Шибик Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Олександрович Шибик
Микола Шибик (Київ, 2015)
Народився1 грудня 1930(1930-12-01)
Київська область
Померберезень 2022 (91 рік)
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживанням. Київ
Діяльністьжурналістика
Відомий завдякижурналіст, громадський діяч
Alma materФакультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1954)
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України
Посадаголова правління Спілки журналістів України (1987—1990)
ПопередникВолодимир Сіробаба
НаступникІван Сподаренко
Партіябув членом КПРС
Нагороди
Заслужений працівник культури України
Заслужений працівник культури України

Мико́ла Олекса́ндрович Ши́бик (1 грудня 1930(19301201), Київська область — березень 2022) — український журналіст, публіцист, редактор, громадський діяч. Заслужений працівник культури України. Член Національної спілки журналістів України (1957—2022). Член Ревізійної комісії КПУ в 1986—1990 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився на Київщині в родині лісника. Батька розстріляли нацисти 1943 року в урочищі Бабин Яр, мати залишилася з п'ятьма дітьми. Микола був старшим, 1949-го зі срібною медаллю закінчив школу в селищі Боярка-Будаївка (до 1956-го це назва міста Боярка Київської області). Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Київського державного університету, який закінчив 1954-го з червоним дипломом[1].

Працював кореспондентом, завідувачем відділу в газеті «Київська правда», інструктором, консультантом та завсектору ЦК Компартії України, заступником голови Держкомвидаву УРСР. З грудня 1983 по вересень 1991 року — редактор республіканської «Робітничої газети»[2].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

На XXVII з'їзді Компартії України (1986) обраний членом Ревізійної комісії. У 1987-му Шостий з'їзд журналістів України обрав Миколу Шибика головою правління СЖУ, він на громадських засадах очолював Спілку до 1990 року. Як висуванець Спілки журналістів був народним депутатом СРСР (26 березня 1989 — 26 грудня 1991).

Творчість

[ред. | ред. код]

Автор книжок памфлетів «Архістратиги метеликів не ловлять» (1986), «І гопак, і сльози, і любов» (2009, під псевдонімом), а також інших сатиричних творів, виданих під літературним псевдонімом Микола Чуй.

Лавреат журналістських і літературних премій, серед них — Всесоюзної премії імені В. В. Воровського та Республіканської премії імені Ярослава Галана[3].

Перебуваючи на пенсії, захопився фотомистецтвом — автор низки фотовиставок[4].

Помер у березні 2022 року[5].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Олександр Макарський. Барви і грані очима Миколи Шибика // Журналіст України : журнал. — 2015. — № 2. — Лютий. — С. 20.
  2. Евгений Пасишниченко. Военная тайна Николая Шибика // Рабочая газета. — 2010. — № 212. — 1 декабря. (рос.)
  3. Володимир Заїка. Фотооб'єктив позбавляє зайвого // Урядовий кур'єр. — 2013. — 1 лютого.
  4. Михайло Балтянський. Штрихи до портрета сучасника // Рабочая газета. — 2015. — № 162. — 11 грудня.
  5. Непоправна втрата… Помер Микола Олександрович Шибик

Джерела

[ред. | ред. код]