Шизоафективний розлад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шизоафективний розлад
Спеціальність психіатрія
Препарати оланзапін[1], кветіапін[1], літій[1], галоперидол[1], Карбонат літію[1], арипіпразол[1], рисперидон[1], brexpiprazoled[1], asenapined[1], паліперидон[1], Зипразидон[1], lurasidoned[1] і клозапін[1]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 6A21
OMIM 181500
DiseasesDB 33444
SNOMED CT 68890003

Шизоафективний розлад (інші назви — рекурентна шизофренія, періодична шизофренія, циркулярна шизофренія, шизоафективний психоз[2][3]) — ендогенний психічний розлад, що поєднує в собі ознаки шизофренії та афективного розладу. Характеризується аномальними процесами мислення та дерегульованими емоціями. Діагноз зазвичай ставлять, коли людина має ознаки як шизофренії, так і афективного розладу (розлад настрою) — як біполярний розлад, так і депресія — але не можна поставити діагноз лише шизофренії чи лише депресивного чи маніакального епізоду. Біполярний тип відрізняється симптомами манії, гіпоманії чи змішаного епізоду. Депресивний тип — лише симптомами депресії. Загальні симптоми розладу включають слухові галюцинації, параноїдний бред і дезорганізоване мовлення та мислення. Початок симптомів зазвичай починається у молодому віці. Нині відомо, що симптоми виявляються у різні періоди життя.

У DSM-5 і МКБ-10 шизоафективний розлад знаходиться в тому ж діагностичному класі, що і шизофренія, але не в тому ж класі, що порушення настрою. Діагноз був введений в 1933 році, і його визначення було трохи змінено в DSM-5, опублікованому в травні 2013 року, оскільки визначення шизоафективного розладу DSM-IV призводить до надмірного помилкового діагнозу. Зміни, внесені у визначення шизоаффективного розладу, були призначені для того, щоб зробити діагностику DSM-5 більш послідовною (або надійною) і суттєво скоротити використання діагнозу. Крім того, діагностика шизоафективного розладу DSM-5 більше не може використовуватись для психозу першого епізоду.

Історія[ред. | ред. код]

Джордж Х'юз Кірбі у 1913 та Август Хох у 1921 описали пацієнтів зі змішаною афективною та шизофреною симптоматикою, і віднесли їх до маніакально-депресивної групи Крепеліна. Якоб Казанін в 1933 ввів термін «шизоафективний стан», і вважав його підтипом шизофренії (за критеріями Ейгена Блейлера).

В даний час шизоафективні розлади розглядаються як прикордонна група між шизофренією та афективними розладами[4].

Клініка[ред. | ред. код]

Розлади практично не супроводжуються змінами особистості (на відміну шизофренії), афективні порушення довше і сильніше виражені, ніж продуктивні симптоми шизофренії. Приступи можуть бути[5] :

  • депресивно-параноїдні;
  • маніакально-параноїдні;
  • змішані стани.

Діагностика[ред. | ред. код]

МКЛ-10[ред. | ред. код]

Діагноз F25 ставиться за такими групами критеріїв:

  • є ознаки афективних розладів (F30-F32);
  • наявність як мінімум однієї з таких ознак не менше 2 тижнів:
    • слухові галюцинації у вигляді сторонніх голосів, що коментують чи ведуть діалоги;
    • марення контролю та впливу, почуття «зробленості» думок, відчуттів, рухів;
    • відчуття телепатії, тобто прийому чи передачі думок на відстані, їхня відкритість;
    • розірваність мови та неологізми;
    • стійке марення, не характерне для субкультури пацієнта;
    • часта й перехідна поява кататонічних симптомів;
  • симптоми шизофренії та афективних розладів представлені одночасно при одному загостренні;
  • виключено органічні ураження мозку (F0) та вживання психоактивних речовин (F1).

Типи шизоафективного розладу[ред. | ред. код]

  • F25.0 Маніакальний тип. Діагноз ставиться при шизоаффективному розладі на маніакальному фоні (відповідність критеріям манії F30.1).
  • F25.1 Депресивний тип. Діагноз ставиться при шизоафективному розладі на депресивному фоні (відповідність критеріям помірної або важкої депресії F31.3-4).
  • F25.2 Змішаний тип. Діагноз ставиться при шизоафективному розладі, змішаному з біполярним афективним розладом (відповідність критеріям БАР, поточний епізод змішаного характеру F31.6).
  • F25.8 Інші шизоафективні розлади.
  • F25.9 Шизоафективний розлад неуточнений.

Одна частина дослідників розцінює змішаний тип шизоафективного розладу як атипову форму біполярного афективного розладу[6], а інша — як доброякісну форму течії шизофренії («циркулярну шизофренію»)[7].

Епідеміологія[ред. | ред. код]

Поширеність оцінюється в межах 0,5-0,8 %, переважання по статі не виявляється[4]. Ці дані досить приблизні через теоретично зумовлені відмінності в діагностичних підходах[4].

Наразі розлад було перевизначено, але оцінки поширеності DSM-IV становили менше 1 відсотка населення в діапазоні від 0,5 до 0,8 відсотка.

Етіологія[ред. | ред. код]

У питаннях етіології цього розладу думки вчених розділилися. Частина дослідників розглядає їх як взаємодію генетичної обтяженості з шизофренії та афективних розладів з двох сторін. Існують і дослідження, що вказують на генетичну самостійність шизоафективних розладів. Також існує думка про близькість цього виду розладів до епілепсії (фактор періодичності + зміни на ЕЕГ — пароксизмальна активність).

Прогноз[ред. | ред. код]

Результат шизоаффективного розладу перебуває у проміжному положенні: він менш сприятливий, ніж при біполярному афективному розладі, але сприятливіший, ніж за шизофренії[8]. У змішаного типу течії прогноз подібний до біполярного афективного розладу, а у депресивного типу — з шизофренією[8].

Більш поганий результат можна спрогнозувати при спадковій обтяженості по шизофренії, низькому рівні адаптації в період до виникнення розладу та безперервному перебігу розладу[8].

Терапія[ред. | ред. код]

Для лікування шизоафективного розладу на всіх етапах використовуються антидепресанти, антипсихотичні препарати (як атипові, так і традиційні), анксіолітики та нормотиміки (ламотріджин, препарати літію, вальпроєва кислота, карбамазепін)[8]. При депресивному типі використовуються антидепресанти: інгібітори моноаміноксидази, тетрациклічні та трициклічні (наприклад, мапротилін, амітриптилін, іміпрамін), а також електросудомна терапія (за наявності лікової резистентності). При маніакальному типі використовуються нейролептики з вираженою антипсихотичною та седативною активністю[8]. При змішаному типі препарати літію, карбамазепін та ламотриджин. Ламотриджин при шизоафективних розладах ефективний у дозах від 400 мг/день[9].

При профілактичній терапії застосовуються підтримуючі дози карбамазепіну (до 200 мг) або карбонату літію (літобіду, контемнолу, літінолу) у дозах до 400—500 мг, іноді препарати вальпроєвої кислоти :174.

Основним засобом лікування є антипсихотичний засіб у поєднанні з ліками від стабілізатора настрою або антидепресантом, або те й інше. Деякі дослідники стурбовані тим, що антидепресанти можуть посилити психоз, манію та тривалий цикл епізодів настрою у розладі. Коли є ризик для себе або інших людей, зазвичай на ранній стадії лікування може знадобитися госпіталізація. Психіатрична реабілітація, психотерапія та професійна реабілітація дуже важливі для відновлення вищої психосоціальної функції. Як група, люди з шизоафективним розладом, діагностовані з використанням критеріїв DSM-IV і МКБ-10, мають кращий результат, ніж люди з шизофренією, але мають змінні індивідуальні психосоціальні функціональні наслідки порівняно з людьми з розладами настрою, від найгірших до однакових. Результати для людей із діагностованим шизоафективним розладом DSM-5 залежать від даних проспективних когортних досліджень, які ще не завершені.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п Drug Indications Extracted from FAERSdoi:10.5281/ZENODO.1435999
  2. Рекуррентная шизофрения или шизоаффективные психозы
  3. Шизоаффективный психоз
  4. а б в Ю. В. Попов, В. Д. Вид. Современная клиническая психиатрия. — М. : Экспертное бюро-М, 1997. — С. 124—125. — ISBN Шаблон:ISBN с опечаткой.
  5. Психиатрия. Энциклопедия В. А. Жмуров
  6. Kraepelin E., 1899; Bumke O., 1924; Осипов В. П., 1924; Случевский Ф. И., 1958
  7. Bleuler E., 1911; Казанин Я., 1933; Кронфельд А., 1940; Снежневский A. B., 1960; Наджаров P. A., 1969
  8. а б в г д Психиатрия / под ред. Н. Г. Незнанова, Ю. А. Александровского, Л. М. Барденштейна, В. Д. Вида, В. Н. Краснова, Ю. В. Попова. — М. : ГЭОТАР-Медиа, 2009. — С. 148—153. — (Серия «Клинические рекомендации») — ISBN 978-5-9704-1297-8.
  9. Erfurth A., Walden J., Grunze H. Lamotrigine in the treatment of schizoaffective disorder // Neuropsychobiology[en] : journal. — 1998. — Vol. 38, no. 3 (25 February). — P. 204—5. — DOI:10.1159/000026540. — PMID:9778612.

Література[ред. | ред. код]