Шовкові шляхи: мережа маршрутів коридору Чанань—Тянь-Шань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шовкові шляхи: мережа маршрутів коридору Чанань—Тянь-Шань
Світова спадщина
Шовковий шлях, що тягнеться з Європи через Азію.
Сухопутні маршрути виділені червоним кольором, а морські — синім.
34°18′15″ пн. ш. 108°51′25″ сх. д. / 34.30440000002777623° пн. ш. 108.85720000002778818° сх. д. / 34.30440000002777623; 108.85720000002778818
Країна  КНР,  Казахстан і  Киргизстан[1]
Тип transboundary sited
Критерії Шаблон:UNESCO WHS type(ii), (iii), (vi)
Об'єкт № 1442
Зареєстровано: 2014 (38 сесія)
Мапа
CMNS: Шовкові шляхи: мережа маршрутів коридору Чанань—Тянь-Шань у Вікісховищі

Шовкові шляхи: мережа маршрутів коридору Чанань—Тянь-Шань є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, який охоплює частину стародавнього Шовкового шляху Чанань — Тянь-Шань та історичні місця вздовж цього маршруту. 22 червня 2014 року ЮНЕСКО визначила 5000 кілометрів мережі Шовкового шляху від Центрального Китаю до району Жетису в Центральній Азії як об'єкт Всесвітньої спадщини. Коридор охоплює Китай, Казахстан і Киргизстан і включає 33 нові об'єкти та кілька раніше визначених об'єктів спадщини.[2]

історія[ред. | ред. код]

У 1988 році ЮНЕСКО ініціювала дослідження Шовкового шляху з метою сприяння розумінню культурного поширення в Євразії та захисту культурної спадщини.[3] У серпні 2006 року ЮНЕСКО та Державне управління культурної спадщини Китайської Народної Республіки спільно спонсорували конференцію в Турфані, Сіньцзян, присвячену координації заявок на визначення Шовкового шляху об'єктом всесвітньої спадщини.[3] На цій конференції Китай і п'ять республік Центральної Азії, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан і Туркменістан, погодилися подати спільну заявку у 2010 році.[3] У 2009 році шість країн сформували координаційний комітет для підготовки спільної заявки.[3]

28 березня 2008 року Китай подав до ЮНЕСКО попередній список із 48 об'єктів Шовкового шляху для розгляду як культурної спадщини. Ці об'єкти були розділені на сухопутні ділянки Шовкового шляху в провінціях Хенань, Шеньсі, Цинхай і Ганьсу, Нінся-Хуейський автономний район і Сіньцзян-Уйгурський автономний район, а також морські ділянки Шовкового шляху в Нінбо, провінція Чжецзян і Цюаньчжоу, провінція Фуцзянь.[4] 2 травня 2008 року Іран подав попередній список місць Шовкового шляху в провінції Хорасан. 3 січня 2010 року Туркменістан представив список із 29 ділянок на 11 ділянках Шовкового шляху.[5] 20 січня 2010 року Індія представила попередній список місць Шовкового шляху, розділений на 12 компонентів.[6] 19 лютого 2010 року Киргизстан подав список із шести об'єктів, а Узбекистан подав список із 18 об'єктів.[7][8] Попередній список Казахстану був представлений 3 травня 2012 року.[9]

Наприкінці 2011 року ЮНЕСКО запропонувала через величезний масштаб проекту Шовкового шляху розділити програму на коридори.[3] У грудні 2011 року Китай, Казахстан і Киргизстан погодилися спільно подати заявку на один коридор із Центрального Китаю через хребет Тянь-Шань, і кожна країна призначила одного урядовця, одного археолога та національний комітет із заявок. Таджикистан, Узбекистан і Туркменістан готові претендувати на ще один коридор.[3] У 2013 році заявка на Чанань—Тяньшанський коридор була завершена і офіційно подана Киргизстаном.[3] Він містив 22 місця в Китаї, 8 місць у Казахстані та 3 місця в Киргизстані. Кожна країна-член ЮНЕСКО може подати одну заявку на рік, а Китай подав заявку на Великий канал.[3] Оригінальні місця, запропоновані Китаєм, були суттєво переглянуті для цієї програми.[3] Місця в Нінся-Хуейському автономному районі, які стосуються Морського шовкового шляху, були видалені.[10] Китайські організатори заявили, що кілька місць, які не були включені в заявку, можуть бути подані в майбутньому.[3]

22 червня 2014 року на 38-му засіданні Комітету світової спадщини в Досі, Катар, було схвалено заявку на проект коридору Чанань—Тянь-Шань.[3]

Місця[ред. | ред. код]

Коридор Чанань—Тянь-Шань Шовкового шляху, який був затверджений Комітетом світової спадщини в червні 2014 року як об'єкт № 1442, складається з 33 нових об'єктів у Китаї, Казахстані та Киргизстані. Місця включають столиці та палацові комплекси різних імперій і королівств, торгові поселення, буддійські печерні храми, стародавні шляхи, поштові будинки, гірські перевали, вежі-маяки, частини Великої стіни, укріплення, гробниці та релігійні споруди.[2] Разом 33 об'єкти охоплюють площу42 668,16 ha (164,7 кв. миль) і мають буферну зону 189 963,13 ha (733,5 кв. миль).[3]

ICOMO класифікує об'єкти на чотири регіони вздовж Шовкового шляху, які оцінюють відповідність вимогам до списку Світової спадщини:[11][12]

1. Центральний Китай — стародавні імперські столиці в Центральній і Гуаньчжунській рівнинах Китаю.

Гроти храму Бінлінг

2. Коридор Хесі в провінції Ганьсу, що з'єднує Внутрішній Китай і Сіньцзян.

3. На північ і південь від гір Тянь-Шань у Сіньцзяні, Китай

4. Жетисуйський район Ілійської та Таласької долин Казахстану та Чуйської долини Киргизстану

Інші об'єкти в коридорі Чан'ань–Тянь-Шань — це печери Моґао в Дуньхуані, які вже були внесені до списку Світової спадщини в 1987 році, і гроти Лунмень у Лояні, які вже були внесені до списку Світової спадщини у 2000 році.

Посилання[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://whc.unesco.org/en/list/1442/multiple=1&unique_number=1985
  2. ↑ а б UNESCO World Heritage Sites, «Silk Roads: the Routes Network of Chang'an-Tianshan Corridor» Accessed 2014-06-23
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н (Chinese) 高美, «丝路入遗33遗迹22处在中国» 《新京报》 2014-06-23
  4. ↑ UNESCO, «Chinese Section of the Silk Road: Land routes in Henan Province, Shaanxi Province, Gansu Province, Qinghai Province, Ningxia Hui Autonomous Region, and Xinjiang Uygur Autonomous Region; Sea Routes in Ningbo City, Zhejiang Province and Quanzhou City, Fujian Province — from Western-Han Dynasty to Qing Dynasty» 2008-03-28
  5. ↑ UNESCO, «Silk Roads Sites in Turkmenistan» 2010-01-03
  6. ↑ UNESCO, «Silk Road Sites in India» 2010-01-20
  7. ↑ «Silk Roads Sites in Kyrgyzstan» 2010-02-19
  8. ↑ UNESCO, «Silk Roads Sites in Uzbekistan» 2010-02-19
  9. ↑ UNESCO, «Silk Road» 2012-05-03
  10. ↑ (Chinese) 梁新慧, «3国联手申遗'丝绸之路'河南成唯一'双遗产'省份» 《东方今报》 2014-06-21
  11. ↑ ICOMOS report to the World Heritage Committee 38th ordinary session: 2014 Evaluations of Nominations of Cultural and Mixed Properties to the World Heritage List June 2014
  12. ↑ (Chinese) 刘超, «丝路申遗涉及3国33处遗迹是全球最大跨国遗产项目» 西安晚报 2014-06-23
  13. ↑ Agence France Presse (04/11/2013) «Xingjiao Temple, Ancient Chinese Buddhist Site, Faces Demolition» The World Post. Huffington Post
Культурні
об'єкти
Заборонене місто та Мукденський палац · Теракотова армія · Печери Моґао · Чжоукоудянь · Великий китайський мур · Уданшань · Потала та Джоканг · Гірський притулок від літньої спеки та прилеглі храми · Храм і гробниця Конфуція та будинок родини Кун в місті Цюйфу · Пін'яо · Сади Сучжоу · Ліцзян · Літній палац · Храм Неба · Дацзу · Сіді та Хунцунь · Гробниці імператорів династій Мін і Цін · Лунмень · Цінченшань та Дуцзян'янь · Юньґан · Комплекс гробниць Когурьо · Старий Макао · Їньсюй · Дяолоу · Тулоу · Утайшань · Суншань · Сіху · Шанду · Рисові тераси Хунхе-Хані · Шовкові шляхи · Великий китайський канал · Руїни Святого Павла · Кулансу

Прапор ЮНЕСКО
Природні
об'єкти
Змішані
об'єкти
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шовкові_шляхи:_мережа_маршрутів_коридору_Чанань—Тянь-Шань&oldid=41344066