Перейти до вмісту

Шкіра

Редагувати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Шкіра (значення).
Ця стаття про зовнішній покрив хребетних. Про продукт тваринництва див. шкура.
Кожа
Шкіра слона
Шкіра людини, на якій видно дермальні ліні
Деталі
Ідентифікатори
Латинаcutis
Грецькаδέρμα (dérma)
MeSHD012867 Редагувати інформацію у Вікіданих
Анатомічна термінологія
Схематичний розріз шкіри

Шкі́ра (лат. cutis, грец. δέρμα, прасл. *skora), діал. ко́жа[1] (прасл. *koža, раніша форма *kozja – від *koza («коза»), первісно так називали оброблену козячу шкіру), розм. шку́ра[2]  — зовнішній покрив тваринного організму, який захищає тіло від широкого спектра зовнішніх впливів, бере участь у диханні, терморегуляції, обмінних і багатьох інших процесах. Крім того, шкіра — це масивне рецепторне поле різних видів поверхневої чутливості.

11 січня 2024 року біологи повідомили про виявлення найдавнішої з відомих на сьогодні шкіри, яка скам’яніла близько 289 мільйонів років тому і, ймовірно, належала стародавній рептилії.[3] [4]

Етимологія

[ред. | ред. код]

Спочатку слово «skin» (шкіра) стосувалося виключно обробленої та вичиненої шкури тварин, а для позначення людської шкіри зазвичай вживали слово «hide». Слово «skin» (шкіра) є запозиченням із давньоскандинавського skinn («шкіра тварини, хутро»), яке, у свою чергу, походить від протоіндоєвропейського кореня *sek-, що означає «різати»(ймовірно, це пов’язано з тим, що в ті часи шкуру тварин зазвичай зрізали для виготовлення одягу).[5]

Будова шкіри

[ред. | ред. код]

Шкіра складається з епідермісу, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми).

  • Епідерміс (epidermis) містить п'ять шарів епідермальних клітин. Найнижчий шар — базальний. Він розташовується на базальній мембрані і являє собою 1 ряд призматичного епітелію. Відразу над ним лежить шипуватий шар (3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами), потім іде зернистий шар (1-5 рядів плоскуватих клітин), блискучий (2-4 ряди без'ядерних клітин, помітний на долонях і стопах) і роговий шар, що складається з багатошарового зроговілого епітелію. Епідерміс також містить меланін, який забарвлює шкіру і викликає ефект засмаги.
  • Дерма (dermis), або власне шкіра, являє собою сполучну тканину і складається з 2-х шарів — сосочкового шару, на якому розташовуються численні вирости, що містять у собі петлі капілярів і нервові закінчення, і сітчастого шару, що містить кровоносні та лімфатичні судини, нервові закінчення, фолікули волосся, залози, а також еластичні, колагенові і гладком'язові волокна, які надають шкірі міцність і еластичність.
  • Підшкірно-жирова клітковина або гіподерма (hypodermis) складається з пучків сполучної тканини й жирових скупчень, пронизаних кровоносними судинами та нервовими волокнами. Фізіологічна функція жирової тканини полягає в накопиченні та зберіганні поживних речовин. Крім того, вона служить для терморегуляції та додаткового захисту статевих органів.

Крім самої шкіри в організмі є її анатомічні похідні — утвори, що розвинулися зі шкіри та її зачатків. Інша назва — придатки шкіри:

Дерматологія — розділ медицини, який вивчає будову шкіри і її похідних, їх розвиток, функції, а також їх захворювання. Крім того, зміни шкіри часто мають важливе значення для діагностики внутрішніх та інфекційних захворювань.

Для догляду за шкірою використовують різні креми, ультразвуковий пілінг тощо.

Функції шкіри

[ред. | ред. код]
  • Захисна (бар'єрна) захищає організм від дії механічних і хімічних чинників, ультрафіолетового випромінювання, проникнення мікробів, втрати та потрапляння води ззовні.
  • Терморегуляторна, за рахунок випромінювання тепла і випаровування поту.
  • Участь у водно-сольовому обміні, пов'язана з потовиділенням.
  • Екскреторна — виведення з потом продуктів обміну, солей і ліків.
  • Депонування крові, в судинах шкіри може перебувати до 1 літра крові.
  • Ендокринна і метаболічна — синтез і накопичення вітаміну D, а також гормонів.
  • Дихальна, у людини близько 1-2 % кисню засвоюється через шкіру.
  • Рецепторна, завдяки наявності численних нервових закінчень
  • Імунна, захоплення, процесинг та транспорт антигенів з подальшим розвитком імунної реакції[6]
  • Обмінна – шкіра здійснює усі види рецепції (біль, свербіж та ін.)
  • Всмоктувальна – всмоктування у шкіру дуже обмежено. Задовільно всмоктуються речовини, які розчиняються у жирах, хлороформі, йоді, етері, фенолі, резорцині, ефірних оліях, алкалоїдах, іприті, люїзиті. Всмоктування у шкіру підвищується при накладанні компресів та втиранні.[7]

Розрізняють:

  • товсту шкіру (на долонях і підошвах) - утворена товстим (400-600 мкм) епідермісом, немає волосся і сальних залоз[8];
  • тонку шкіру (на решті частин тіла) - складається з тонкого (70-140 мкм) епідермісу; є волосся і шкірні залози[8].

Шкіра як орган чуття

[ред. | ред. код]
Кожен колір відповідає ділянці шкіри, що іннервується відповідним нервом від спинного мозку.

Шкіра — величезне рецепторне поле, за допомогою якого здійснюється зв'язок організму з навколишнім середовищем.[9] Іннервація шкіри здійснюється як гілками цереброспінальних нервів, так і нервами вегетативної нервової системи. Нерви вегетативної нервової системи іннервують в шкірі судини, гладеньку мускулатуру і потові залози.[10] До соматичної нервової системи належать чутливі нерви (утворюють численні чутливі закінчення).

Чутливі нервові закінчення (умовно) можна розділити на[10]:

Старіння

[ред. | ред. код]

Гомеостаз тканин, як правило, погіршується з віком, частково т через те, що стовбурові /прогеніторні клітини втрачають здатність до самовідновлення або диференціації. Старіння шкіри частково спричиняється TGF-β, який блокує перетворення дермальних фібробластів на жирові клітини, що забезпечують підтримку. Типові зміни шкіри внаслідок старіння варіюються від зморшок, зміни кольору та в'ялості шкіри, але можуть проявлятися у більш серйозних формах, таких як злоякісні новоутворення шкіри.[13][14] Крім того, ці фактори можуть посилюватися під впливом сонця в процесі, відомому як фотостаріння.[14]

Ураження шкіри

[ред. | ред. код]

Виникають при дії різноманітних факторів.

Умовно можна виділити[15]:

Відновлення шкіри

[ред. | ред. код]

Епідермальне загоєння, або реепітелізація, — це оновлення епідермісу, пошкодженого раною або опіком.

Загоєння ран — це складна серія біологічних процесів, які являють собою послідовність трьох фаз — запалення, формування тканини (або фаза проліферації) та ремоделювання тканини.

  • Фаза запалення. Фаза запалення полягає в активації тромбоцитів, що призводить до утворення фібринового згустку та секреції хемотаксичних агентів, після чого відбувається залучення нейтрофілів (очищення рани від сторонніх частинок, включаючи бактерії), Т-клітин (підтримка запалення та залучення моноцитів) та активація макрофагів (видалення залишків речовин).
  • Фаза формування тканини. В цю фазу відновлені ділянки рани шляхом відновлення різних пошкоджених частин шкіри: епідермісу (реепітелізація), дерми та інших структур (кровоносних судин, нервів, волосяних одиниць та еккринових потових залоз). Характер рани визначає не лише клітинні механізми, але й час, необхідний для її завершення.
  • Фаза ремоделювання, під час неї всі процеси, що були активовані до цього моменту, поступово завершуються. Ця фаза нормалізує товщину епідермісу, клітинний вміст, склад позаклітинного матриксу та кількість кровоносних судин максимально наближено до стану до рани[16]

У риб і земноводних

[ред. | ред. код]

Епідерміс риб і більшості амфібій повністю складається з живих клітин, присутня тільки мінімальна кількість кератину в клітинах поверхневого шару. Як правило епідерміс є проникним, і у випадку багатьох амфібій, може фактично бути основним органом дихання. Дерма кісткових риб зазвичай містить порівняно мало сполучної тканини, на відміну від чотириногих. Натомість у більшості видів вона значною мірою замінена твердою, захисною кістковою лускою. За винятком деяких особливо великих шкірних кісток, які формують частини черепа, ця луска втрачається у чотириногих, хоча багато рептилій мають луску іншого роду, як панголіноподібні. Хрящові риби мають численні зубоподібні плакоїдні лусочки на шкірі, замість справжньої луски.

Потові залози і сальні залози є унікальними для ссавців, однак інші типи шкірних залоз знайдені в інших хребетних. Риби зазвичай мають численні окремі клітини, що секретують слиз, який бере участь у забезпеченні ізоляції та захисті. Риби також може мати отруйні залози, фотофори, а також клітини, які виробляють більш водянисту, серозну рідину. У амфібій, серозні клітини збираються разом, щоб сформувати мішкоподібні залози. Більшість живих земноводних також володіють гранулярними залозами на шкірі, які виділяють дратівливі, або токсичні сполуки.

Хоча меланін міститься у шкірі багатьох видів, у плазунів, земноводних і риб, епідерміс часто досить безбарвний. Замість цього, колір шкіри багато в чому пов'язаний з хроматофорами у дермі, яка, на додаток до меланіну, можуть містити гуанін, або каротиноїдні пігменти. Багато видів, такі як хамелеони та камбали можуть змінювати колір їх шкіри, регулюючи відносні розміри їх хроматофорів.[17]

У птахів та рептилій

[ред. | ред. код]
Докладніше: Луска рептилій
Докладніше: Епідерміс птахів

Епідерміс птахів та луска рептилій ближчі до шкіри ссавців, з шаром мертвих клітин на поверхні, заповнених кератином, щоб допомогти зменшити втрати води. Аналогічна картина має місце також для деяких більш наземних амфібій, таких як жаби. Однак у всіх цих тварин немає чіткої диференціації епідермісу на шари, як це відбувається у людей, з відносно поступовою зміною типу клітини. Епідерміс ссавців завжди має хоча б зародковий шар (лат. stratum germinativum) і роговий шар (stratum corneum), але інші проміжні шари, що знайдено в людей, не завжди помітні. Волосся є відмінною особливістю шкіри ссавців, а пір'я (принаймні, серед сучасних видів) є унікальним для птахів.[17]

Птахи та рептилії мають відносно мало шкірних залоз, хоча можуть бути кілька структур для конкретних цілей, таких як клітини, що секретують феромони клітини в деяких рептилій, або уропігіальні залози більшості птахів.[17]

Особливості будови шкірних покривів різних класів тварин

[ред. | ред. код]
Клас тварин Тип покриву Особливості епідермісу та залоз Основні функції
Риби Луска та слиз Багатошаровий епідерміс, вкритий кістковою лускою. Багато слизових залоз. Зменшення тертя у воді, захист від бактерій.
Амфібії Гола волога шкіра Тонкий епідерміс, багатий на капіляри. Велика кількість слизових (інколи отруйних) залоз. Додатковий орган дихання (газообмін), захист від висихання.
Рептилії Рогові утворення Суха шкіра, вкрита роговими лусками або щитками. Залози майже відсутні. Захист від механічних пошкоджень та втрати вологи.
Птахи Пір'яний покрив Тонка суха шкіра. Зі шкірних залоз наявна лише куприкова (у більшості). Політ, термоізоляція, водовідштовхування.
Ссавці Волосяний покрив Складна тришарова будова (епідерміс, дерма, жирова клітковина). Багато залоз: потові, сальні, молочні. Терморегуляція, виведення продуктів обміну, вигодовування малят.

Захворювання

[ред. | ред. код]

Патогістологічні зміни в шкірі та слизових оболонках розвиваються за законами загальної патології. Однак, деякі з них відрізняються своєрідністю, що залежить від особливостей будови і функції шкіри як органа.

Проліферативні зміни у епідермісі.

[ред. | ред. код]
  • Атрофія епідермісу– зменшення товщини епідермісу;
  • гіпертрофія – збільшення товщини епідермісу;
  • гіперкератоз – надлишок ороговіння. Різновиди: фолікулярний; - паракератоз – у роговому шарі спостерігаються клітини, які містять ядро. Відсутні зернистий і блискучий шари; - дискератоз – патологічне ороговіння клітин остистого шару з одно часовими змінами у зернистому шарі; - гранульоз – потовщення зернистого шару; - акантоз –потовщення базального та остистого шарів епідермісу. Ексудативні зміни у епідермісі - Вакуольна дегенерація – у клітині спостерігається набряк з утворенням вакуолей і лізисом ядер.
  • Спонгіоз – набряк поміж клітинами, внаслідок чого спостерігається розрив міжклітинних містків і утворення везикул.
  • Балонуюча дегенерація – (акантолізіс) – це міжклітинний набряк із розширенням міжклітинного простору, інколи із розривом міжклітинних містків, внаслідок чого утворюється пузир.[7]

Патогістологічні зміни у дермі

[ред. | ред. код]

Патогістологічні зміни у дермі зазвичай є результатом запальних, дистрофічних або проліферативних процесів.

  • Гострий запальний процес дерми– це дифузна інфільтрація дерми лейкоцитами (нейтрофіли, еозинофіли), пізніше – лімфоцитами, макрофагами, фібробластами. Види гострого запального процесу: серозний, гнійний, фібріноїдно-некротичний, гнильний.
  • Хронічне запалення дерми –це стан, за якого інфільтрат складається з лімфоцитів, плазматичних і тучних клітин, гістиоцитів, фібробластів і гігантських клітин. У кровоносних судинах присутнє проліферативне запалення.
  • Гранульоматозне запалення – у дермі виникають інфільтрати 1-2 мм, у центрі яких активовані макрофаги перетворюються у епітеліоїдні і гігантські клітини.
  • Грануляційні і рубцеві зміни шкіри – утворюються нові судини, інфільтрація

шарів шкіри лейкоцитами, лімфоцитами, макрофагами та клітинами сполучної тканини. Характерним є те, що відсутні еластичні волокна.

  • Дистрофічні зміни дерми включають гіаліноз, амілоїдоз, колоїдна дистрофія, слизова дистрофія, відкладення у дермі кальцію.

Патологічні зміни у нервовому апараті

  • Ліпоїдний некробіоз дерми – виникає інфільтрат, який складається з лімфоцитів, гранулоцитів, макрофагів, гігантських клітин Ланганса. Наступає некроз судин, волокон з утворенням жиру та відкладенням кальцію.
  • Алергічні реакції дерми – виникають еритема і гострий набряк шкіри, порушується проникнення судинних стінок, інфільтрація тканин лейкоцитами, фібріноїдний некроз стінок судин, витік крові з кровоносних судин, явища каріорексіса.

Інші захворювання

[ред. | ред. код]

Діагностика захворювань

[ред. | ред. код]

Особливості

[ред. | ред. код]

Причини шкірних хвороб надзвичайно різноманітні і складні. Шкіра піддається зовнішнім впливам, у тому числі інфекційним (бактерії, віруси, найпростіші, гриби тощо), що може викликати у ній зміни. З іншого боку шкіра пов`язана з внутрішніми органами, тому їх захворювання теж може бути причиною патологічного процесу. У розвитку шкірного ураження винятково важливі індивідуальна схильність, ступінь опірності організму, а також соціальні фактори – умови праці і побуту ( збліднення при анемії, пожовтіння при гепатиті). На шкірі відбиваються різні порушення обміну речовин: цукровий діабет (фурункульоз, шкірна сверблячка), вітамінна недостатність (зміна кольору). Прослідковується зв`язок шкірних висипань із порушенням функції залоз внутрішньої секреції: мікседема у осіб з захворюваннями щитовидної залози; поява вугрів у період статевого дозрівання. Різноманітні шкірні висипки нерідко виникають у хворих з порушеннями в системі кровотворення (лейкози, лімфогранулематоз, лімфоми).[7]

Методика

[ред. | ред. код]

1. Загальні правила огляду

[ред. | ред. код]

Для отримання об'єктивної картини лікар має дотримуватися таких умов:

  • Освітлення: Тільки денне, без прямих сонячних променів.
  • Температура: Приміщення повинно бути теплим.
  • Обсяг огляду: Обов'язково оглядати весь шкірний покрив та слизові оболонки. Пацієнти часто фокусуються лише на тих ділянках, що їх турбують, ігноруючи клінічно важливі зміни в інших місцях.
  • Ознаки свербежу: Звертати увагу на екскоріації (розчухи), сточеність та особливий блиск нігтів.

2. Параметри оцінки стану шкіри

[ред. | ред. код]

Під час огляду лікар аналізує:

  1. Колір: Блідість, жовтушність тощо.
  2. Текстура та вологість: Малюнок шкіри, тургор (еластичність), потовиділення та саловиділення.
  3. Придатки шкіри: Стан волосся та нігтів.
  4. Сліди минулих хвороб: Рубці, пігментація.

3. Класифікація висипу за морфологією

[ред. | ред. код]

Розуміння типу висипу критично важливе для встановлення діагнозу:

Тип висипу Характеристика Приклади хвороб
Мономорфна Складається з елементів одного типу. Псоріаз, червоний плоский лишай, кропив’янка.
Справжній поліморфізм Одночасна поява різних первинних елементів. Сифіліс, лепра, герпетиформний дерматоз Дюринга.
Несправжній поліморфізм Еволюція одного елемента в інший (вторинні зміни). Екзема, мікоз стоп, токсидермія.[7]

4. Спеціальні методи обстеження

[ред. | ред. код]

Якщо візуального огляду недостатньо, застосовують додаткові маніпуляції:

  • Пальпація: Визначення консистенції, глибини та рельєфу елементів.
  • Вітропресія (діаскопія): Притискання склом для диференціації судинних плям від геморагічних (наприклад, виявлення симптому «яблучного желе»).
  • Метод зшкрябування: Допомагає визначити характер лущення (паракератоз чи гіперкератоз) та виявити приховані зміни (пухирці, ламкість судин).
  • Дермографізм та м’язово-волосковий рефлекс: Оцінка стану вегетативної нервової системи.

5. Лабораторна та інструментальна діагностика

[ред. | ред. код]

Дерматологія вимагає комплексного підходу до всього організму:

  • Мікроскопія та бактеріологія: Пошук грибків, бактерій або інфекцій у лусочках, волоссі чи виділеннях.
  • Гістологія (біопсія): Вивчення структури тканини у складних випадках.
  • Імунологія та алергопроби: Тести на сифіліс, урогенітальні інфекції та шкірні проби на алергени (аплікаційні, скарифікаційні).
  • Загальноклінічні аналізи: Дослідження крові, сечі, ШКТ та ендокринної системи, оскільки патологія внутрішніх органів часто є причиною дерматозів.[7]

Ілюстрації

[ред. | ред. код]
  • Оптична томограма кінчика пальців
    Оптична томограма кінчика пальців
  • Поверхня шкіри людини
    Поверхня шкіри людини
  • Спрощена схема шарів шкіри. 1 - Епітелій, 2 - Епідерміс, 3 - Дерма, 4 - Підшкірна клітковина.
    Спрощена схема шарів шкіри. 1 - Епітелій, 2 - Епідерміс, 3 - Дерма, 4 - Підшкірна клітковина.
  • Волосяний покрив шкіри підсилює її чутливість, у цьому випадку до присутності комахи.
    Волосяний покрив шкіри підсилює її чутливість, у цьому випадку до присутності комахи.
  • Рубці на шкірі людини
    Рубці на шкірі людини
  • Хроматична карта поширення кольорів шкіри людини. Дані зібрані до 1940 року.
    Хроматична карта поширення кольорів шкіри людини. Дані зібрані до 1940 року.
  • Будова шкіри за Генрі Ґреєм. Зображення з Анатомії Ґрея.
    Будова шкіри за Генрі Ґреєм. Зображення з Анатомії Ґрея.

PRP-терапія

[ред. | ред. код]

Сучасний інструмент естетичної медицини, що дозволяє омолоджувати та відновлювати шкіру, природним шляхом, за допомогою ін'єкцій аутологічної плазми, одержуваної з власної крові пацієнта і збагаченої тромбоцитами (понад 1 000 000 тромбоцитів в 1 мкл, об'ємом 2 мл), вводиться локально в зони, що вимагають лікування.[18]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ КОЖА // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ ШКУРА // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Golembiewski, Kate (11 січня 2024). Scaly Fossil Is the Oldest-Known Piece of Skin - The specimen came from a 289 million-year-old fossil deposit and might offer clues to how skin evolved. The New York Times. Архів оригіналу за 11 січня 2024. Процитовано 12 січня 2024.
  4. ↑ Mooney, Ethan D.; Maho, Tea; Philp, R. Paul; Bevitt, Joseph J.; Reisz, Robert R. (Січень 2024). Paleozoic cave system preserves oldest-known evidence of amniote skin. Current Biology. 34 (2): 417–426.e4. Bibcode:2024CBio...34..417M. doi:10.1016/j.cub.2023.12.008. PMID 38215745.
  5. ↑ Skin | Origin and meaning of skin by Online Etymology Dictionary.
  6. ↑ Частная гистология человека / В. Л. Быков. — СПб., 2002. — 56с.
  7. ↑ а б в г д Михайло ЛЕБЕДЮК, д.мед.н., професор, завідувач кафедри Вадим ШУХТІН, д.мед.н., професор, професор кафедри Едуард ЗАПОЛЬСЬКИЙ, д.мед.н., доцент, професор кафедри (Одеса – 2023). МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ДО ЛЕКЦІЙ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Факультет медичний № 1, курс V Навчальна дисципліна «ДЕРМАТОЛОГІЯ, ВЕНЕРОЛОГІЯ» (PDF).{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  8. ↑ а б Быков, 2001, с. 56.
  9. ↑ Шкіра як орган чуття. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 2010–4–24.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)]
  10. ↑ а б rusmedserver.ru. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 2010–4–24.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  11. ↑ а б Быков, 2001, с. 70.
  12. ↑ Быков, 2000.
  13. ↑ Hashizume, Hideo (Серпень 2004). Skin Aging and Dry Skin. The Journal of Dermatology. 31 (8): 603—609. doi:10.1111/j.1346-8138.2004.tb00565.x. PMID 15492432.
  14. ↑ а б Rabe, Jessica H.; Mamelak, Adam J.; McElgunn, Patrick J.S.; Morison, Warwick L.; Sauder, Daniel N. (Липень 2006). Photoaging: Mechanisms and repair. Journal of the American Academy of Dermatology. 55 (1): 1—19. doi:10.1016/j.jaad.2005.05.010. PMID 16781287.
  15. ↑ Етіологічні фактори і патогенез місцевих порушень при опіках шкіри. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 2010–4–24.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  16. ↑ https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4882309/
  17. ↑ а б в Romer, Alfred Sherwood; Parsons, Thomas S. (1977). The Vertebrate Body. Philadelphia, PA: Holt-Saunders International. с. 129–145. ISBN 0-03-910284-X.
  18. ↑ PRP-терапія та її застосування. Архів оригіналу за 5 вересня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Шкіра
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шкіра людини

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шкіра&oldid=47738818