Штазі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міністерство державної безпеки (Штазі)
нім. Ministerium für Staatssicherheit (Stasi)
Emblem Stasi.svg
 
Загальна інформація:
Тип: служба безпеки
Юрисдикція: Flag of East Germany.svg НДР
Площа юрисдикції: 108 333 км2
Населення: 16 111 000 осіб
Дата заснування: 8 лютого 1950
Дата ліквідації: 3 жовтня 1990
Девіз: Щит та меч партії
(нім. Schild und Schwert der Partei)
Структура:
Голови: Вільгельм Цайсер (1950–1953)

Ернст Волльвебер (1953–1957)
Еріх Мільке (1957–1989)
Вольфганг Шванітц (1989–1990)

Кількість співробітників: 91 015 (1989)
На душу населення: 565 на 100 тис. населення
Штаб-квартира: Східний Берлін, НДР

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Штазі


Штазі — нім. Stasi — абревіатура від нім. Staatssicherheit (укр. Держбезпека), повністю: нім. Ministerium für Staatssicherheit (MfS) — Міністерство державної безпеки,  — спецслужба, державне відомство державної безпеки і каральний орган у Німецькій Демократичній Республіці, що функціонувала у період 195089 рр. Організація споріднена КДБ СРСР, тісно співпрацювала з останньою.

Заснування, структура, чисельність[ред.ред. код]

Службу створено у квітні 1950 року. Протягом майже всієї історії Штазі її головою був генерал армії Еріх Мільке (19072000, голова Штазі у 19531989 рр.). У ФРН Мільке звинувачувався у вбивстві двох поліцейських у 1931 р. Після цього злочину Мільке втік до Москви, де отримав притулок і подальшу політичну і військову підготовку у «Школі ім. Леніна».

У часи «холодної війни» Штазі вважалась однією з найвпливовіших і найпотужніших спецслужб у світі, поряд з КДБ і ЦРУ. У самій НДР Штазі контролювала кожний аспект життя і чи не всіх громадян.

Особливо цьому сприяла розгалужена мережа так званих «неофіційних співробітників» (нім. Inoffizielle Mitarbeiter, скор. IM), яка до середини 1980-х рр. посилено розвивалась як у країні, так і за її межами, зокрема, на «заході».

З об'єднанням Німеччини (1989) були зроблені відповідні оцінки й підрахунки, за якими штат Штазі нараховував 91 000 співробіників і 300 000 агентів. Це означає, що майже кожний п'ятдесятий громадянин Східної Німеччини (НДР) співпрацював зі Штазі. Такий показник насичення суспільства агентурою є рекордним у світовій історії.

Згідно з архівними документами НДР, із квітня 1950 по 15 січня 1991 р. в органах МДБ, включаючи прикордонну охорону, а також охоронний полк імені Ф. Е. Дзержинського, проходили службу 274 тисячі співробітників, причому 102 тисячі з них перебували у штаті на кінець 1989.

Професор Зауерланд стверджує , що в Східній Німеччині на кожні двісті громадян припадав один штатний чекіст і на кожні сто - позаштатний співробітник. [1]

Розвідка Штазі[ред.ред. код]

Закордонна агентурна мережа Головного управління «А» — зовнішньої розвідки МДБ НДР, майже тридцять років очолювана генералом Маркусом Вольфом, налічувала понад 38 тисяч агентів, в основному — громадян Західної Німеччини. У самому ж цьому управлінні працювали 4 286 працівників.

Штазі ретельно відстежувала поведінку як резидентів, так і нерезидентів у НДР з метою попередження будь-яких дій і вчинків супроти існуючого в Східній Німеччині ладу.

Після об'єднання Німеччини у 1989 році персональні дос'є на громадян ФРН та НДР з архіву «Штазі» стали досяжні усім зацікавленним мешканцям Німеччини. Держорган, що контролює ці акти та видає їх на руки зветься по імені його засновника і першого голови пастора Йоахима Гаука (Joachim Gauck) — «Відомство Гаука» (нім. Gauckbehörde)

Політичні скандали на Заході пов'язані зі Штазі[ред.ред. код]

  • Під час студентських демонстрацій у Західному Берліні в 1967 році проти візиту іранського шаха Мохаммеда Реза Пехлеві, поліцейський Карл-Хайн Куррас пострілом з близької відстані в потилицю вбив студента Бено Онезорга, що був просто глядачем. Це вбивство спровокувало серйозні політичні заворушення у всій країні, котрі згодом вилилися у партизанську терористичну війну проти держвлади з боку RAF. Після розпаду НДР виявилося, що К. Х. Куррас був агентом Штазі і таємним членом СЄПН. Куррасу вдалося уникнути покарання за неспровоковане вбивство, котре було німецькою Фемідою розцінено як «нещасний випадок». Після возз'єднання Німеччини «замовлення» вбивства довести не вдалося, оскільки Штазі знищило в своїх архівах усі оперативні документи, що стосувалися агента Курраса.
  • Широковідомим став випадок проникнення агента «Штазі» Ґюнтера Ґійома (Günter Guillaume) у ближнє оточення бундесканцлера Віллі Брандта — Ґійом став секретарем В. Брандта. Після його розкриття як шпигуна Штазі Віллі Брандт принципово пішов у відставку («Guillaume-Affäre» — травень 1974).
  • Штазі стежило за канцлером Гельмутом Колем та перехоплювало його телефонати, що випливло на світ після розкриття афери з таємними грошовими переказами верхівки партії ХДС за кордон у Швейцарію в 90-х роках 20-го ст. та зворотними переказами для таємного фінансування виборчої кампанії партії («CDU-Spendenaffäre»).

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://7lafa.com/book.php?id=138535&page=94 В. Д. Игнатов Доносчики в истории России и СССР.

Посилання[ред.ред. код]