Шило Костянтин Степанович
| Шило Костянтин Степанович | |
|---|---|
| Народився |
1879 Амурська область, СРСР |
| Помер |
1933 Київ, Українська СРР, СРСР |
| Діяльність | педагог |
| У шлюбі з | Лисенко-Шило Галина Миколаївна |
Костянти́н Степа́нович Ши́ло (1879 — 1933) — український політичний і культурний діяч, педагог. Член УСДРП.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1879 року в селі Орловське Амурської губернії. Українець, безпартійний, мав вищу освіту.
Чоловік дочки композитора Миколи Лисенка — Галини.[1] Був старостою лисенківських хорів.
1904—1917 разом з дружиною Галиною жив у Єлисаветграді, де працював викладачем співів в місцевому комерційному училищі. Брав активну участь у житті української громади, зокрема разом з дружиною відвідував українські журфікси (літературно-музичні зустрічі), які влаштовував у себе вдома нотаріус В. О. Нікітін. Костянтин Степанович мав гарний голос, часто виконував українські народні пісні.
Згодом — співробітник Міністерства освіти УНР за часів Директорії.
У 1920-х викладав на Київських педагогічних курсах імені Грінченка, де тоді працювало багато знаних людей, зокрема письменник Леонід Пахаревський. Також викладав у Першій трудовій школі.
З часом — завідувач редакторського відділу київської філії Держвидаву, науковий співробітник ВУАН.
Заарештований 26 вересня 1929 за участь у СВУ і засуджений умовно на З роки ув'язнення. Після процесу СВУ працював лаборантом ветеринарного інституту й невдовзі помер. На момент арешту проживав у Києві за адресою: «вул. Стрілецька, 20, пом. 8».[2]
Валеріан Ревуцький у своїх спогадах[3] називає Костянтина Шила «Костем Костевичем»: «Кость Костевич Шило, приятель батька, педагог, науковий співробітник Всеукраїнської Академії Наук і один з директорів київської філії Держвидаву (пізніше один з підсудних на штучно організованому процесі Спілки Визволення України). Кость Шило часто заходив до батька і вони музикували. Шило мав добрий бас і, пам'ятаю, досконало співав оповідь Пімена з „Бориса Годунова“ Мусоргського, яку переклав для нього українською мовою батько.»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лисенко-Шило Галина Миколаївна // журнал «Дніпро», № 5-6. — К. Радянська Україна, 1998. — С. 143
- ↑ Сергій Білокінь. Справа «Спілки визволення України» й перспективи її дальшого вивчення. — С. 430 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 лютого 2019. Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ «По обрію життя: Спогади. Передмова Валерія Шевчука, післямова Ігоря Михайлина». — Київ: Час. Серія Українська модерна література — 1998. — С. 147
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3847-3857 [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.] Ізборник, виправлення
- Шило Костянтин Степанович // Київ: літературно-художній та громадсько-політичний журнал. Випуски 7 – 12. — С. 140
- Володимир Босько. Історичний календар Кіровоградщини. — С. 221 [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |