Штурм Ізмаїла 1790

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Штурм Ізмаїла (1790)
Російсько-турецька війна (1787—1792)
Taking of Izmail.jpg
Штурм Ізмаїла, зображення 19-го століття
Дата: 11 (22) грудня 1790
Місце: Ізмаїл
Результат: Перемога російської армії
Сторони
Flag of Russia.svg Російська імперія Османська імперія Османська імперія
Командувачі
Олександр Суворов Айдозле-Мехмет-паша
Військові сили
30000 35000
Втрати
2136 убитими
3214 пораненими
26 тис. убитими,
9 тис. полоненими


Штурм Ізмаїла — облога і штурм в 1790 році турецької фортеці Ізмаїл російськими військами під командуванням генерал-аншефа О. В. Суворова під час російсько-турецької війни 1787—1792 років.

Передісторія[ред. | ред. код]

Ізмаїльська фортеця знаходилася на лівому березі Кілійського гирла Дунаю між озерами Ялпуг і Катлабух. Стратегічне значення Ізмаїла було дуже велике: тут сходилися шляхи з Галаца, Хотина, Бендер та Кілії; тут було найзручніше місце для вторгнення з півночі за Дунай у Добруджу. На початок російсько-турецької війни турки під керівництвом німецьких і французьких інженерів перетворили Ізмаїл на потужну фортецю з високим валом та широким ровом глибиною від 3 до 5 сажнів (6,4 — 10,7 м), місцями наповненим водою. На 11 бастіонах розташовувалося 260 гармат. Гарнізон Ізмаїла становили 35 000 чоловік під командуванням Айдозле Мехмет-паші. Частиною гарнізону командував кримський хан Каплан-Гірей. Згідно з фірманом султана у разі падіння Ізмаїлу мав бути страчений кожен з його гарнізону, де б він не був знайдений.

На думку російських воєначальників і дипломатів, здобуття Ізмаїла мало сприяти успішному для Росії завершенню мирних переговорів з Туреччиною. Штурм Ізмаїла був здійснений за наказом головнокомандувача Південної армії генерала-фельдмаршала Г. О. Потьомкіна. Вирішити це завдання не змогли ні Микола Рєпнін (1789), ні Іван Гудович, ні сам Потьомкін (1790), після чого Потьомкін доручив операцію Олександру Суворову.

Хід операції[ред. | ред. код]

План

26 листопада військова рада російської армії вирішила зняти облогу Ізмаїла через наближення зими. Однак Потьомкін не затвердив цього рішення і наказав генерал-аншефу Суворову, війська якого стояли під Галацем, прийняти командування частинами, що обложили Ізмаїл. Прибувши 2 (13) грудня під Ізмаїл, Суворов блокував фортецю з суші і з боку Дунаю, протягом шести днів провів підготовку до штурму, в тому числі навчаючи війська штурмувати макети високих кріпосних стін Ізмаїла. Закінчивши шестиденну підготовку до штурму, Суворов 7 (18) грудня направив коменданту Ізмаїла ультиматум з вимогою здати фортецю не пізніше ніж через 24 години з моменту вручення ультиматуму. Ультиматум був відхилений: Мехмет-паша у відповідь звелів повідомити, що «швидше Дунай висохне і небо впаде на землю, ніж Ізмаїл буде взято».

9 (20) грудня зібрана Суворовим військовий рада постановила негайно приступити до штурму, який був призначений на 11 грудня. Протягом двох днів Суворов вів артилерійську підготовку, а 11 (22) грудня о 5:30 ранку розпочався штурм фортеці. Атакуючі війська ділилися на три загони (крила) по три колони кожне. Загін генерал-майора де Рібаса (9000 осіб) атакував з боку річки; праве крило під начальством генерал-поручника П. С. Потьомкіна (7500 осіб) повинно було завдати удару по західній частині фортеці; ліве крило генерал-поручника О. М. Самойлова (12000 осіб) — по східній. Кавалерійські резерви бригадира Вестфалена — 2500 осіб. Разом військо Суворова налічувало 31 000 осіб, у тому числі 15 000 — нерегулярних, погано озброєних[1]. За рішенням Суворова штурм мав розпочатися о 5:00 ранку, приблизно за дві години до світанку з метою раптовості першого удару і оволодіння валом. В той же час, передбачаючи запеклий опір, Суворов хотів мати у своєму розпорядженні якомога більше світлого часу доби.

10 (21) грудня зі сходом сонця почалася підготовка штурму вогнем флангових батарей, з острова і з суден флотилії (всього близько 600 гармат). Вона тривала майже добу і завершилася за 2,5 години до початку штурму. В цей день росіяни втратили убитими 3 офіцерів і 155 нижчих чинів, пораненими — 6 офіцерів і 224 нижчих чини. Штурм не став для турків несподіванкою. Вони щоночі були готові до нападу росіян, крім того, кілька перебіжчиків розкрили їм план нападників.

О 3:00 ночі 11 (22) грудня війська атакуючих залишили табір і в складі колон виступили на призначені вихідні позиції. О пів на шосту ранку колони рушили на приступ.

Першою досягла фортеці 2-га колона генерал-майора Лассі. О шостій ранку єгері Лассі здолали вал, і зав'язали бій. Апшеронські стрільці й Фанагорійські гренадери 1-ї колони генерал-майора Львова, опанувавши першими батареями і Хотинськими воротами, з'єдналися з 2-ю колоною. Хотинські ворота були відкриті для кавалерії. Одночасно на протилежному боці фортеці 6-та колона генерал-майора Голенищева-Кутузова оволоділа бастіоном Кілійських воріт і захопила вал аж до сусідніх бастіонів.

Найбільші труднощі випали 3-й колоні Федорар Мекноба. Вона штурмувала великий північний бастіон, сусідній з ним на схід, і куртину між ними. У цьому місці глибина рову і висота валу були такі, що драбини в 5,5 сажнів (близько 11,7 м) виявилися закороткими, і довелося під вогнем зв'язувати їх по дві разом. Але врешті-решт і головний бастіон було здобуто. 4-та і 5-та колони (відповідно полковника В. П. Орлова та бригадира М. І. Платова) також виконали поставлені перед ними завдання, здолавши вал на своїх ділянках.

З моря діяла козацька флотилія Головатого, яка знаходилася саме під жерлами турецьких гармат. З ранковою зорею десантом з острова Сулин флотилія Головатого першою розпочала штурм, вдаривши на турецькі батареї, і змусила їх замовкнути. На 8 годину ранку козаки знову взяли турецькі редути й укріплення з боку Дунаю. Доки сухопутні війська Суворова штурмували стіни, козаки підійшли до фортеці й кинулися на стіни. Начальником авангарду був Де Рібас, а козацькими полками командували Головатий і Чепіга. Війська в трьох колонах під прикриттям гребного флоту розпочали висадку близько сьомої ранку. Вона проводилася швидко і чітко, незважаючи на опір більш як 10 000 турків і татар. Успіху висадки чимало сприяли колона Львова, яка атакувала берегові батареї на фланзі, а також дії сухопутних військ зі східного боку фортеці.

Перша колона генерал-майора Арсеньєва, підійшовши на 20 суднах, висадилася на берег і розділилася на кілька частин. Батальйон херсонських гренадерів під командуванням полковника Зубова оволодів досить крутим кавальєром, втративши дві третини людей. Батальйон ліфляндських єгерів полковника графа Рожера Дамаса зайняв батарею, яка прострілювала берег.

Інші частини також захопили укріпленнями в своїх секторах наступу. Третя колона бригадира Маркова висадилася у західній частині фортеці під картечним вогнем з редуту Табія.

На світанку, коли стало зрозуміло, що вал захоплений, а турки відступають у внутрішню частину міста, російські колони з різних сторін рушили до центру міста — праворуч Потьомкін, з півночі козаки, ліворуч Кутузов, з боку річки де-Рибас. Розпочався новий бій. Особливо запеклий опір тривав до 11 ранку. Майже кожен будинок доводилося брати з боєм. Близько полудня Лассі, що першим зійшов на фортечний вал, першим же досяг і середини міста. Тут він зустрів тисячу татар під начальством Максуд Гірея. Максуд Гірей захищався завзято, і тільки коли більша частина його загону була перебита, здався в полон з 300 воїнами, які залишилися живими.

Для підтримки піхоти і забезпечення успіху Суворов наказав ввести в місто 20 легких гармат, аби картеччю очистити вулиці від турків. О першій годині дня, по суті, місто було захоплене. Однак турки завзято оборонялися в окремих його районах, а Каплан Гірей з кількома тисячами кінних і піших татар і турків навіть спробував відбити фортецю. Але ця спроба не вдалася. О 4 годині перемога була здобута остаточно. Ізмаїл упав.

Підсумки штурму[ред. | ред. код]

Втрати турків були дуже великі. Вбитих виявилося більш ніж 26 тисяч. У полон взято 9000, з них наступного дня 2000 померли від ран[2]. В Ізмаїлі було захоплено 265 гармат, до 3 тисяч пудів пороху, 20 000 ядер та інших боєприпасів, до 400 прапорів, 8 лансонів, 12 поромів, 22 легких судна і безліч багатої здобичі, що дісталася війську, всього на суму до 10 млн піастрів (понад 1 млн рублів). У росіян було убито 64 офіцери (бригадир, 17 штаб-офіцерів, 46 обер-офіцерів) і 1816 рядових; поранено 253 офіцери (з них три генерал-майори) і 2450 нижчих чинів. Загальна цифра втрат становила 4582 особи. Деякі автори визначають число вбитих до 4 тисяч, а поранених до 6000, всього 10 000, у тому числі 400 офіцерів (з 650)[3].

За штурм Ізмаїла Антона Головатого було нагороджено орденом Святого Володимира, а всіх козаків — срібною медаллю «За отменную храбрость при взятии Измаила Декабря 11 дня 1790», яка носилася на георгіївській стрічці. Зокрема, згідно Суворова, значно відзначилися карабінери Сіверського полку[4]. Загалом у бою за Ізмаїл загинуло 24 козацьких старшини (офіцерів) і 388 козаків[5].

Підкорення російськими військами Ізмаїла мало велике політичне значення. Воно вплинуло на подальший хід війни і на укладення в 1792 році Ясського миру між Росією і Туреччиною, який підтвердив приєднання Криму й Кубані до російських володінь, а також встановив російсько-турецький кордон по Дністру.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Орлов Н. Штурм Ізмаїла Суворовим в 1790 р. СПб., 1890. С. 52. (рос.)
  2. Там само, с. 80.
  3. Там само, с. 80-81, 149.
  4. Тинченко Я. Ю. Від козаків до гусарів К.: 2018; Темпора 214 с. (89 с.) ISBN 978-617-569-333-9
  5. Морські перемоги Чорноморської козацької флотилії. Сергій Чорний. Флот України.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]