Шиллінг Павло Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шиллінг Павло Львович
Pavel Shilling.jpg
Ім'я при народженні нім. Paul Ludwig Schilling von Cannstatt
рос. Павел Львович Шиллинг
Народився 5 (16) квітня 1786
Ревель, Ревельське намісництво, Російська імперія[1]
Помер 25 липня (6 серпня) 1837 (51 рік)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність інженер, дипломат
Alma mater Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург)
Заклад Петербурзька академія наук
Членство Петербурзька академія наук
Нагороди
Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Георгіївська зброя

Павло Львович Ши́ллінг (барон Шиллінг фон Ка́ннштадт, рос. Павел Львович Шиллинг, нім. Paul Ludwig Schilling von Cannstatt; 5 (16) квітня 1786, Ревель — 25 липня (6 серпня) 1837, Петербург) — російський дипломат, історик-сходознавець та винахідник-електротехнік. Балтійський німець за походженням.

Біографія[ред. | ред. код]

Після закінчення кадетського корпусу був зарахований у свиту по квартирмейстерській частині. У 1803 році був прийнятий на службу в Колегію іноземних справ. До 1812 року працював у російській місії в Мюнхені.

Брав участь у битвах під час Вітчизняної війни 1812—1814 років; у діючу армію повернувся штаб-ротмістром, де воював у складі 3-го Сумського полку. У 1814 році за бойові заслуги був нагороджений орденом Св. Володимира та шаблею з написом «За хоробрість».

У кінці 1828 року Шиллінг був обраний членом-кореспондентом Петербурзької академії наук за спеціальністю східної літератури та мистецтва. Брав участь у науковій експедиції у Східний Сибір (1830—1832), зібрав цінну колекцію тібето-монгольських літературних пам'яток

Цікавився електротехнікою; у 1816 році відкрив у Петербурзі першу в Росії літографію, пристосувавши її для потреб картографії; 21 жовтня 1832 року встановив у Петербурзі, за допомогою механіка І. О. Швейкіна, перший в історії електромагнітний телеграф. Прилад, створений Шиллінгом, мав стрілочну індикацію, яку передано по електричним дротам сигналів, які легко розшифровувались у букви оператором приймального телеграфного апарату, згідно розробленої Шиллінгом спеціальної таблиці кодів. В тому ж році став завідувачем експедиції (колишної цифирної частини) МЗС.

В історії криптографії Шиллінг відомий як винахідник біграмного шифру. Двозначні буквенні сполучення (латыница) складають лексикон (цифирь) біграмного шифру, кодовим позначенням служить тут дво-, трьох- або чотиризначні числа «взяті по два рази кожне для змінної передачі буквенних біграм то одним, то іншим числом». Зовнішній біграмний шифр являв собою набір набірно-розбірну таблицю, яка наклеєна на коленкор, при якій була інструкція з використання шифру. Буквенні поєднання лексикону могли бути російськими або французькими, могли бути й подвійні російсько-французькі «цифири».

П. Л. Шиллінг також відомий як розробник методу електричного підриву мін (1812).

Павло Львович був близьким другом О. С. Пушкіна, який в альбомі К. М. Ушакової залишив його портрет олівцем.

Помер у 1837 році. Похований на Смоленському кладовищі у Петербурзі.

Адреси в Санкт-Петербурзі[ред. | ред. код]

21.10.1832 — 25.07.1837 року — Набережна ріки Мойки, 1. / Марсове поле, 7. Меморіальна дошка: «Тут жив та помер російський винахідник електро-магнітного телеграфу, барон Павло Львович Шилінг фон Канштадт. Народився 5 квітня 1786 р., помер 25 липня 1837 р.»

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Н. Греч Барон Павел Львович Шиллинг фон Каннштат // «Северная пчела», 1853. — № 142.
  • Яроцкий А. В. Павел Львович Шиллинг. — М., 1963.
  • Яроцкий А. В. О деятельности П. Л. Шиллинга как востоковеда // Очерки по истории русского востоковедения". Сб. VI. М., 1963-С.221-232.
  • Чугуевский Л. И. К истории издания восточных текстов в России в первой четверти XIX в. // Сб. «Страны и народы Востока». — Вып. XI. — М., 1971. — С. 280—294.
  • Коростин А. Ф. Начало литографии в России. — М., 1943. — С. 83—84.
  • Григорьев Б. Н. Повседневная жизнь царских дипломатов в ХІХ веке. — М., 2010. — С. 61—64.

Посилання[ред. | ред. код]