Шляхта (стан)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Монах, шляхтич і селянин. Уособлення середньовічних станів. Французька мініатюра XIII ст.

Шля́хта (від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht) — рід, порода, стать) — привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.

Шляхта виникла як верства землевласників — феодалів, що отримували свої маєтки на правах феода. Відтак права їхньої власності були обумовлені службою (зазвичай військовою) на користь сеньйора (звідси — поширені в деяких мовах позначення шляхти як «військового стану» — від лат. miles). Cтатус шляхтича був спадковим (навіть якщо він не успадковував при цьому земельну власність) — тож з часом сформувалося уявлення про шляхту як про стан, який об'єднує людей особливого — «шляхетного» («благородного», знатного) походження[1], що підкреслюють терміни, які використовуюються для позначення шляхти в багатьох європейських мовах — англ. gentry, фр. noblesse, нім. Adel, чеськ. šlechta, пол. szlachta, лит. šlėkta.

В українській літературі поруч із терміном шляхта як синонім використовується також запозичений з російської термін «дворянство» (рос. дворянство), який спочатку підкреслював служилий характер нижчої шляхетської верстви в Московській державі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мустафін О. Справжня історія середніх віків. Х., 2014, с.57