Шинкарук Володимир Іларіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шинкарук Володимир Іларіонович
Народився 22 квітня 1928(1928-04-22)
Гайворон, Київська область
Помер 29 листопада 2001(2001-11-29) (73 роки)
Київ
Громадянство / підданство СРСР і Україна
Національність українець
Alma mater філософський факультет Київського університету імені Шевченка
Галузь наукових інтересів філософія
Посада директор Інституту Філософії АН УРСР до 2001 року
Вчене звання академік
Науковий ступінь професор, доктор філософських наук
Нагороди
Орден Жовтневої Революції Державна премія України в галузі науки і техніки

Володи́мир Іларіо́нович Шинкару́к (* 22 квітня 1928, Гайворон, Київська область, УРСР — †29 листопада 2001) — філософ-марксист, професор, був членом АН УРСР (з 1978). Член ВКП(б) з 1951 року. Член Ревізійної Комісії КПУ у 1981 — 1986 р. Кандидат у члени ЦК КПУ у 1986 — 1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Він був наймолодшим деканом КНУ ім. Т.Шевченка
Searchtool.svg Не лише вчений, а й громадський діяч
Searchtool.svg Засновник Київської філософської школи
Searchtool.svg Облікова картка лауреата державної премії 1982 року

Володимир Іларіонович Шинкарук народився в селі Гайворон на Київщині. У 1950 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Шевченка, в якому працював з 1951 року викладачем, доцентом, а з 1965 року — професором, згодом деканом філософського факультету. 1968 року став директором Інституту Філософії АН УРСР, головним редактором журналу «Філософська думка» (з 1969 до 1971 і з 1979), віце-президент Філософського товариства СРСР та голова його українського відділу. З 1984 року — голова правління Товариства «Знання» УРСР.

За свою роботу з філософії Геґеля 1964 року отримав Золоту медаль Гегелевського Товариства (Париж).

Філософські погляди[ред.ред. код]

Під час панування комуністичного режиму постійно піддавався нападкам з боку партійно-номенклатурної бюрократії, звинувачувався у ревізіонізмі. Не зважаючи на це, продовжував гуманістичні традиції українського типу філософствування, створивши Київську школу філософії, в центрі якої стояла проблема «людина — світ», і де в філософському творчому пошуку замість спустошеної марксистської «людини народної маси» поставала особистість з її переживаннями, вірою, тривогами, любов'ю та надіями.

Хоча частина робіт з цієї тематики вийшла ще за часів радянського ладу[1][2][3], особливо яскраво ці його провідні ідеї почали втілюватися в конкретні теоретичні наробки наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років[4].

"Відомий вчений з діаспори О. Кульчицький зауважив у своїй суті синтетичну тяглість української людини до поєднання західної духовності, а то є раціонально-активна світонастанова, готовність до дії. Щоправда, такій тяглості не судилося гармонійно вивершитися в минулому через несприятливі зовнішні обставини, зумовлені периферійним розташуванням України в імперії та її колоніальним статусом. Очевидно, нинішні покоління українців, що входять у третє тисячоліття, зуміють втілити ідеал єдності високорозвинутого інтелекту та глибоко розвинутої душевності. Дух спонукає людину постійно вдивлятися у себе та в довкілля, дбати про його поліпшення. Отже, і державотворча, і культурна політика нашої держави повинна будуватись на тезі, що тільки інтелектуальна і душевно багато особистість здатна гідно репрезентувати свій час свій народ, національну культуру, свою державу. Й лише вона здатна протидіяти всім кризовим явищам", – цитату взяту з книжки Ігоря Шарова "100 сучасників: роздуми про Україну".

Основні праці[ред.ред. код]

Серед основних праць Володимира Шинкарука праці з питань марксистської логіки, гуманізму, аналізу сучасного суспільного розвитку в дусі марксизму-ленінізму та з історії філософії:

  • «Предмет та завдання історії філософії як науки» (1957)
  • «Розвиток філософської думки в стародавньому Китаї» (1958, разом з В. Дмитриченком)
  • «Логика, диалектика и теория познания Гегеля» (1964)
  • «Единство диалектики, логики и теории познания» (1977) та ін.
  • Філософський словник /За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шинкарук В. И. Философия и мировоззрение // Человек и мир человека. Категории «человек» и «мир» в системе научного мировоззрения. [Владимир Илларионович Шинкарук, Вадим Петрович Иванов, Иван Николаевич Молчанов и др.]. / Ред. кол.: В. И. Шинкарук [отв. ред.]. / АН УССР. Ин-т филосфии. — Библиог.: сс. 332–336. — Предм. указ. сс. 338–340. — К.: Наук. Думка. — 1977. — 342 с. — СС. 7-26;
  2. Шинкарук В. И. Категориальная структура научного мировоззрения/ Володимир Іларіонович Шинкарук. // Мировоззренческое содержание категорий и законов материалистической диалектики. [Владимир Илларионович Шинкрук, Борис Сергеевич Укринцев, Жабойхан Мубаракович Абдильдин и др.]. / Отв. ред-ры В. И. Шинкарук, А. И. Яценко. / АН УССР. Ин-т философии. Укр. отд. Филос. общ-ва СССР. — К.: Наук. думка, 1981. — 368 с. — СС. 11-25;
  3. Шинкарук В. И., Яценко А. И. Гуманизм диалектико-материалистического мировоззрения / Владимир Илларионович Шинкарук, Александр Иванович Яценко. — К.: Политиздат Украини, 1984. — Библиог.: сс. 249–254. — 256 с.)
  4. Шинкарук В. Методологічні засади філософських вчень про людину / Володимир Іларіонович Шинкарук. // Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми. — К., 2000. — СС. 8—48.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Науковці України Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.