Шляхтинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Шляхтинці
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський
Рада/громада Шляхтинецька сільська рада
Код КОАТУУ 6125289801
Locator Dot2.gif
Розташування села Шляхтинці
Основні дані
Засноване 16 століття
Населення 849
Територія 1 460 км²
Густота населення 581.51 осіб/км²
Поштовий індекс 47710
Телефонний код +380 352
Географічні дані
Географічні координати 49°35′02″ пн. ш. 25°39′55″ сх. д. / 49.58389° пн. ш. 25.66528° сх. д. / 49.58389; 25.66528Координати: 49°35′02″ пн. ш. 25°39′55″ сх. д. / 49.58389° пн. ш. 25.66528° сх. д. / 49.58389; 25.66528
Водойми Гнізна
Відстань до
обласного центру
4 км
Відстань до
районного центру
4 км
Місцева влада
Адреса ради 47706, с. Шляхтинці
Карта
Шляхтинці is located in Україна
Шляхтинці
Шляхтинці
Шляхтинці is located in Тернопільська область
Шляхтинці
Шляхтинці

CMNS: Шляхтинці на Вікісховищі

Шля́хтинці — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гніздечна, на півночі району. Центр сільради. До березня 1991 р. носило назву Гніздичка[1]

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Байковецької сільської громади.

Населення — 842 особи (2007).

Поблизу села є ботан. заказник місц. значення «Шляхтинецький».

Назва[ред.ред. код]

Походить, за переказами, від гори Шляхтин, що розташована поблизу населеного пункту.

Історія[ред.ред. код]

Поблизу Шляхтинців виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, західно-поділ. групи скіф. часу і давньорус. культури.

Перша писемна згадка — 1463 р. як Шитнаківці. Згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими — Василієм, Семеном і Солтаном.

У 16 ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця 19 ст. біля Шляхтинців і Лозової зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частинні — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній частині — будинок.

У 1546 р. село — власність князів Острозьких. 1674 р. у церкву було придбане Євангеліє із записом: «Купилъ… Филипъ Мельникъ Шляхтинскій 1674 р. 25 Септ. за вол. Короля Михаила въ державь дідичной маєтности єго мил. князя Дмитрія Вишневецкого на Збаражъ Корибута на тенъ часъ державного пана Самуила Буковского и госпо- дина отца Григорія Яцковского».

У 17 ст. Шляхтинці — власність Потоцьких, від кінця цього ж століття — Баковських; у 19 ст. велика земельна власність належала Завадським і Дуніним-Борковським; від початку 20 ст. — Федоровичам (зокрема, Федоровича Володислава[2]) і Малицьким. 1832 р. в селі проживали 556 осіб; душпастирював о. Григорій Барвінський; працювала парафіяльна школа, від 1850 р. — однокласна. У 1890 р. в Шляхтинцях — 885 жителів, із них 709 українців, 123 поляки, 53 євреї; функціонували фільварок, ґуральня, млин і 2 корчми.

За часів Австро-Угорщини діяли «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші українські товариства, кооператива.

В УСС і УГА воювали Степан Сердюк (підхорунжий, 1894—1988) та ін.

У 1921 р. в селі 122 будинки, 766 осіб. Діяли філії товариств «Просвіта» (кін. 19 ст.), «Січ» (поч. 20 ст.), «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок», «Рідна школа», а також кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра і хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки понищили майно українських установ, багатьох мешканців побили. Упродовж 1934—1939 рр. Шляхтинці належали до ґміни Лозова.

У серпні 1939 р. в М. Малицького та його дружини, письменниці Дарії Віконської гостював поет, літературознавець, есеїст, публіцист Євген Маланюк, про що він написав у спогадах «Дарія Віконська». 1940 р. у Казахстан були виселені Марія Балабан, Василь і Ганна Габлевичі, Текля Кисіль (Балабан), Марія і Микола Лаб'яки, Валерія Мозіль та ін. До німецько-радянської війни у селі був панський двір (18 ст.) і парк (7 га).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 31 уродженець села. Навесні 1944 р. поблизу села під час бою відзначився воїн Червоної армії, Герой Радянського Союзу Борис Кошечкін. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об'єднань — понад 70 осіб, у тому числі районовий провідник ОУН, курінний політвиховник УПА Юліан Сердюк («Ярема»; 1913—1946); криївка була у хаті Стефанії Скринник (Балабан), у дивізії «Галичина» воювали Павло Гарак і Петро Ковалькевич.

5 січня 1948 р. у селі вояки УПА збирали по 20–30 людей і проводили протиколгоспну роз'яснювальну роботу. 13 січня 1948 р. під час спроби утворити колгосп більшовики побили за опір багатьох мешканців села. 13 лютого того ж року повстанці зруйнували приміщення сільської ради, наступного дня в селі створили колгосп, який розпався у березні того ж року; спроба більшовиків організувати колгосп на початку червня закінчилася невдачею, люди залишили свої будинки і переховувались у навколишніх селах; наприкінці червня більшовики знову утворили колгосп.

12 серпня 1948 р. у селі відбувся бій між трьома вояками УПА і дев'ятьма працівниками МВС і МДБ, під час якого двох більшовиків було вбито.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церва св. Трійці в Шляхтинцях
  • церква Пресвятої Трійці (1674 р., кам'яна),
  • капличка Матері Божої (2011 р.),
  • «фіґура».

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Олександру Барвінському

Споруджено пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні, О. Барвінському встановлено пам'ятну таблицю (1997, скульп. Я. Голець) та пам'ятник (2005, скульптор Р. Вільгушинський), в центрі села насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990-і) (на початку 2000-х рр. туди ж перенесли пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям); на місцевому цвинтарі встановлено хрест перепохованим воякам УПА із с. Лозова (1995 р.)..

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (від 1999 — імені О. Барвінського), клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, торгові заклади.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Проживали[ред.ред. код]

  • Віконська Дарія (справжнє ім'я та прізвище Іванна-Кароліна Малицька, з дому Федорович) — письменниця, перекладачка;
  • Малицький Микола — громадський діяч, педагог;
  • Малицький Олександр — пастирював і тут похований.

Перебували[ред.ред. код]

Проживають[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Президія Верховної Ради УРСР; Указ від 18.03.1991 № 848-XII
  2. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 5. — S. 269. (пол.)
  3. X. Весна. Балабан Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Самодіяльний народний аматорський хор с. Шляхтинці Тернопільського району відзначив ювілей // Телекомпанія TV-4. — 2014. — 20 листопада.
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg Вшанування Кобзаря. - Сільський календар, 12.03.2017 // Телекомпанія TV-4. — 2017. — 10 березня.