Шляхтинці
| село Шляхтинці | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Тернопільська область | ||||
| Район/міськрада | Тернопільський | ||||
| Рада | Шляхтинецька сільська рада | ||||
| Код КОАТУУ | 6125289801 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1463 | ||||
| Населення | 849 | ||||
| Територія | 1 460 км² | ||||
| Густота населення | 581.51 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 47710 | ||||
| Телефонний код | +380 352 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°35′02″ пн. ш. 25°39′55″ сх. д. / 49.58389° пн. ш. 25.66528° сх. д.Координати: 49°35′02″ пн. ш. 25°39′55″ сх. д. / 49.58389° пн. ш. 25.66528° сх. д. | ||||
| Водойми | Гнізна | ||||
| Відстань до обласного центру |
4 км | ||||
| Відстань до районного центру |
4 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 47706, с. Шляхтинці | ||||
| Карта | |||||
  Шляхтинці | |||||
 Шляхтинці | |||||
|
| |||||
Шля́хтинці — село Байковецької сільської громади Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гніздечна в центрі району. Центр сільради. До березня 1991 р. носило назву Гніздичка[1]
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Байковецької сільської громади.
Населення — 842 особи (2007).
Назва[ред. | ред. код]
Походить, за переказами, від гори Шляхтин, що розташована поблизу населеного пункту.
Географія[ред. | ред. код]
У селі є вулиці: Барвінського, Зелена, Лесі Українки, Невідома, Нова, Польова, Сонячна та Шевченка[2].
Історія[ред. | ред. код]
Поблизу Шляхтинців виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, західно-поділ. групи скіф. часу і давньорус. культури.
Так черняхівське поселення на схилі мису, на лівому березі ріки Гнізна, між Гніздичкою і Лозовою відкрите в 1971 році. Знайдено уламок кістяного гребеня, зібрано уламки гончарного посуду. [3]
Знайдено уламки кераміки і дві залізні сокирки, що відносяться до давньоруського часу. Відкрив пам’ятку Б.М.Остапів.[3]
Перша писемна згадка — 1463 р. як Шитнаківці. Згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими — Василієм, Семеном і Солтаном.
У 16 ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця 19 ст. біля Шляхтинців і Лозової зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частинні — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній частині — будинок.
У 1546 р. село — власність князів Острозьких. 1674 р. у церкву було придбане Євангеліє із записом: «Купилъ… Филипъ Мельникъ Шляхтинскій 1674 р. 25 Септ. за вол. Короля Михаила въ державь дідичной маєтности єго мил. князя Дмитрія Вишневецкого на Збаражъ Корибута на тенъ часъ державного пана Самуила Буковского и госпо- дина отца Григорія Яцковского».
У 17 ст. Шляхтинці — власність Потоцьких, від кінця цього ж століття — Баковських; у 19 ст. велика земельна власність належала Завадським і Дуніним-Борковським; від початку 20 ст. — Федоровичам (зокрема, Федоровича Володислава[4]) і Малицьким. 1832 р. в селі проживали 556 осіб; душпастирював о. Григорій Барвінський; працювала парафіяльна школа, від 1850 р. — однокласна. У 1890 р. в Шляхтинцях — 885 жителів, із них 709 українців, 123 поляки, 53 євреї; функціонували фільварок, ґуральня, млин і 2 корчми.
За часів Австро-Угорщини діяли «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші українські товариства, кооператива.
В УСС і УГА воювали Степан Сердюк (підхорунжий, 1894—1988) та ін.
У 1921 р. в селі 122 будинки, 766 осіб. Діяли філії товариств «Просвіта» (кін. 19 ст.), «Січ» (поч. 20 ст.), «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок», «Рідна школа», а також кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра і хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки понищили майно українських установ, багатьох мешканців побили. Упродовж 1934—1939 рр. Шляхтинці належали до ґміни Лозова.
У серпні 1939 р. в М. Малицького та його дружини, письменниці Дарії Віконської гостював поет, літературознавець, есеїст, публіцист Євген Маланюк, про що він написав у спогадах «Дарія Віконська». 1940 р. у Казахстан були виселені Марія Балабан, Василь і Ганна Габлевичі, Текля Кисіль (Балабан), Марія і Микола Лаб'яки, Валерія Мозіль та ін. До німецько-радянської війни у селі був панський двір (18 ст.) і парк (7 га).
Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 31 уродженець села. Навесні 1944 р. поблизу села під час бою відзначився воїн Червоної армії, Герой Радянського Союзу Борис Кошечкін. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об'єднань — понад 70 осіб, у тому числі районовий провідник ОУН, курінний політвиховник УПА Юліан Сердюк («Ярема»; 1913—1946); криївка була у хаті Стефанії Скринник (Балабан), у дивізії «Галичина» воювали Павло Гарак і Петро Ковалькевич.
5 січня 1948 р. у селі вояки УПА збирали по 20–30 людей і проводили протиколгоспну роз'яснювальну роботу. 13 січня 1948 р. під час спроби утворити колгосп більшовики побили за опір багатьох мешканців села. 13 лютого того ж року повстанці зруйнували приміщення сільської ради, наступного дня в селі створили колгосп, який розпався у березні того ж року; спроба більшовиків організувати колгосп на початку червня закінчилася невдачею, люди залишили свої будинки і переховувались у навколишніх селах; наприкінці червня більшовики знову утворили колгосп.
12 серпня 1948 р. у селі відбувся бій між трьома вояками УПА і дев'ятьма працівниками МВС і МДБ, під час якого двох більшовиків було вбито.
Населення[ред. | ред. код]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 847 осіб[5]. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову[6].
Символіка[ред. | ред. код]
Затверджений 21 грудня 2017р. рiшенням №496 XXVIII сесії сільської ради VII скликання[7].
Автори — С.В.Ткачов, К.М.Богатов.
Герб[ред. | ред. код]
В синьому щиті золотий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори. Щит вписаний в декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша написи "ШЛЯХТИНЦІ" і "1463".
Герб символізує родину Барвінських (видозміна родового герба "Ястржембець"), найбільш відомих уродженців села.
Прапор[ред. | ред. код]
На квадратному синьому полотнищі жовтий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- церква Пресвятої Трійці (1674 р., кам'яна),
- капличка Матері Божої (2011 р.),
- «фіґура».
- поблизу села є ботанічний заказник місцевого значення «Шляхтинецький».
Пам'ятники[ред. | ред. код]
Споруджено пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні, О. Барвінському встановлено пам'ятну таблицю (1997, скульп. Я. Голець) та пам'ятник (2005, скульптор Р. Вільгушинський), в центрі села насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990-і) (на початку 2000-х рр. туди ж перенесли пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям); на місцевому цвинтарі встановлено хрест перепохованим воякам УПА із с. Лозова (1995 р.)..
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Працюють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (від 1999 — імені О. Барвінського), клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, торгові заклади.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Василь, Григорій, Іван, Олександр, Осип Барвінські — громадсько-політичні, культурно-освітні діячі,
- Балабан Василь (30 грудня 1920) — інженер-механік, громадський діяч. Працював у США. Член Товариства Українських Інженерів Америки[8]
Проживали[ред. | ред. код]
- Віконська Дарія (справжнє ім'я та прізвище Іванна-Кароліна Малицька, з дому Федорович) — письменниця, перекладачка;
- Барвінський Григорій - священик, культурно-громадський діяч, етнограф;
- Левчук Микола - український історик, археолог, краєзнавець, педагог. Член ВУСК та НТШ;
- Малицький Микола — громадський діяч, педагог;
- Малицький Олександр — пастирював і тут похований;
- Михальчук Михайло — відомий фахівець в сфері сексології.
Перебували[ред. | ред. код]
- Пантелеймон Куліш — український письменник.
Проживають[ред. | ред. код]
- Мельник Микола Панасович — український художник, живописець.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Президія Верховної Ради УРСР; Указ від 18.03.1991 № 848-XII
- ↑ Довідник поштових адрес України. ukrposhta.com. 2020. Процитовано 3 травня 2020.
- ↑ а б admin. Археологія та стародавня історія Тернопільського району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині (uk). Процитовано 2021-03-22.
- ↑ Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 5. — S. 269. (пол.)
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Українська геральдика
- ↑ X. Весна. Балабан Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
Література[ред. | ред. код]
- П. Гуцал, М. Ханас. Шляхтинці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 645. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Шляхтинці // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. …. — ISBN 978-966-457-246-7.
Посилання[ред. | ред. код]
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
 Самодіяльний народний аматорський хор с. Шляхтинці Тернопільського району відзначив ювілей на сайті YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2014. — 20 листопада.
|
|
|
Вшанування Кобзаря. - Сільський календар, 12.03.2017 на сайті YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2017. — 10 березня.
|
| |||||