Шраффіровка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шраффіровка (від нім. Schraffierung — штрихування) — метод умовної передачі кольорів герба при його чорно-білому зображенні. Сучасну систему шраффіровки запропонована в 1630-ті Сільвестром Петра Санктою[1] і Маркусом Вульсоном де ла Коломб'єром. Вперше геральдичні кольори були передані за допомогою штрихування Яном Баптистою Зангріусом в 1600 році, а згодом Яковом Франкаром в 1623 році. Пропонувалися й інші варіанти шраффіровки, які, однак, не набули поширення[2].

Сучасна система шраффіровки:

----- HerbSzrafirunekZloty.png
золото
HerbSzrafirunekSrebrny.png
срібло
HerbSzrafirunekCzerwony.svg
червлень
HerbSzrafirunekNiebieski.svg
блакить
Hatching Vert.svg
зелень
HerbSzrafirunekPurpurowy.svg
пурпур
HerbSzrafirunekCzarny.svg
чернь

Написи, літери і символи планет[ред.ред. код]

Позначення тінктур початковими літерами їх назв у гербі роботи Джона Брауна, 1591

Потреба у відтворенні гербів без застосування фарб виникла в XVI столітті, коли мистецтво гравюри на дереві і міді стало розвиватися і досягло великої досконалості. З цього часу стали з'являтися друковані гербовники, серед яких уваги заслуговують виданий у Нюрнберзі в 1555 році Вергілієм Солісом і більш пізні гербовники Брентеля (1584), Зібмахера (1605) і Фюрста (1655).

У цих друкованих гербовниках вперше було застосовано нові способи умовного позначення геральдичних кольорів і металів. Спочатку для цієї мети використовували пояснювальні написи, що позначали тінктури і метали, а потім лише окремі літери. Цей метод знайшов застосування в працях Соліса, Мартіна Шрота (1576), Християна Урстиса (1580) і Зібмахера. Вони позначали кольори і метали початковими літерами їх німецьких, а іноді і латинських, назв: так, наприклад, R (roth) — червоний, В (blau) — синій, Sch (schwarz) — чорний, Рр — пурпур, G (gold) — золото, S (silber) — срібло і так далі[2].

У 1654 році Генріх Спільман застосував для зображення фініфтів і металів астрономічні символи: знак Сонце (Сонце) позначав золото; Місяць (Місяць) — срібло; Марс ( Марс) — червлень; Юпітер ( Юпітер) — блакить; Венера ( Венера) — зелень; Сатурн ( Сатурн) — чернь і Меркурій ( Меркурій) — пурпур[2].

Обидва ці методи були незручні у використанні: вони виявилися абсолютно непридатними при зображенні гербів з дрібними і численними фігурами, особливо при зображенні складних гербів на малюнках малого розміру[2].

Точки і штрихи[ред.ред. код]

Система шраффіровки Петра Санкти. Варіант 1634 р. без позначення для пурпуру

Незручність згаданих вище способів викликала запровадження позначення геральдичних тінктур і металів за допомогою рисок і точок, якими покривається поле щита, відповідно їх умовному значенню. Перший досвід застосування подібного способу був зроблений в 1600 році Яном Баптистою Зангріусом у своїй презентації гербів герцогства Брабант[3].

Наступним, хто застосував цей метод, був Яків Франкарт, який в 1623 році видав у Брюсселі опис поховання ерцгерцога Альберта Австрійського, прикрашене гравюрами на міді, до якого доклав таблицю штрихів для визначення геральдичних кольорів. Золото він запропонував зображати горизонтальними штрихами, срібло — залишаючи чисте місце, червлень — вертикальними, зелень — діагональними рисами ліворуч, чернь — взаємно пересічними діагональними, лазур — точками[2].

Такий графічний спосіб виявився найдоцільнішим і зручним і незабаром увійшов у загальне вживання, хоча і піддався згодом деяким змінам. У даний час загальноприйнятий метод зображення гербів за допомогою штрихування наступний: червоний колір (червлень) зображується через вертикальні штрихи; лазур — через горизонтальні; зелений — діагональними рисами, проведеними з геральдичного правого боку щита до лівого; чорний — вертикальними і горизонтальними пересічними рисами; золото — через пунктир (засіяння поля або фігур точками); срібло — залишається білим, тобто без рисок і точок; пурпур — діагональними рисками, проведеними від лівої сторони до правої (протилежно зеленому)[2].

Сучасні графічні позначення геральдичних тінктур були запропоновані вченим єзуїтом Сільвестром Петра Санктою в його творі «Tesserae gentilitiae», виданому в Римі в 1638 році, а потім були прийняті всюди завдяки французькому геральдисту Марку Вульсону де ла Коломб'єру, який виклав їх у творі «Nouvelle methode de cognoistre les metaux et les couleurs sur la taille douce» (Париж, 1639).

Сам Коломб'єр стверджував, що Петра Санкта просто скопіював його систему без всяких змін, але точно така ж система (за винятком відсутності шраффіровки для пурпуру) зустрічається і в більш ранній роботі Петра Санкти, що відноситься до 1634 року[4].

Фототека[ред.ред. код]

Інші системи штриховки, запропоновані в XVII ст. нідерландцем Кристофором Буткенсом, іспанцем Хуаном Карамуелем, нідерландцем Томасом де Руком, а також Геленіусом, виявилися менш зручними і розповсюдження не набули[2].

Позначення геральдичних кольорів через штриховку при пластичному (en relief) зображенні гербів у більш давні часи не застосовувалося взагалі, і при цьому різниця кольорів пізнавалась через опуклість або заглиблення, у новіший же час штриховку дуже часто застосовують на печатках, монетах і на різних рельєфах, особливо для означення фону (тобто щитового поля), гербові ж фігури при цьому звичайно даються без штриховки[2].

Другорядні геральдичні кольори, що додалися згодом, також позначаються графічним способом. Натуральний колір не отримує, звичайно, ніякого особливого позначення, щоб відрізнити предмети натурального кольору від срібних, їх злегка відтіняють (художньої тінню або штрихуванням)[2].

Шраффіровка завжди проводиться відносно сторін щита в незалежності від його положення.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Арсеньев Ю. В. Геральдика. Лекции, читанные в Московском Археологическом институте в 1907–1908 году. — М.: ТЕРРА — Книжный клуб, 2001. — 384 с. — С. 156–161. ISBN 5-275-00257-2
  • Fox-Davies A. C. A Complete Guide to Heraldry. — New York: Dodge Pub. Co., 1909. (англ.)
  • Слейтер Стивен. Геральдика. Иллюстрированная энциклопедия" (2-е издание). -М.: Эксмо, 2008. ISBN 978-5-699-17805-6
  • Джованни Санти-Мадзини Геральдика. История, терминология, символы и значения гербов и эмблем, АСТ, Астрель, 2007. — 594 с. ISBN 978-5-17-027393-5, 978-5-271-10044-4, 88-370-2290-5 (рос.)
  • Donna M. Hrynkiw, The Yale: Heraldic Beast (August 20, 1998).
  • Carol Rose, Giants, Monsters, and Dragons: An Encyclopedia of Folklore, Legend, and Myth, (2000) New York City: W.W. Norton. ISBN 0-393-32211-4.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Лакиер А. Б. Русская геральдика. — СПб., 1855. — С. 32.
  2. а б в г д е ж и к Арсеньев Ю. В. Геральдика. Лекции, читанные в Московском Археологическом институте в 1907–1908 году. — М.: ТЕРРА — Книжный клуб, 2001. — 384 с. — С. 156–161. ISBN 5-275-00257-2
  3. Jean Baptiste Zangre. Representation de l'Ancienne et Souveraine Duche de Brabant, ses Villes, Dignitez et Dependences, Comme Lothier, Limborghe et Pays de Outre Meuse. — Louvain, 1600.
  4. Schroeder, Johann Karl von. Über Alter und Herkunft der Heraldischen Schraffirungen // Herold. — 7. — N. F. Berlin, 1969/71. — P. 67-68. — L.