Шувалова Ірина Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ірина Леонідівна Шувалова
Shuvalova2.JPG
Народження 13 березня 1986(1986-03-13) (31 рік)
  м. Київ, Україна
Мова творів українська
Рід діяльності поетеса, перекладач
Magnum opus: "Ран" (2011), "Ос" (2014), "Аз" (2014)
Нагороди та премії
перша премія літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2010); українсько-німецька премія імені Олеся Гончара (2011), Joseph Brodsky / Stephen Spender Prize (2011), Fulbright Scholarship (2013), Gates Scholarship (2016)

Шува́лова Іри́на Леоні́дівна (* 13 березня 1986, Київ) — українська поетеса, перекладач.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Народилася в місті Києві 13 березня 1986 року. 2008 року з відзнакою закінчила філософський факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Здобула другу вищу освіту за спеціальністю «переклад» у Київському інституті перекладачів при НАНУ (випуск 2012 року), захистивши дипломну роботу за перекладами поезії Теда Г'юза. 2013 року Ірина стала стипендіаткою програми Фулбрайт і вирушила на навчання до США, де 2014 року дістала ступінь магістра з порівняльного літературознавства у Дартмутському коледжі. З осені 2016 року вона розпочинає навчання в аспірантурі Кембриджського університету за напрямком "славістика" як стипендіатка програми Ґейтс Кембридж.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Публікації[ред.ред. код]

Вірші Ірини Шувалової широко друкувалися в українській періодиці. Їх перекладено вісьмома мовами: англійською, болгарською, грецькою, німецькою, польською, російською, французькою та чеською. Перекладні добірки її поезій виходили друком у журналах Podium Literatur (2016), Plav. Měsíčník pro světovou literaturu (2014), Radar (2010), International Poetry Review. Special Issue: Twenty-Five Years of Ukrainian Poetry: (1985–2010): New Voices with a Freedom to Create (див. «Ukrainian Poetry in Translation», «Bilingual Ukrainian issue of International Poetry Review») (2010) та Catch-Up (2011). Крім того, її твори входили до складу антологій AU/UA: Contemporary Poetry of Ukraine and Australia (2011), Нова украинска поезия (2012) та Clarinettes solaires: Anthologie de la poésie ukrainienne (2013). Крім того, публіцистичні дописи поетеси з'являлися на сторінках часопису «Критика» та на блоґу ресурсу Poetry International.

Дебютна збірка «Ран»[ред.ред. код]

2011 року у видавництві «Смолоскип» побачила світ перша книга віршів поетеси — «Ран», яку багато хто з літературної спільноти назвав «дебютом року». Збірку було відзначено першою премією літературного конкурсу видавництва "Смолоскип", яка доти не вручалася десять років.

До книги увійшли понад 60 віршів Ірини Шувалової. Передмову до збірки написала Маріанна Кіяновська. Автором обкладинки книги став митець із Сан-Франциско Крістофер Конн Еск'ю (Christopher Conn Askew), а для ілюстрування свої роботи надав львівський фотохудожник Олексій Піштар.

Друга поетична збірка "Ос"[ред.ред. код]

Друга збірка поезій Ірини "Ос" побачила світ влітку 2014 року у видавництві "Смолоскип". Передмову до збірки написала українська поетка Галина Крук.

У своїй розлогій рецензії на "Ос" (а також на наступну книгу Ірини Шувалової "Аз") поетеса та літературознавець Світлана Богдан підкреслює барокову антитетичність і взаємозв'язок матеріального та нематеріального вимірів у поезіях Шувалової:

"На перший погляд її поезія може видатися апологетикою діонісійського буяння пристрастей і плотських насолод (еротика є невіддільним складником текстів поетеси загалом). Однак рано чи пізно надходить у цих віршах момент, коли «через прозору плоть прозирає задум», коли згадуєш: «ти що походиш із зовсім інакшого світу», коли стає видно, що «підступає до нас ця прозора безодня». 

Поет та перекадач Остап Сливинський у своєму короткому нарисі відзначає схильність Шувалової до поєднаня традиційної та сучасної естетики:

"Поезія Ірини Шувалової подібна на східну графіку і каліграфію ще багато чим. По-перше, вона традиційна і дуже точна з огляду форми (можливо, я не помилюся, якщо скажу, що Шувалова – найкращий версифікатор з-поміж авторів свого покоління). По-друге, вона візуальна, дуже закорінена у зорових образах. По-третє – що, можливо, найхарактерніше – вона іконічна, тобто зав’язана на традиційних образах культури, коріння яких варто шукати в міфологічному епосі і казках, традиційних похмурих історіях-лякалках (на зразок японського «кайдан») і сентиментальних баладах. Водночас ця поезія дуже сучасна, тому всі ці образи переломлені через поп-культуру, зокрема, знов-таки візуальну (як-от кітчеві гравюри, графіка гральних карт, естетика тату тощо)". 

В оформленні обкладинки використано роботу британської художниці Lindsey Carr.

Третя поетична збірка "Аз"[ред.ред. код]

Третя книга поезій Ірини "Аз" вийшла друком восени 2014 року у видавництві "Електрокнига". Автором передмови до книги став відомий український поет Василь Герасим'юк. Він так відгукується про поетичну манеру авторки:

"Здається, її взагалі не цікавлять прямі значення слів. А переносні залежать від контексту. Від швидкості крові. Від подиху навіть. Замість буквального смислу промацується те, що досі було відсутнє. Не зіставлення та уподібнення, а вияв нової місії слова" (Аз: Поезії. - Київ: Електрокнига, 2014 - с. 9).

Автор передмови також високо оцінює технічну майстерність поетеси, зазначаючи, що

"авторка - версифікатор рафінований, словосполуки частіше наближає до музики, ніж до живопису чи до архітектури (...). А саме римування - розмаїте, часто з розкішне. І строго класичне, і асонансне, і приблизне (гір - біг, росами - перо, руки - беруть), і таке, що не второпаю (кліщі - те що), і ще всіляке-всіляке" (Аз: Поезії. - Київ: Електрокнига, 2014 - с. 13).

У своєму відгуку на збірку в журналі "ШО" (№1-2, 2015) поетеса Наталя Бельченко так характеризує збірку "Аз":

"Середньовічний гербарій у всій своїй вибагливості та старокнижності ніби прокидається на її сторінках і тікає зі сторінок до землі, в питоме рослинне царство. До цього придатне й писання циклами - коли вимальовується сутність з усіх боків і зачаровує" (c. 96).

Рецензія Бельченко має заголовок "Антична радість" - схожою є інтерпретація "Аз" і в есеї Світлани Богдан:

«Аз» виглядає як книга любові, радості, світла і щастя: «груди мені прошито / стібками радості», «господи радости милість твоя завелика». Передусім це щастя взаємного кохання (той-таки еротизм, тілесний його вимір), та крім того – зростання до радості позаземної, перехід на вищі трансцендентні рівні".

В оформленні обкладинки книги використано графіку Альбрехта Дюрера.

Проекти[ред.ред. код]

Ірина Шувалова брала участь у численних перформенсах, читаннях, фестивалях, літпроектах в Україні та за її межами (зокрема, у Греції, Польщі, Росії та Сполучених Штатах).

На поетичних читаннях під час проекту «Жінка 3000», м. Львів

Вона входила до складу журі 6-го конкурсу «Молода республіка поетів» (2010) та 6-го Міжнародного театрального фестивалю «Драбина» (2010). Також вона ось уже кілька років поспіль суддює на Всеукраїнському фестивалі відеопоезії «Циклоп» та конкурсному розгляді подань на перекладацьку премію "Метафора".

Влітку 2015 року Ірина стала героїнею київської частини канадського документального телепроекту "Interrupt This Program", присвяченого мистецькому життю в п'ятьох містах світу, що пережили значні економічні, соціальні та природні катаклізми. Проект реалізовано каналом CBC.

Переклади[ред.ред. код]

Перекладає прозу та поезію з англійської та російської, а також здійснює переклади з української та російської на англійську.

Переклади Ірини Шувалової друкувалися, зокрема, у журналах «Всесвіт» (№ 3-4, 2010), Ambit (№ 214, 2013), Modern Poetry in Translation (2016), Poem (2016), на ресурсі Words Without Borders (2014).

Навесні 2016 року у львівському "Видавництві Старого Лева" вийшов друком роман Янна Мартеля "Життя Пі" в перекладі Ірини. Також у її перекладах готуються до друку роман Вірджинії Вулф "До маяка" та збірка вибраних поезій Теда Г'юза.

120 сторінок содому[ред.ред. код]

Ірина Шувалова виступила однією з трьох упорядників першої на пострадянському просторі антології сучасної світової квір-літератури «120 сторінок содому» (іншими двома співупорядниками стали Альбіна Позднякова та Олесь Барліг).

Ірина Шувалова та шотландський письменник Крістофер Вайт під час презентації антології у Львові.

Наша антологія «120 сторінок Содому» покликана познайомити українського читача з сучасною світовою прозою та поезією, присвяченою лгбт-тематиці (абревіатура «лгбт» розшифровується як «лесбі, гей, бі, транс»). Ми зібрали під однією обкладинкою близько трьох десятків авторів з 14-ти країн світу. Твори більшої частини цих письменників ніколи раніше не перекладалися українською, хоча й виходили в перекладах багатьма іншими мовами. Для нас видання подібної антології — це можливість відкрити читачеві нові цікаві постаті на літературному обрії (а часом і подати вже знаних авторів у дещо іншій іпостасі) і, водночас, — пропозиція зазирнути у світ, який досі для багатьох залишається незрозумілим, завуальованим суспільними стереотипами та упередженнями, марґіналізованим. Думаю, тексти, вміщені в антології (а вони надзвичайно різні — від безапеляційних гостросоціальних замальовок до найделікатнішої інтимної лірики), дозволять читачеві поглянути на стару як світ тематику під сучасним кутом.

Ірина Шувалова, з інтерв'ю порталу «Буквоїд»[1]

Про це нове видання київської «Критики» писали переважно, як про подію політичну, загострюючи увагу на скандалах, що їх намагалися влаштувати нацистські погромники під час львівських та київських презентацій. Про власне літературні якості книжки говорилося набагато менше, що є, на мою думку, несправедливим. Звичайно, сама назва може збити з пантелику, а то й вивести з рівноваги деяких представників «моральної більшості». А втім, це, здається, усвідомлений жест, котрий можна потрактувати і таким чином: кохання, загнане у гетто, оточена ненавистю, просто кидає свій вирок назад, у суспільство, яке підтримує катів і тюремників. Але якщо незашорений читач захоче мати перед собою зріз актуальної, найсвіжішої світової літератури, то кращої книжки годі й шукати. «120 сторінок Содому» — першокласна збірка любовної лірики у віршах і прозі.

Дмитро Десятерик, газета «День«, »120 сторінок ніжності»[2]

Нагороди, відзнаки[ред.ред. код]

Творчість Ірини Шувалової відзначено численними преміями та нагородами, зокрема:

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]