродромного обслуговування, пізніше служив у армійській газеті як рядовий журналіст і поет. Під час блокади Ленінграда у місті також вийшла друкована збірка віршів Шефнера «Захист».[4][3] У післявоєннний час Вадим Шефнер працював журналістом, багато їздив по Радянському Союзу, в тому числі побував на Уралі, в Середній Азії, Сибіру, побував у закордонному відрядженні в Чехословаччині. У кінці 40-х років ХХ століття зазнав переслідування під час боротьби з космополітизмом.[1] Пізніше працював як професійний літератор, видав ще кілька збірок віршів, а з 60-х років ХХ століття плідно працював як прозаїк.

Помер Вадим Шефнер у Санкт-Петербурзі 5 січня 2002 року, похований на Кузьмоловському цвинтарі у Всеволозькому районі.[5]

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Літературну творчість Вадим Шефнер розпочав ще на початку 30-х років ХХ століття, першою публікацією стали вірші в заводській газеті в 1933 році.[4][3] У 30-х роках він займався у літературному об'єднанні при редакції ленінградської газети «Смена», постійно публікував свої вірші в ленінградських періодичних виданнях. Творчість молодого поета помітила та відзначала, хоча й не завжди прихильно, відома російська поетеса Анна Ахматова.[1] У 1939 році Вадима Шефнера прийняли до Спілки письменників СРСР, а в 1940 році вийшла друком його перша поетична збірка «Світлий берег».[4][3] Під час німецько-радянської війни його твори друкувалися в блокадному Ленінграді, зокрема в 1943 році у оточеному місті вийшла друком його друга поетична збірка «Захист».[4][3] Третя поетична збірка Шефнера вийшла у світ вже після закінчення війни в 1946 році.[4][3] Для поетичної творчості Шефнера характерними є конкретність бачення оточуючого світу, вміння відчути напружене протиборство за нерухомістю, одночасне виведення у віршах якихось моральних висновків із незначним балансуванням на межі моралізаторства, афористичність і точність висловлювань, уміння висловити свою думку у вірші до кінця.[1]

У 1950 році Вадим Шефнер розпочав писати прозові твори. Першою прозовою збіркою письменника стала книга «Хмари над дорогою», яка вийшла друком у 1957 році. Серед прозових творів письменника, як і серед поетичних, значне місце займає опис подій радянсько-німецької війни. Проте найбільш відомим як прозаїк Шефнер став завдяки своїм фантастичним творам. Першою з фантастичних повістей Шефнера вийшла друком «Дівчина біля урвища, або Записки Ковригіна», опублікована в 1964 році. Найвідомішими фантастичними творами письменника є повісті «Людина з п'ятьма „ні“, або Сповідь простодушного», «Палац на трьох, або Зізнання холостяка», «Кругла таємниця», «Казки для розумних», а також роман «Хижка боржника». Більшість фантастичних тврів Шефнера можна віднести до стилю фентезі, в них звичайні люди поставлені в незвичне положення, у них виявляються фантастичні здібності й вони можуть творити чудеса; реальність у його творах змішується із казковим, а серйозні речі з гумористичними, часто в його фантастичних творах помітна і їдка іронія. Важливе місце в творчості Вадима Шефнера займає також автобіографічна повість «Ім'я для птаха», в які він описує своє дитинство та юність. Продовженням цієї повісті стала повість «Оксамитовий шлях», яка вийшла друком у 1999 році.

Під час періоду боротьби з космополітизмом Вадим Шефнер не мав можливості друкуватися, тому єдиним можливим способом заробітку для письменника став літературни переклад. У цей період Шефнер перекладав вірші з китайської мови, санскриту, румунської, латиської, грузинської, білоруської мов.[6][7]

Переклади[ред. | ред. код]

Твори Вадима Шефнера перекладені багатьма мовами світу, зокрема англійською, польською, німецькою, болгарською, чеською, естонською мовами. Українською мовою перекладені ряд поетичних творів письменника.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вадим Шефнер нагороджений орденами Вітчизняної війни, Червоної зірки, Трудового Червоного Прапора, Дружби Народів, орденом «Знак Пошани», медаллю «За оборону Ленінграда» та багатьма іншими державними нагородами. У 1982 році за роман «Хижка боржника» письменнику присуджена премія «Велике кільце».[8] У 1999 році Вадиму Шефнеру присуджена премія «Мандрівник» і присвоєне почесне звання «Паладин фантастики».[9] У 2000 році за значний внесок до фантастичного жанру письменнику вручена премія «Аеліта».[10] Окрім того. у 1985 році Вадиму Шефнеру присвоєна державна премія РРФСР імені Максима Горького, а в 1997 році письменнику присвоєна Пушкінська премія, яку він вважав найважливішою в своєму житті.[4]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Вадим Шефнер ще під час радянсько-німецької війни познайомився із своєю майбутньою дружиною Катериною Павлівною Григор'євою в селі Кузьмолово Всеволозького району. Письменник прожив із дружиною до її смерті в кінці 2000 року, і, згідно заповіту, похований на кладовищі в Кузьмолово у одній могилі з дружиною.[2]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Роман[ред. | ред. код]

  • 1982 — Лачуга должника

Повісті[ред. | ред. код]

  • 1957 — Облака над дорогой
  • 1964 — Девушка у обрыва, или Записки Ковригин
  • 1965 — Счастливый неудачник
  • 1966 — Запоздалый стрелок, или Крылья провинциала
  • 1967 — Человек с пятью «не», или Исповедь простодушного
  • 1968 — Дворец на троих, или Признание холостяка
  • 1970 — Круглая тайна
  • 1972 — Миллион в поте лица
  • 1976 — Имя для птицы, или Чаепитие на Жёлтой веранде [летопись впечатлений]
  • 1982 — Отметатель невзгод, или Сампо XX века
  • 1983 — Рай на взрывчатке
  • 1991 — Небесный подкидыш, или Исповедь трусоватого храбреца
  • 1993 — Съедобные сны, или Ошибка доброго мудреца
  • 1995 — Бархатный путь

Книги віршів[ред. | ред. код]

  • 1940 — Светлый берег
  • 1943 — Защита
  • 1946 — Пригород
  • 1951 — Московское шоссе
  • 1955 — Взморье
  • 1956 — Стихи
  • 1958 — Нежданный день
  • 1960 — Стихи
  • 1961 — Знаки земли
  • 1962 — Рядом с небом
  • 1965 — Стихотворения
  • 1967 — Своды
  • 1967 — Стихи о Ленинграде
  • 1968 — Стихотворения
  • 1969 — Избранная лирика
  • 1970 — Запас высоты
  • 1972 — Стихотворения
  • 1974 — Цветные стёкла
  • 1976 — Переулок памяти
  • 1979 — Сторона отправления
  • 1980 — Северный склон
  • 1981 — Вторая память
  • 1983 — Годы и миги
  • 1984 — Личная вечность
  • 1987 — В этом веке
  • 1991 — Ночная ласточка.
  • 1997 — Архитектура огня
  • 2005 — Стихотворения

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Після смерті письменника його іменем названа вулиця у Санкт-Петербурзі на Васильєвському острові.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]