Шпаєрська угода
Шпаєрська угода — мирний договір між двома угорськими королівствами, відомими в історіографії як Королівська Угорщина, на чолі з Максиміліаном II, і Східно-Угорське королівство, кероване Яношем Жигмондом Заполья, і ратифікований V Шпаєрським Рейхстагом[en] в 1570 році. Заполья склав номінальні повноваження короля Угорщини, однак Максиміліан визнавав Яноша Жигмонда як «князя Трансильванії», а натомість трансильванський правитель визнав Габсбурга королем Угорщини із збереженням Трансильванії у васальній залежності від Угорського королівства[1][2].
Даний договір підтверджував принцип єдиної Угорщини: Парціум і Трансильванія передавалися Яношу II, але як імперському князю. Також, згідно з умовами договору, Янош II Жигмонд Заполья отримав титул princeps Transsylvaniae et partium regni Hungariae dominus — князь Трансильванії та правитель частини Угорщини[3]. Заполья контролювали Затисся і до цього, але договір дозволив їм володіти цією територією без страху, що Габсбурги оскаржать владу роду Заполья. У певному сенсі Запольяі обміняли титул на територію.
З підписанням договору в Шпаєрі Східно-Угорське королівство припинило своє існування, розділившись на Парціум і Трансильванське князівство.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Anthony Endrey, The Holy Crown of Hungary, Hungarian Institute, 1978, p. 70
- ↑ Andrew Pettegree, The Reformation World, Routledge, 2000, p. 192
- ↑ István Keul, Early modern religious communities in East-Central Europe: ethnic diversity, denominational plurality, and corporative politics in the principality of Transylvania (1526–1691), BRILL, 2009, p. 61