Шкляр Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Василь Миколайович Шкляр
Василь Шкляр на 18-му Форумі видавців (2011)

Василь Шкляр на 18-му Форумі видавців (2011)
Народження 10 червня 1951(1951-06-10) (66 років)
  с. Ганжалівка, Лисянський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Національність Українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Alma mater Київський університет
Мова творів українська[К 1]
Рід діяльності письменник, політичний діяч
Жанр роман
Magnum opus: Залишенець (2009)
Нагороди та премії
«Золоте перо»
«Коронація слова»
«Шевченківська премія»
Facebook Vasyl.Shkliar
Сайт: shkliar.com.ua

CMNS: Василь Миколайович Шкляр на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Васи́ль Микола́йович Шкляр (нар. 10 червня 1951, село Ганжалівка Лисянського району Черкаської області) — український письменник, політичний діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Деякі літературні оглядачі називають його «батьком українського бестселера»[1]. Роботи Шкляра перекладено англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською мовами тощо.

Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року,[2] але письменник відмовився її отримати у знак тротесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника.[3][4]

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки та освіта[ред.ред. код]

Василь Шкляр на акції «Рукописи горять», лютий 2004

Василь Шкляр народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. На другому році навчання, Шкляра хотіли вигнати з університету за те, що під час трудового семестру в колгоспі, він бавився бомбою, але йому вдалося уникниути відрахування шляхом тимчасового переїзду у Вірменію куди він поїхав аби навчатися по студентському обміну в Єреванському університету. Згодом Шкляр згадає цей випадок зі свого життя у своїй ранній повісті «Стороною дощик іде». У Єреванському університету Шкляр студіював вірменську мову й літературу аж до 1972 року і за власним зізнанням зміг добре вивчити вірменську мову вже за 2 місяці.[5] Згодом Шкляр тепло згадуватиме свій вірменський період, називаючи його "яскравою сторінкою в [його] житті."[5][6] Після повернення в Україну, Шкляр у 1973-му році закінчив навчання у Київському університеті.[7]

Журналістська та літературна кар'єра[ред.ред. код]

Після закінчення університету, Шкляр почав працював журналістом. Паралельно з журналістською роботою, пише свої перші літературні праці, зокрема у 1970-1980-их роках вийшли друком його перші дорослі збірки повістей та оповідань «Перший сніг» (1977), Де твій Остап, Соломіє? (1979) та Живиця (1982).[8] У 1978 році став членом Спілки письменників України. У цей період виходять численні дитячі оповідання та книги Шкляра, зокрема дитячі збірки "Шовкова нитка" (1976), "Черешня в житі" (1983), та "Шовковий дощик" (1984). Перші романи письменника, що з'явилися у 1986 році (Праліс: Тінь сови) та 1989 році (Ностальгія), не здобули хоч якогось розглосу та були практично не помічені літературними критиками та звичайними читачами. Так академічна "Історія української літератури ХХ століття" (1998) не називає жодного твору Шкляра і його самого дуже побіжно згадує як літератора-початківця, зі схожою на Григіра Тютюнника стилістикою, та як представника "хвилі [літературних] новобранців 70-х — початку 80-х"; альтернативна "Мала українська енциклопедія актуальної літератури" (1998) не згадує Шкляра взагалі.[9]

У період з 1988 по 1998 роки Шкляр займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках».[10] Цей досвід, зокрема подробиці операції з врятування дружини Аллу та родину генерала Дудаєва після його загибелі, Шкляр згодом відтворив у романі «Елементал» (2001).[1][11]

Популярність як письменника прийшла аж у 1999 році з виходом роману «Ключ», який зібрав низку нагород та був неодноразово перевиданий у різноманітних українських видавництвах. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з початку 1990 років. Сам Шкляр пояснив таку тривалу паузу «зміною епох»[12]. Шкляр розпочав написання роману ще 1998 року перебуваючи у лікарні, куди він потрапив зі смертельним діагнозом на лептоспіроз.[13]

У 1999 році Шкляр став членом новоствореної Асоціації українських письменників. У 20002004 роках Шкляр працює головним редактором видавництва «Дніпро», куди він пішов працювати аби хоч якось покращити плачевний стан видавницва.[14] У 2009 році виходить найвідоміший роман письменника - Залишенець. Чорний Ворон одночасно у двох видавництвах - київському видавництві Ярославів вал та харківському видавництві КСД. За цей роман у 2011 році Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка визнанав Шкляра лауреатом Шевченківської премії,[2] але письменник відмовився її отримати у знак тротесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника.[4][3]

У 2011 році Шкляр увійшов до складу журі літературного конкурсу «Юне слово». Наприкінці 2011 року Шкляр також створив Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра „Холодноярська Республіка“, основна мета якого було отримати фінансування на виробництво повнометражної екранізації роману „Залишенець. Чорний Ворон“.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

У 1991 Шкляр стає членом Проводу та прес-секретарем Української республіканської партії (УРП) і пробув у лавах цієї партії до 1998 року.[14]. У березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт».

У вересні 2015 року Шкляр знову спробував себе в українській політиці, увійшовши до проводу новоствореної партії УКРОП.[15]

Бібліографія[ред.ред. код]

Романи
Оповідання, збірки короткої прози (фікшн)
Збірки прози (нон-фікшн)
  • Під ключем журавлиним: документальна повість (1985)[39]
  • Вогонь Чорнобиля / Fire of Chornobyl: книга мужності й болю; літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців (1998)[40]
Дитячі оповідання, книги

Автор дитячих книжок : "Шовкова нитка", "Черешня в житі", "Шовковий дощик" тощо.

Переклади автора

Перші українські переклади Шкляра - це переклади класиків віременської літератури Акселя Бакунца, Амо Сагіяна, Вагана Давтяна, Вахтанга Ананяна тощо.[47] У пізніші роки чималого розголосу отримали Шкляреві переклади українською таких романів як "Бокаччо" Декамерона, Тарас Бульба Гоголя (за першим виданням 1835 року) тощо.[48]

Переклади-інтерпертації:

  • Микола Гоголь. Репетиція сатани (прозова версія комедії Миколи Гоголя «Ревізор»). Переклад-інтерпретація з російської: Василь Шкляр. 2006 (рік написання; твір так і не був виданий)[49]
  • Джованні Боккаччо. Декамерон (вибрані оповідки). Переклад-інтерпретація з італійської: Василь Шкляр; Київ: Дніпро, 2006. 104 с. іл. ISBN 966-578-161-8 (примітка: у книзі присутні 30 зі 100 оповідок); текст паралельно українською та італійською

Переклади:

Редактор / упорядник
  • Українські народні казки (Книжка перша). Упорядник: Василь Шкляр. Київ: Райдуга. 1994. 320 стор. ISBN 5-7707-2861-2 ISBN 5-7707-2862-0 (серія)
  • Українські народні казки. Чарівні, соціально-побутові, про тварин (Книга друга). Упорядник: Василь Шкляр. Київ: Перун. 1994. 650 стор.
  • Давит Сасунці: Вірменський народний епос. Переклад з вірменської В.Кочевський; редактор: В.Шкляр; малюнки: А.Токарєв. Київ: Дніпро. 2003. 174 стор. ISBN 966-578-121-9
  • Панас Мирний. Повія. За редакцією Василя Шкляра. Львів: ЛА «Піраміда». 2005. 271 стор. ISBN 966-8522-43-5

Нагороди[ред.ред. код]

Шкляр Василь Кров кажана.jpg

Перенесення вручення Шевченківської премії[ред.ред. код]

4 березня 2011 року В. Шкляр звернувся до тодішнього Президента України Віктора Януковича із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника»[53].

У невдовзі потому оприлюдненому указі Президента України В. Януковича №275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка», Василь Шкляр не згаданий.[54][55][56][57] Подальша доля премії залишається невідомою.

17 квітня 2011 року у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України[58].

Особисте життя[ред.ред. код]

  • Батько — Микола Степанович (1925—1995), службовець
  • Мати — Оксана Олександрівна (1925—1990), службовець
  • Дружина — Валентина Миколаївна (* 1961), журналіст
  • Дочка — Наталя (* 1982).

Захоплюється рибальством.[59]

Зауваги[ред.ред. код]

  1. Примітка: у творах Шкляра епізодично трапляються репліки написані російською, зокрема у прямій мові російськомовних персонажів, цитуванні оригінальних російськомовних документів тощо.
  2. Примітка: У 1977 році вийшла значно відредагована версія новели "Перший сніг", бо книга була занадто еротична й не мала прикмет "радянської звитяжної сучасності". Шкляр згодом згадував, що оригінальний рукопис твору не зберігся, див. детальніше Письменик Василь Шкляр "Чорний ворон" перелетів океан // Урядовий кур'єр, 30 січня 2016

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Василь Шкляр // Клуб сімейного дозвілля
  2. а б Названі Шевченківські лауреати 2011 року. Неофіційно // День, № 27, 16.02.2011
  3. а б Василь Шкляр: «Я доб'юся відставки Дмитра Табачника» // Газета по-українськи. — 2011. — № 1188 (11 березня)
  4. а б Василь Шкляр: Не мають права нащадки зайд ображати мою Націю // Український тиждень, 2017/10/27
  5. а б Письменник Василь Шкляр: «У мене в парламенті є своя «фракція»!» - Дзеркало тижня, 4 лютого 2011
  6. Василь Шкляр: Жити в Україні й вимагати для себе персональної державної мови — це чистісінький тваринний примітивізм - Україна молода, №174 ЗА 22.09.2006
  7. Василь Шкляр - Біографія // Офіційний сайт Василя Шкляра
  8. а б В. Саєнко (2002). Як і куди рухається сучасний український постмодерн? Ключ до превентивної відповіді - роман Василя Шкляра // Українська література ХХ ст.: діапазони творчих голосів і мистецьких відкриттів : вибрані праці. - Львів : Піраміда, 2016. - 870 с.: сс. 576-580 - ISBN 978-966-441-443-9
  9. Василь Шкляр: бекґраунд республіканця // Дзеркало тижня, 22 квітня 2016
  10. Шкляр розповів, як врятував дружину Дудаєва від Єльцина // espreso.tv, 13 травня 2018
  11. Василь Шкляр: «Коли російські спецслужби розшукували Аллу Дудаєву, ми з нею пили каву в Карпатах» (інтерв'ю) // Літакцент, 7.04.2008)
  12. а б Василь Шкляр: «Нестерпна легкість жанру для наших письменників виявилася найтяжчою» // Дзеркало тижня, № 15 (440) 19.04.2003
  13. Василь Шкляр міг померти від лептоспірозу - Gazeta.ua, 15 травня 2012
  14. а б Василь Шкляр передбачив загибель Євгена Кушнарьова//Gazet.ua, 14.02.2008
  15. Відомий український письменник увійшов до «УКРОПу» // Волинські новини, 13 Вересня 2015
  16. Василь Шкляр. "Праліс: Тінь сови". Художник: І. І. Якимчук. Київ: Молодь. 1986. 216 стор. (Сучасна проза)
  17. Васыль Шкляр. Тень совы. Авторезированый перевод с украинского: В. Золотухина; худож. И. Френкель. Москва: Советский писатель. 1990. 521 с. ISBN 5-265-01414-4 (рос.)
  18. Василь Шкляр. Тінь сови: Там де живе душа. Передмова: Андрій Курков. Харків: КСД. 2014. 304 стор. ISBN 978-966-14-6861-9
  19. Василь Шкляр. "Ностальгія". Художник: В. Й. Агафонов. Київ: Молодь. 1989. 253 стор. ISBN 5-7720-0161-2
  20. Василь Шкляр. Ностальгія: Що ти знайдеш у минулому - силу чи згубу?. Харків: КСД. 2014. 256 стор. ISBN 978-966-14-6543-4
  21. Василь Шкляр. Ключ. Київ: Ast-прес - ДіК-СІ. 1999. 223 стор. ISBN 978-966-7463-17-5
  22. Василь Шкляр. Елементал. Львів: Кальварія, 2001. 160 стор. ISBN 978-966-66-3245-9 (Коронація слова)
  23. Василь Шкляр. Самотній вовк. Харків: КСД. 2018. 224 стор. ISBN 978-617-12-4523-5
  24. Василь Шкляр. Кров кажана. Львів: Кальварія, 2003. 220 стор. ISBN 966-6630-83-4
  25. Василь Шкляр. Нікуб: Кров кажана. Художник: І. Женченко. Київ: Ярославів Вал. 2010. 254 стор. ISBN 978-966-2151-55-8
  26. Василь Шкляр. Залишенець. Чорний Ворон. Харків: КСД. 2009. 382 стор. ISBN 978-966-14-0662-8
  27. Василь Шкляр. Залишенець. Харків: КСД. 2009. 384 стор. ISBN 978-966-14-0662-8 (Зірки української прози)
  28. Василь Шкляр. Чорний Ворон. Київ: Ярославів Вал, 2009. 352 стор. ISBN 978-966-2151-25-1 (Українська Кліо)
  29. Василь Шкляр. Маруся. Харків: КСД. 2014. 313 стор. ISBN 978-966-14-7838-0
  30. Василь Шкляр. Троща. Харків: КСД. 2017. 416 стор. ISBN 978-617-12-3720-9
  31. Василь Шкляр. Перший сніг. Київ: Радянський письменник. 1977. 228 стор.
  32. Василь Шкляр. Живиця. Київ: Молодь. 1982. 240 стор.
  33. Василь Шкляр. Турецька нічия // Оповідання '81. Упорядник: М.Кравчук, О. Сизоненко. Київ: Радянський письменник, 1982. 375 стор.: сс. ?-?.
  34. Василь Шкляр. Стороною дощик іде. // Положій, Віктор. Жив-був Іван; Острови навпроти міста; Алла Тютюнник. Занапастити журавля; Юрій Хорунжий. Стороною дощик іде; Василь Шкляр : повісті. Київ : Дніпро, 1983. 235 стор.
  35. Василь Шкляр. Борг // Оповідання '82. Упорядник: М.Кравчук. Київ: Радянський письменник, 1983. 365 стор.: сс. 326-331.
  36. Василь Шкляр. Крук-птаха нетутешня // Оповідання '84. Упорядник: М.Кравчук. Київ: Радянський письменник, 1985. 365 стор.: сс. 314-327.
  37. Василь Шкляр. Крук-птаха нетутешня // Оповідання '87. Упорядник: Олександр Гижа. Київ: Радянський письменник, 1988. 436 стор.: сс. 398-414. ISBN 5-333-00061-1
  38. Василь Шкляр. Чорне Сонце. Харків: КСД. 2015. 297 стор. (Золотий письменник України). ISBN 978-966-14-9633-9
  39. Під ключем журавлиним: документальна повість. Автор текстів: Василь Шкляр; фото: Борис Коробейников. Київ: Веселка. 1985. 136 стор. (фотоальбом)
  40. Вогонь Чорнобиля = Fire of Chornobyl: книга мужності й болю; літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців. Автор текстів: Василь Шкляр, Микола Шпаковатий. Київ: Альтернативи. 1998. 575 стор. (фотоальбом)
  41. Василь Шкляр. Шовкова нитка. Малюнки: Едуард Колесов, Валерій Софронов, Борис Коробейников. Київ: Веселка, 1976. 20 стор.
  42. Василь Шкляр. Черешня в житі. Малюнки: А. Євдокименко. Київ: Веселка, 1983. 56 стор.
  43. Василь Шкляр. Шовковий дощик. Малюнки: О. Прахов. Київ: Веселка. 1984. 16 стор.
  44. Василь Шкляр. Хорошого потрошку // Весна-красна: Вірші, казки, оповідання. Художник: Людмила Постних. Київ: Веселка, 1987. 72 стор.: 47-48
  45. Василь Шкляр. Песик Гав, соловейко, джміль і два жолуді / Woofy the Dog, a Hightingale, a Bumblebee, and two Acorns. Малюнки: Кость Лавро. 2016. 48 стор. ISBN 978-617-629-319-4 (українською та англійською)
  46. Василь Шкляр. Помста Баби Яги / Baba Yaga’s Revenge . Малюнки: Кость Лавро. 2017. 76 стор. ISBN 978-617-629-318-7 (українською та англійською)
  47. Василь Шкляр // Сучасні українські письменники
  48. Василь Шкляр: «Крим, як ложка дьогтю, він ніколи не був українським» // Українська правда. Життя, 21.09.2010
  49. Переклад-інтерпретація так і не було надруковано, оскільки довічні права на книгу у Шкляра викупий підприємець, який так і не надрукувалв його; детальніше тут Василь Шкляр: Таємниця — це тільки магніт // Україна молода, # 034 за 20.02.2008
  50. Шкляр Василь Миколайович "Українські ЗМІ" на сайті ВРУ, 1995
  51. Зразки прес-релізів: Друком з’явився роман «Ключ» Василя Шкляра — переможця Першого національного конкурсу на кращий гос- тросюжетний роман «Золотий Бабай». // Світлана Шевчук. "Українське ділове мовлення: підручник". Київ: Арій, 2007. 576 стор.: сс. 244-246
  52. Василь ШКЛЯР: «Література повинна існувати поза правилами» // День, 18 січня 2002
  53. Письменник Василь Шкляр просить Президента перенести вручення йому Шевченківської премії на післятабачниківський час // Українська правда, 4.03.2011
  54. В. Януковича Указ № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» // Офіційний сайт Президента України, 4 березня 2011
  55. Янукович не дав Шкляру Шевченківську премію // Газета по-українськи, № 1187, 10.03.2011
  56. Білий ворон // Україна молода, 10.03.2011
  57. Василь Шкляр: «Наші вимоги повинні бути виконані» // Україна молода, 10.03.2011
  58. Шкляру вручили 255 тис. грн Народної Шевченківської премії // Zaxid.net, 17 квітня 2011
  59. Василь Шкляр: «Жінка — то передусім коханка» // Сім'я і дім. — 3 квітня 2008

Посилання[ред.ред. код]