Шрамківка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Шрамківка
Центр Шрамківки. Крамниці
Центр Шрамківки. Крамниці
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Драбівський район
Рада/громада Шрамківська сільська рада
Код КОАТУУ 7120655700
Locator Dot2.gif
Розташування села Шрамківка
Шрамківка на мапі Драбівського району
Основні дані
Населення 2891 (01.01.2011)[1]
Площа 8,54 км²
Густота населення 352,7 осіб/км²
Поштовий індекс 19812
Телефонний код +380 4738
Географічні дані
Географічні координати 50°08′32″ пн. ш. 32°08′00″ сх. д. / 50.14222° пн. ш. 32.13333° сх. д. / 50.14222; 32.13333Координати: 50°08′32″ пн. ш. 32°08′00″ сх. д. / 50.14222° пн. ш. 32.13333° сх. д. / 50.14222; 32.13333[2]
Середня висота
над рівнем моря
119 м
Водойми річка Чумгак
Найближча залізнична станція Кононівка
Місцева влада
Адреса ради смт Шрамківка, вул.Леніна,16
Карта
Шрамківка is located in Україна
Шрамківка
Шрамківка
Шрамківка is located in Черкаська область
Шрамківка
Шрамківка

CMNS: Шрамківка на Вікісховищі

Шра́мківка — село в Україні в Драбівському районі Черкаської області. Центр сільської ради, якій підпорядковано також селище Вишневе. Розташоване в долині Чумгаку, за 22 км від районного центру — смт Драбів та за 4,5 км від залізничної станції Кононівка (на лінії Гребінка — Київ). Населення — 3012 осіб (3972 у 1972, 3800 у 1984 і 3184 у 2001 роках). З 1956 по 2017[3] роки мало статус смт.

Минуле[ред.ред. код]

Герб Павла Полуботка
цар Петро і мученик за волю гетьман Павло

Село засноване в XVI столітті. Перша згадка — на карті Г. Боплана у 20-х роках XVII століття під назвою Жванчик; зруйновано навесні 1648 року, відновлено 1658 року — виник хутір полковника Шрамка (за деякими даними — полковник Паволоцького полку після Івана Поповича, який є героєм відомого історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна Рада», перша назва роману — «Сотник Шрамко и его сыновья»). На правому березі річки Чумгак одночасно виник хутір Полуботівка козака Артема Полуботка, де у 1660 році народився й провів перші шість років життя майбутній наказний гетьман України Павло Полуботок. Із Шрамківкою також пов'язано ім'я переяславського полковника Томари, який заснував тут свій хутір. Осадником хутора Шелехівський став козак села Лісники Яготинської сотні Іван Шелех. Усі ці хутори у 1956 році були об'єднані у селище міського типу Шрамківка. Через хутори Шрамківський та Сторополуботівський тричі проїздив Тарас Шевченко.

Із запровадженням на Лівобережній Україні поділу на намісництва територія Переяславського полку була поділена між повітами Київського намісництва, причому 8 з 18 його сотень були розформовані між різними повітами. Указом від 9 липня 1783 р. Переяславський полк був реорганізований у регулярний кінний карабінерний полк російської армії. Переяславське козацтво ще деякий час продовжувало існувати як стан, проте вже не становило окремої автономної військової одиниці.

У 1909 році в селі був побудований цукровий завод. Першу продукцію дав у 1911 році. Після війни відновив роботу у 1945 році. Діяв до початку XXI століття, його продукція завойовувала найвищі нагороди якості на всесоюзних та європейських виставках. На ньому працювало 692 робітника та інженерно-технічні працівники. Також на території Шрамківки містилося відділення радгоспу цукрокомбінату, за яким було закріплено 2,6 тисяч га землі, в тому числі 2,4 тисячі га орної.

1917-23 рр.[ред.ред. код]

Восени 1918 року П.Куліш створив партизанський загін на Переяславщині у селах Пологи-Вергуни та Пологи-Яненки у кількості 70 чоловік. Помічником командира було обрано О.Рубана. Загін виступав під жовто-блакитним прапором Української Народної Республіки. Розташувався він у лісі між селами Безбородьки та Рецюківщина. Ще в Чопилках до нього приєднався загін ковалівців. 20 листопада загін вже нараховував 170 бійців і передислокувався в Рецюківщину до спорожнілого маєтку князя Кочубея. Сюди, в Рецюківщину, прибув із Золотоноші більшовик В.Гайдамака. Перслідуючи власні цілі, В.Гайдамака відразу ж заявив, що потрібно провести нараду командного складу загону – йому потрібно було усунути П.Куліша від командування. Не подобався йому і синьо-жовтий прапор, під яким формувався загін. З цього питання розгорілася суперечка. Але В.Гайдамака зумів переконати присутніх. Його підтримали Т.Бицюра із села Пологи-Яненки, М.Терещенко з Демок, О.Рубан та Н.Гресь. П.Куліша було усунено від командування об'єднаним загоном, який до того ж радив не нападати на німців у Безпальчому. Командиром загону було обрано О.Рубана, а комісаром – В.Гайдамаку. Заміна командування потягла за собою заміну прапора. Загін виступив під червоним. У цей час у селі Безпальчому розташувався на відпочинок підрозділ німецького війська у кількості 400 чоловік. Інший підрозділ перепочивав у Жорнокльовах. Вцілому це був окупаційний піхотний 82 полк, який відходив до Німеччини. Там відбувалася своя революція, кайзера було усунуто від влади, скасовано деякі міжнародні договори, в тому числі й з УНР про допомогу у боротьбі з московсько-більшовицькою навалою. 9 грудня 1918 року партизанський загін при підтримці селян-безпальчівців оточив з трьох боків село і вступив у бій з окупантами. Побоїще було надто гарячим і нерівним, внаслідок чого загинув 31 партизан та 11 було поранено, в тому числі й командира загону О.Рубана. Після відступу німецьких окупантів партизанський загін, значно поповнений селянами навколишніх сіл, було переформовано і поділено на шість сотень. Перша, друга та третя стояли у Драбові, четверта – у Золотоноші, п'ята, якою командував М.Терещенко, спочатку дислокувалась у Демках та Капустинцях, шоста розташувалась у Мойсівці, в будинку В.Вольховського, де діяла телефонна станція, а отже, був зв'язок з усіма іншими сотнями, що розташовувались теж у телефонізованих поміщицьких маєтках. У середині грудня 1918 року п'ята сотня М.Терещенка виступила на Переяслав і зайняла його. У цей час за завданням командування П.Куліш у Шрамківці сформував сьому сотню. До неї увійшли робітники і селяни Шрамківки, Мойсівки, Степанівки, Каївки. П.Рудик, якого було призначено сотником, повів свій підрозділ до Переяслава, де замінив п'яту сотню М.Терещенка, яку було направлено на станцію Гребінка. Директорія, відновлюючи владу УНР, теж направила свої війська до Переяслава, тут у січні 1919 року сотня П.Рудика вступила в бій з військом УНР, у якому загинули сотник П. І. Рудик з Каївки та прапорщик А. Г. Капустянський з Ковалівки. Останній, будучи командиром загону при коменданті м. Переяслава, перейшов з гетьманської варти до партизанського загону. Все ще знаходячись під впливом більшовиків, партизани району вели бої з військами Директорії УНР на станціях Гребінка та Яготин.

У період Громадянської Війни 1917—1923 рр. на Черкащині діяв загін отамана Гонти: Після невдалої спроби захопити Чорнухи загін Гонти 8 листопада вчинив напад на Шрамківський цукровий завод, де повстанці забрали для власних потреб 32 пуди цукру, 25 пудів солі, 35 фунтів нафти і гасу, 2 брезенти, троє коней і друкарську машинку. Під час нападу погрому виробничих приміщень не було допущено і завод продовжував працювати. Тоді ж 15 козаків Гонти вчинили напад на Білоцерківку, під час якого поранили голову місцевого комнезаму, командира сформованого з комнезамівців загону самооборони і забрали коня у голови волосного виконкому.

У ніч з 13 на 14 березня 1921 року у Шрамківці був убитий член комісії землевідділу Богодарівської волості (Ковалівської), радянський службовець І. С. Гавриш.

Голод 1932-33 рр.[ред.ред. код]

64-річний киянин Олександр Іович Васильченко, колись машиніст паровоза, згадував про голод у селі Шрамківці на Черкащині: «Я вже ходив у 1-й клас і вмів читать, це було в 1931 році. Йду зі своїм товаришем зі школи, аж висить серед вулиці гасло, червоне, а на ньому білими літерами написано: „Знищимо куркуля як клас!“ І знищили».

З утворенням УРСР, Шрамківка у складі Ковалівського району Полтавської області, а з середини 40-х — районний центр. З утворенням Черкаської області у 1954 році, Шрамківка районний центр Шрамківського району у складі Черкаської області, який було скасовано в листопаді 1959 року.

Друга Світова (1939—1945) і Німецько-радянська війна (1941—1945 рр)[ред.ред. код]

Випуск Шрамківської середньої школи, 17.06.1941 — 5 днів до початку війни з гітлерівським єврофашизмом, німецьким націонал-соціалізмом. Серед вчителів присутні Я. П. Бублик (1905—1999) і А. А. Довгий (1903—2004), згодом відомий старожил села Шрамківка

У роки Німецько-радянської війни 548 мешканців села воювали на фронтах, 344 з них нагороджено орденами і медалями. В пам'ять про 189 односельців, які загинули під час війни, споруджено два пам'ятники та обеліск Слави.

Містечко в роки радянскої окупації[ред.ред. код]

Жителі Шрамківки, стоматолог Анастасія Яківна і вчитель Іван Михайлович Гончаренки, які жили і працювали в селищі у 1950—2000х рр. Фото 1952 року
Будівля «району» 1951 року та початкова школа.
Сільська бібліотека, будівля 1959 року

В часи совєтів спостерігається будівництво у 1948—1972 роках. Після повернення шрамківчан з фронтів та евакуації почалася відбудова та будівництво нових споруд: закладів культури, освіти, охорони здоров"я, торгівлі та промислових підприємств. В 1947 році Полтавський обком направляє в Шрамківку завідувача будівельним відділом райвиконкому Демченка Луку Івановича. Під його керівництвом розпочалися будівництво органів державної влади так званий (обком,райком). (зараз початкова школа), районного будинку культури, магазинів: продовольчих і промислових товарів, культтоварів, чайної (кафе), будинку селишної ради, готелю, побутової мастерні, жилих будинків. Велика увага приділялась так званому колгоспному будівництву, почали застосовувати місцеві матеріали: шлак з котелень цукрового заводу, вапно. Побудовано цегельний цех на правому березі р. Продовжувалось будівництво житла, громадської лазні і дитячий садка (зараз будинок для людей похилого віку), розбивку районного парку, будівництво літнього кінотеатру, установлено цілий ряд пам'ятників, прокладено багато кілометрів тротуару, огорожі т. д. Збудований будинок культури цукровиків, великі складскі приміщення цукрового заводу, реконструкція діючих цехів, їдальня (зараз там церква). Останні роки Лука Іванович працював в Шрамківському міжколгоспбуді, де збудував арматурний та бетонний цехи, котельню, лазню, літній полігон залізобетонних виробів з пропарювальними камерами та інші споруди. В роки Хрущова, в зв"язку з розширенням так званого колгоспного будівництва, в Шрамківці заснували міжколгосбудну організацію, яку очолив Корнієнко Микола Федорович. Під його керівництвом був збудований цегельний завод, велика столярна майстерня, автоцех, складські приміщення. Міжколгоспбудом були збудовані на той час сучасні ферми в Шрамківці і навколишніх селах, клуби, школи. В Шрамківці побудовані житлові будинки, аптека та лікарня.

В 1970-х роках в селищі з'явилася філія заводу Більшовик.

Зараз ці споруди занепали в зв'язку з непристосуванням планової моделі до ринкових умов сучасної України.

Станом на 1972 рік в селищі проживало 3 972 чоловіка, працювали початкова і середня школи, в яких навчалось 789 учнів, будинок культури на 600 місць, кінотеатр на 180 місць, три бібліотеки з книжковим фондом 56 тисяч примірників, готель, дільнича лікарня на 100 ліжок, дитячі ясла.

Сучасність[ред.ред. код]

В кінці 1980-х років коли почався розвал Радянського Союзу, в селі наступили важкі часи. За період 1990—2000 рр. була майже повністю знищена господарська інфраструктура села. Був приватизований і закритий цукровий завод — головне системоутворююче підприємство у шрамківському господарстві. З нього поступово було вивезено і розпродане все наявне обладнання (переважно на металлобрухт). У наш час[Коли?] від заводу залишилися лише труба і складські приміщення. Були закриті і розібрані на цеглу тваринницькі ферми, ліквідована МТС, майже повністю занепала діяльність дочірнього підприємства «Шрамківський машинобудівний завод» ВАТ "Київський завод «Більшовик». Дійшло до того, що після виходу на пенсію вчителів старшого покоління в шкільній майстерні були розібрані і продані на металлобрухт верстати. В селищі різко зросли злочинність, алкологізм, грабунки і смертність.

Поступово місцеві жителі почали пристосовуватися до нових умов. Багато людей виїхали на навчання і роботу у великі міста, інші почали розвивати своє підсобне господарство, вдалося зберегти частину виробництв, поступово стали відкриватися нові. У наш час[Коли?] основну статтю доходів жителів села становить виробництво і торгівля виробами сільськогосподарської діяльності, а також робота у великих населених пунктах Київської, Черкаської, Полтавської та Чернігівської областей, таких як Київ, Яготин, Черкаси, Переяслав-Хмельницький та ін.

На сьогодні діють завод з переробки газового конденсату, цегельний завод, молочно-тваринницький комплекс, середня школа, районна лікарня № 2, станція швидкої допомоги, центр розвитку дитини «Берізка», Будинок культури. Селище 2008 року газифіковано.

Діють малі підприємства В. А. Кулі, Ю. М. Кисломеда, Т. М. Опацької, Н. П. Кривошей, Л. В. Куцопатрого та інші. Щотижня працює ринок, куди з'їжджається близько сотні малих підприємців Київської, Черкаської, Полтавської та Чернігівської областей.

У 1990-х роках в Шрамківку, до свого рідного дядька, жителя села Шрамківки і сільського вчителя-пенсіонера Івана Михайловича Гончаренка (1923—2011) приїзджав відомий український козак, художник, філософ і дивак Феодосій Тетянич.

5 вересня 2015 року у Шрамківці представниками сільської громади і жителями області було звалено пам'ятник вождю червоних козаків-комуністів і східноєвропейської соціал-демократії початку 20 ст., першому керівнику сполучених радянських держав В. І. Леніну[4], який стояв у селищі з 1960х рр. Ставлення до цієї події як і до радянської епохи в цілому у представників місцевої громади, як і в цілому по Україні неоднозначне.

Жителі[ред.ред. код]

вчитель Іван Гончаренко, дядько відомого українського художника і філософа Феодосія Тетянича з учнями Шрамківської школи, жовтень 1988 року

Засновник села полковник Шрамко за деякими даними мав велику сім'ю і багатьох нащадків. За деякими даними — він полковник Паволоцького полку після Івана Поповича і є героєм відомого історичного романі Пантелеймона Куліша Чорна Рада, перша назва роману — «Сотник Шрамко и его сыновья». Ще одного Шрамка бачимо серед прибічників Мазепи. Прізвище Шрамко зустрічається серед прізвищ донських і запорожських козаків. Сім'я поміщика Шрамко (ймовірно нащадка засновника) згадується у 1915 році в селі Шрамківка, пізніше вони швидше за все емігрували. Офіцер Святослав Шрамко (можливо їх родич) воював на боці Антанти проти РККА. В будь-якому випадку очевидно, що після приходу радянської влади поміщикам і дворянам Шрамкам у селі краще було не залишатись. Разом з тим у селі Капустинці Яготинського району (до 1917 року у складі того ж Пирятинського повіту, що і Шрамківка) з 18 ст. і до нинішнього часу проживали і проживають представники і нащадки розгалуженого роду Шрамків (до 1917 року — приписні козаки Російської імперії, представники козачого сословія), який поріднився з багатьма корінними родами навколишніх хуторів, сіл і містечок, судячи за все родичі або може й прямі нащадки засновника Шрамківки.

У селищі народився кавалер ордена Святого Георгія генерал М. Д. Гончаров, загинув у 1945 році на території Польщі, похований у місті Брест (Білорусь).

В Шрамківській середній школі навчалися Герой України, голова правління АТ «Трест «Київміськбуд-6» Даниленко Іван Юхимович та поет, член Національної спілки письменників України Масло Михайло Кирилович.

В часи радянської влади була заснована лікарня. Серед лікарів, які в ній працювали довгі роки:

В Шрамківці народилися, жили чи працювали такі відомі люди як:

  • доктор технічних наук В. Т. Кисельов;
  • кандидат історичних наук, письменник Б. Д. Долготович;
  • кандидат фізико-математичних наук Ю. В. Позняков та О. О. Коба;
  • кандидат хімічних наук Т. О. Халявка;
  • кандидат політичних наук О. М. Лисенко
  • кандидати військових наук Володимир та Валерій Третяки;
  • кандидат технічних наук З. С. Шліпченко;
  • капітан першого рангу ВМС А. В. Полтавець та вісім полковників Радянської армії та Українського війська.
  • Щерба Володимир Павлович (1934—2012) — відомий український журналіст, публіцист, поет і краєзнавець;
  • Довгий Антон Андрійович (1903—2004) — старожил села Шрамківка, знайомий краєзнавця Володимира Павловича Щерби на протязі 60 років (!), про життєвий шлях і спогади якого 9 липня 2003 року у газеті «Драбівщина» вийшла його стаття «Стежина довжиною в сто років»;

У селищі в різні роки працювали заслужений лікар УРСР Т. П. Кисельов, заслужений учитель УРСР Н. І. Круковес,, заслужений працівник сільського господарства Л. Г. Суральова, шрамків'янамы є колишній заступник Київського міського голови В. А. Кир'ян, заслужений учитель РФ С. І. Галаган.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]