Шлемкевич Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Іванович Шлемкевич
D-r Mykola Shlemkevych -1.jpg
доктор Микола Шлемкевич
Народився 27 січня 1894(1894-01-27)
с. Пилява, нині Бучацький район, Тернопільська область
Помер 14 лютого 1966(1966-02-14) (72 роки)
м. Пассейк, Нью-Джерсі, США
Національність українець
Місце проживання Львів, Київ, Відень, Німеччина, США
Діяльність громадський діяч, публіцист, філософ
Alma mater Віденський університет, Сорбонна
Конфесія греко-католик
Батько о. Іван Шлемкевич
Мати Ядвига з Бучацьких Шлемкевич
Родичі Святослав Гординський (швагро)

Микола Іванович Шлемкевич (псевд.: М. Іванейко, С. Вільшина, Р. Срібний; 27 січня 1894, с. Пилява, нині Бучацького району Тернопільської області — 14 лютого 1966 м. Пассейк, Нью-Джерсі, США) — український філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч, дійсний член НТШ і УВАН. Дослідник історії української культури, зокрема, літератури та філософії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 27 січня 1894 року в с. Пилява, нині Бучацького району Тернопільської області, Україна, в сім'ї священика УГКЦ о. Івана Шлемкевича — пароха с. Пилява, з кінця 1890-х рр. — сіл Сновидів, Возилів і довколішніх хуторів (усі — Бучацький повіт). Матір — Ядвига, з Бучацьких. Бабуся по матері — Вільгельмина Камбефор[1].

Навчався у Бучацькій державній (зокрема, з відзнакою закінчив 5 клас у 1909 році[2]), закінчив гімназію у Львові в 1912. Перша світова війна перервала його студії у Віденському університеті — він повернувся в Галичину, де 1915 року його заарештували, потім вивезли російські окупанти на Сибір.

З 1917 р. в Києві. 1918—1919 — секретар редакції «Робітничої газети», вчитель сільських шкіл Звенигородщини.

1919 — виїхав до Відня.[3] Філософську освіту здобув у Віденському університеті (1923—1926).

16 липня 1926 — захищає докторат (про боротьбу за суть філософії на переломі ХІХ і ХХ ст.[4]). Під псевдонімом М. Іванейко почав друкувати у 1926 році в «Літературно-науковому віснику» нариси на тему української духовності. У ЛНК з'явився цикл його подорожніх нарисів «Вітер» (1928—1930).

У 1928—1929 мав філософські студії у Сорбонні.

Повернувшись до Львова, разом з Дмитром Палієвим засновує Фронт національної єдності (ФНЄ, ідеолог та член проводу), співредактор журналу «Перемога» (1933—1939), член редакції газети «Українські вісти» (1935—1939), тижневика «Батьківщина».

У 1934 в серії збірки НТШ вийшов головний його твір «Філософія», перевиданий 1981 року в Записках НТШ під назвою «Сутність філософії» (ред. Олександер Кульчицький).[5]

1941—1944 — головний редактор «Українського видавництва» (Краків—Львів); водночас — співредактор місячника «Наші дні» (Львів), працює в УЦК, з 1943 — член політради при Президії УЦК.

Еміграція[ред. | ред. код]

З 1945 біженець у Німеччині: вчитель української ґімназії в Берхтесгадені; учасник: реорганізації Українського державного центру, створення Української Національної Ради, видання Енциклопедії українознавства; співредактор ж-лу «Проблеми», «На чужині» тощо. У Відні та Мюнхені — співзасновник і заступник голови екзекутивної ради УНР та член МУР.

З 1949 в США (м. Елізабет, потім Кренфорд біля Нью-Йорку[3]). Продовжує громадсько-публіцистичну діяльність і співробітництво в «Енциклопедії Українознавства».

1950 — співзасновник Союзу українських національних демократів (СУНД), 1953—1966 — засновник і редактор журналу «Листи до приятелів».

1956 — засновник вид-ва «Ключі», в якому друкував журнал «Листи до приятелів», власні й інших авторів книжки. Спільно з Т. Лапичаком заснував Український публіцистично-науковий інститут (1961), завданням якого було стежити за матеріалами про Україну в чужих виданнях і спростовувати фальшиві інформації на наукових засадах.

Панахида за померлим відбулася 17 лютого 1966, священики побоялись її відправити.[6]

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Крім численних статей у галицькій та діаспорній пресах, випустив у світ між роками 1946—1958 рр. книжки на теми української культури та політичної думки: «Українська синтеза чи українська громадянська війна» (1946 р., Мюнхен, 2-е видання 1949 р.), «Загублена українська людина» (1954 р., Нью-Йорк), «Галичанство» (1956 р., Нью-Йорк), «Верхи життя і творчости»(1958 р., Нью-Йорк)[7]. Головна філософська праця — «Філософія» (1934 р., перевидана в другому виданні як «Сутність філософії» 1981 р.)  в її основу лягла докторська дисертація автора.

Філософські погляди[ред. | ред. код]

Провідною ідеєю філософії Миколи Шлемкевича було шукання правди (істини). Переконаний ідеаліст, прагнув до здійснення ідеалів Т. Г. Шевченка і І. Я. Франка про добро, правду і красу, за нову українську людину, озброєну ідеєю національної свідомості й соборності, шукав нових доріг для українського суспільства, для його морального зміцнення і державного оформлення.

Як прихильник демократичних принципів, високо цінував публіцистику і пресу як основу народоправства. Як філософ досліджував проблеми типології, зокрема, психоетнічного портрету сучасного українця. Книга «Загублена українська людина» (1954) стала підсумком інтелектуальних пошуків ученого, котрий вірив, що в умовах незалежності й свободи його народ здатен стати у лави цивілізованих і гідних оптимістичного майбутнього.

На жаль, його погляди не поділяли не тільки чимало «номенклатурних радянських українців» та журналісти проплачених опонентами видань, а й представники української діаспори.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. М. О. Рід о. Івана Шлемкевича // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 387.
  2. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1909. — S. 70.
  3. а б Головин Б., Мельничук Б. Шлемкевич Микола Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 644. — ISBN 978-966-528-279-2.
  4. Життєпис д-ра Миколи Шлемкевича… С. 165
  5. Том 191: Шлемкевич Микола. Сутність філософії; Кульчицький Олександер. Введення в проблематику сутности філософії. — Париж; Нью-Йорк; Мюнхен, 1981. — [4] + VIII + [І] + 255 с.
  6. а б Життєпис д-ра Миколи Шлемкевича… — С. 167.
  7. Життєпис д-ра Миколи Шлемкевича… — С. 166—167.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]