Шкала Ньютона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шкала Ньютона (° N) - не використовувана нині одиниця температури.

Температурна шкала Ньютона була розроблена Ісааком Ньютоном в 1701 році для проведення теплофізичних досліджень і стала, ймовірно, прообразом шкали Цельсія. Як термометричну рідину Ньютон використовував лляну олію. За нуль градусів Ньютон взяв температуру замерзання прісної води, а температуру людського тіла (36,6°C) він позначив як 12 градусів[1]. Температура кипіння води у ньютонівській шкалі дорівнює 33 градусам.

Також, Ньютон визначив ще кілька, більш високотемпературних реперних точок: температури плавлення вісмуту, свинцю, олова, стибію, їх сплавів, температури світіння нагрітого заліза[en] — загалом, 18 точок[1].

Таким чином, формула переводу градусів Цельсія у градуси Ньютона виглядає як:

t°N = t°C / k,

де k — змінний коофіцієнт (через неточність визначення Ньютоном високих температур). Він дорівнює 3,03 для 100°C і зростає зі збільшенням температури — так, для 300°C він дорівнює 3,4[1].

Примітки[ред. | ред. код]