Шматько Микола Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Гаврилович Шматько
Timoshenko Shmatko.jpg
Микола Шматько і «Українська Аврора»
Народження 17 серпня 1943(1943-08-17) (75 років)
УРСР Красногорівка, Донецька область, Українська РСР
Національність Українець
Громадянство Україна Україна
Жанр скульптор, художник
Діяльність художник, скульптор
Премії медаль «Лоренцо Прекрасний Медичі»[1]
Орден преподобного Нестора Літописця ІІІ ступеня
Сайт Офіційний сайт.]

Шматько Микола Гаврилович у Вікісховищі?
Святогірська Богородиця, Свято-Успенська Святогірська Лавра.

Микола Гаврилович Шматько (нар. 17 серпня 1943, Красногорівка, Донецька область, УРСР) — український скульптор, художник. Працює разом з двома синами в Україні. Створив більше 750 пам'ятників (барельєфи, горельєфи, скульптури) і близько 500 картин. Авторська колекція, що експонується в галереї «Шматько і сини», налічує більше 70 скульптур з уральського та італійського мармуру і близько 300 картин (живопис, графіка)[2].

Творчий шлях[ред. | ред. код]

Шматько працює вже понад тридцять років, прославляючи образ жінки, матері, краси.

Свого часу він грав на ставки у шахи, давав сеанси одночасної гри. У 1998 році балотувався в депутати Верховної Ради України.[3] Познайомився з мармуром у 33 роки — внаслідок кумедного казусу, коли, помилившись будинком, до нього завітав чоловік і попросив зробити надмогильний барельєф, на що Шматько жартома погодився. Першу роботу — барельєф обличчя — замовила вдова одного з авторитетних за радянських часів керівників міста.

У 1976 році, оскільки діти часто хворіли, сім'я Шматьків переїхала до моря — в Болград поблизу Ізмаїла. Там скульптор жив 13 років.

На початку 1990-х Микола Гаврилович зі своєю сім'єю: жінкою та двома синами, Андрієм і Рафаелем переїхав із Одеської області на батьківщину дружини — в невелике шахтарське містечко на Луганщині, Красний Луч. Власноруч викопує й облаштовує свою першу підземну галерею. 13 років разом із родиною він прожив у підвалі, де створював і зберігав свої роботи. Дахом цього особистого мистецького андеграунду слугували старі чоботи шахтарів, які він використовував замість шифера чи соломи. Вісім років у підземеллі працювала безплатна виставка, яку відвідували поважні вітчизняні та закордонні гості. Через відсутність охорони галерею неодноразово грабували.

У 1994 році робить свою першу спробу взяти участь в українських виставках на День незалежності в Українському домі. Його «відрахували» через відсутність вищої освіти, не дозволивши йому виставити свої скульптури навіть під стінами палацу. Надали місце у парку біля Верховної Ради.

Наприкінці 1990-х Шматько здійснив свою багаторічну мрію — зустрівся з відомою французькою галеристкою і натурницею Діною Верні. З простроченою візою він перетнув на потягу Польщу й Німеччину, а далі доїхав до Парижа велосипедом, ночуючи на вулиці. Діна порадила йому не виїжджати зі своєї країни і збагачувати мистецтвом власний народ.

У 2000 році призначений на посаду професора кафедри художньої творчості і мистецтв Московського інституту світових цивілізацій.

У вересні 2003 року бізнесмен Анатолій Лисенко забрав скульптора в Слов'янськ, де відреставрував для нього старовинний двоповерховий особняк у центрі міста. Через рік тодішній губернатор Луганської області Олександр Єфремов вмовив скульптора повернутись.

У 2004 році Шматько було доручено створити і втілити в мармурі скульптуру Святогірської Богородиці для Святогірської Лаври. Восени, після проведених реставраційних робіт, відбулося відкриття Лаври і встановленої скульптури Богородиці заввишки 4,20 м. Скульптура була висічена з 2 блоків уральського мармуру вагою 40 тонн.

За значний внесок в становлення Православної церкви і створення Святогірської Богородиці нагороджений Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром орденом Нестора Літописця 3 ступеню.

Восени 2005 року відбулося відкриття відбудованої Преображенської церкви в селі Келеберда Полтавської області, де встановлена скульптура «Розп'яття Христа».

У 2007 році нагороджений медаллю «Лоренцо Прекрасний Медічи» за зайняте 4-те місце на Флорентійському Бієналле (італ. Biennale Internazionale dell’Arte Contemporanea)[4]. Уперше така висока нагорода дісталась українцеві. Нагородили за три скульптури: «Лугань», «Білл Ґейтс» і «Поклоніння диску».

Восени 2012 року покинув місто Луганськ на запрошення Віктора Балоги[5] і переїхав з родиною до Мукачевого.[6][7]

Виставки[ред. | ред. код]

Твори зберігаються в музеях[ред. | ред. код]

Сошенко Іван Максимович (скульптор Микола Шматько)

Галерея «Шматько й сини»[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

Електронні джерела[ред. | ред. код]