Шиншила звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шиншила звичайна
Chinchilla lanigera1.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Підряд: Hystricognathi
Родина: Шиншилові (Chinchillidae)
Рід: Шиншила (Chinchilla)
Вид: Шиншила звичайна(C. lanigera)
Біноміальна назва
Chinchilla lanigera
Bennett, 1829
Ареал шиншили.
Ареал шиншили.
Синоніми
Mus laniger
Chinchilla velligera
Cricetus chinchilla
Lommus lanigera
Cricetus lanigera
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Chinchilla lanigera
EOL logo.svg EOL: 326926
ITIS logo.svg ITIS: 825433
IUCN logo.svg МСОП: 4652
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 34839
Fossilworks: 231806

Шиншила звичайна (C. lanigera), інколи шиншила мала,шиншила довгохвоста або шиншила берегова — вид гризунів родини Шиншилові (Chinchillidae). Цей вид дуже рідкісний в дикій природі. Зустрічається лише на високогір'ях Анд в Чилі.

Шиншила звичайна — це активний гризун з пухнастим хвостом, довгими вусами (вібрисами), що допомагають орієнтуватися в темряві і шукати їжу, красивими виразними очима і довгим густим хутром (до 4 см завдовжки, з кожної волосяної цибулини виходить 60-70 пушинок). Тепла хутряна шубка оберігає звіряток від різких коливань температури і холоду.

Поширення і середовище проживання[ред. | ред. код]

Анди в Південній Америці — головне житло шиншили. Селяться шиншили переважно на скелях, там, де для них є готові укриття — скельні розколини. У місцевості, де таких немає, шиншили риють нори. Оскільки гори - їх основне житло, то шиншили прекрасно пристосовані до цього способу життя. За допомогою добре розвинених органів чуття вони відмінно орієнтуються в горах в темний час доби — в пору прояву найбільшої активності, оскільки шиншили — нічні тварини. Цікава особливість скелета цих гризунів: він здатний стискатися вертикально, а тому шиншили без зусиль пролізають у вузькі простори між каменями. Проте про особливості життя шиншил на волі відомо не багато. Зоологи знають про цих гризунів по їх поведінці в штучно створених умовах.[2]

Опис[ред. | ред. код]

Усі зовнішні дані, якими наділена шиншили, служать для того, щоб забезпечити звірятку нормальне існування в природних умовах. Великі вуха-локатори ловлять щонайменші звуки, заздалегідь попереджаючи про наближення будь-якої небезпеки, вібриси замінюють зір — з їх допомогою шиншили дізнаються про навколишні предмети і навіть вимірюють відстані. У цих гризунів дуже розвинений мозочок, тому пересування по горах для них легке і просте заняття. Швидкість реакції шиншил компенсує слабкий і, до того ж, монокулярний зір. Проте шиншили наділені можливістю бачити в темряві. Розміри тулуба цих звіряток приблизно 20-40 см, вуха досягають 6 см, а вуса зростають і до 10 см. В середньому самці важать 369-493 г, а самки важать 379-450 г.[3] Домашні тварини крупніші, ніж дикі і мають більший статевий диморфізм, з жіночою вагою до 800 г і самців до 600 г.[4] Задні лапки у шиншил мають чотири пальці і зростають в два рази довше за передні лапи, на яких розташовані п'ять хапальних пальчиків. На волі шиншили живуть колоніями. Цікава особливість цих гризунів — їх спосіб митися. Шиншили приймають ванни з піску або вулканічного попелу. А щоб пісок не потрапив у вуха гризунів, їх вушні раковини забезпечені спеціальними перетинками, що запечатують вушка під час такого купання. Шерсть шиншил дуже м'яка і густа, досягає в довжину 4 см, причому з кожної волосяної цибулини росте 60-70 пушинок.

Живлення[ред. | ред. код]

Живляться ці гризуни рослинами, які можна знайти в горах. Крім того, їжею їм служить мох і лишайники, різні кактуси і навіть деревна кора, а за сприятливих обставин вдається ловити і дрібних комах.

Розмноження[ред. | ред. код]

Шиншила набуває здатності народжувати приблизно в піврічному віці. Кількість пологів — 2-3 рази в рік, а середню кількість потомства — 2-3, в окремих випадках — 5 малюків. Виношують потомство шиншили довго — до 3-3,5 місяців. Молодняк, що народився, вже через тиждень здатний самостійно живитися. У природі шиншили моногамні, тобто здатні створювати стабільну пару, проте при розведенні цей чинник практично не враховується. Буває, що селекціонери тримають шиншил колоніями, де на одного самця доводиться від 4 самиць. Її потомство, на відміну від багатьох інших гризунів, народжується опушене шерсттю, із зубками, що прорізаються, і зрячі.

Розведення[ред. | ред. код]

Шиншил розводять не лише для задоволення, але і з цілком практичною метою — як джерело хутра, яке вважається сьогодні найбільш дорогим. І дійсно, у цих гризунів найщільніше хутро серед усіх інших хутряних тварин. Завдяки щільності, в шерстці шиншил навіть не заводяться паразити. А ще шиншили не люблять воду, оскільки їх хутро легко намокає через відсутність сальних і потових залоз.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. D'elia, G. & Teta, P. (2008). Chinchilla lanigera. 2008 Червоний список Міжнародного союзу охорони природи. МСОП 2008. Переглянуто 5 Січня 2009.
  2. Cofré & Marquet, H. (1999). Conservation status, rarity, and geographic priorities for conservation of Chilean mammals: an assessment.. Biological Conservation 88: 53–68. doi:10.1016/S0006-3207(98)00090-1.  Вказано більш, ніж один |last1= та |last= (довідка); Вказано більш, ніж один |first1= та |first= (довідка)
  3. Spotorno, Angel E.; Zuleta, C.A., Valladares, J.P., Deane, A.L., and Jiménez, J.E. (15 December 2004). Chinchilla laniger. Mammalian Species 758: 1–9. doi:10.1644/758.  PDF
  4. Wilcox, H. N. (1950). Histology of the skin and hair of the adult chinchilla. Anatomical Record 108: 385–397. PMID 14799877. doi:10.1002/ar.1091080304.