Шумський Олександр Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шумський Олександр Якович
Шумський Олександр Якович
Олександр Шумський

Час на посаді:
10 липня 1919 — серпень 1919
Попередник Гнат Михайличенко[1]
Наступник Григорій Гринько

Час на посаді:
вересень 1924 — лютий 1927
Попередник Григорій Гринько
Наступник Микола Скрипник

Народився 2 грудня 1890(1890-12-02)
с. Борова Рудня, нині смт, Хорошівський район, Житомирська область
Помер 18 вересня 1946(1946-09-18) (55 років)
Саратов, Російська РФСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність українець
Політична партія Українська партія соціалістів-революціонерівКП(б)У

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Я́кович Шумськи́й (2 грудня 1890, с. Борова Рудня, нині смт, Хорошівський район, Житомирська область — 18 вересня 1946, Саратов, Російська РФСР, СРСР) — український радянський державний і політичний діяч. Активний поборник українізації у 1920-1930-х.

Життєпис[ред.ред. код]

Олександр Шумський

Народився 2 грудня 1890 року с. Борова Рудня (нині смт Хорошівський район, Житомирська область, Україна, тоді Волинська губернія, Російська імперія) в родині лісничого Якова Даниловича Шумського та його дружини Єви на Житомирщині. Родина по батьківській лінії мала шляхетне походження та належала до гербу Ястшембець[2]. По закінченні двокласної школи (1906) працював на лісопильні, з 1908 року працював помічником землеміра в комісії з меліорації. У 1911 році вступив на вечірнє відділення Московського народного університету ім. Шанявського, 1915 р. — до ветеринарного інституту, проте навчанню завадила мобілізація до армії.

З 1908 року — член Української соціал-демократичної спілки. 1914 року зацікавився есерівською програмою (член московського гуртка українських есерів). За революційну агітацію в армії 1916 р. заарештований та відправлений на фронт, де продовжив політичну роботу. З осені 1917 року по осінь 1919 року входив до Української партії соціалістів-революціонерів. Входив до складу Української Центральної Ради.

У січні 1918 року разом з іншими лівими українськими есерами готував у порозумінні з більшовицькими урядами в Петербурзі та Харкові державний заколот з метою встановити в Україні радянський лад.

З травня 1918 року — один із лідерів боротьбистів. У січні 1919 року ввійшов до складу боротьбистського уряду, який мав уплив серед повсталих селян Правобережної України, виступив проти Директорії, йдучи на зближення з більшовицьким урядом у Харкові.

Олександр Шумський бл. 1924

З весни 1919 до 1920 входив до Української партії комуністів. Після розпуску партії разом з іншими укапістами ввійшов до складу КП(б)У й був обраний членом ЦК. Належав до партійної групи, яка вимагала усамостійнити КП(б)У від Російської Комуністичної партії. Виступав за те, щоб КП(б)У підтримувала зв'язки з РКП лише через Комуністичний Інтернаціонал.

У 1919 — нарком освіти в українському радянському уряді Християна Раковського, 1920 — нарком внутрішніх справ, 1921 — представник УСРР у Польщі.

Після повернення в Україну в 1923-24 був редактором журналу «Червоний шлях», «Радянська освіта», керував відділом агітації та пропаганди КП(б)У.

З вересня 1924 по лютий 1927 — нарком освіти УСРР, активно проводив політику українізації. Дослідниця Віра Шмиговська вказує, що в часи війни, нарком «прагнув одноосібно контролювати Академію [ВУАН]» і далі: «Обурений тим, що влада вислизає з його рук, Шумський доклав чимало зусиль, аби декрет про видавання охоронних грамот[3] ученим було переглянуто. Він стверджував, що ставлення науковців до радянської влади не можна назвати лояльним. Вони, мовляв, узагалі більше займаються політикою, ніж науковою роботою»[4].

Під час зустрічі з Йосифом Сталіним у жовтні 1925 поставив питання про усунення Лазаря Кагановича з посади генсека ЦК КП(б)У та заміщення його на Власа Чубаря. У листі «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26 квітня 1926 року Сталін поклав на Шумського відповідальність за поширення антиросійських настроїв в Україні. З іменем Шумського був пов'язаний національний ухил — «шумськізм». Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії на червневому (1926) пленумі ЦК КП(б)У визнав «помилковість» своєї позиції. Звільнений за посади наркома освіти 1927 року й висланий до Москви на другорядну роботу в профспілці. Справа усунення Шумського гостро обговорювалась у Комуністичній партії Західної України, що призвело до її розламу на «шумськістів» та прихильників сталінської позиції.

Меморіальна дошка в Житомирі.

Арешт та загибель.[ред.ред. код]

Олександр Шумський, в'язничні світлини

Заарештований 13 травня 1933 року за звинуваченням у приналежності до Української військової організації (УВО) — підпільної організації, яка нібито складалася з колишніх членів КПЗУ («шумськістів») і готувала антирадянське збройне повстання (насправді така організація не існувала й була сфабрикована ОДПУ). Засуджений до 10-річного ув'язнення у виправно-трудовому таборі.

У 1933–1935 рр. перебував на Соловках. Неодноразово звертався з апеляціями щодо своєї справи до керівних організацій і окремих керівників, зокрема до Сталіна. У грудні 1935 р. тюремне ув'язнення замінили на заслання в Красноярськ. У відповідь на цю ухвалу розпочав голодування, домагаючись повної реабілітації.

9 жовтня 1937 р. тяжко хворого Шумського знову заарештували у зв'язку зі справою боротьбистів. У листопаді 1939 р. справу через хворобу й відсутність матеріалів, які б свідчили проти нього, було припинено. У роки війни далі домагався реабілітації. Після закінчення терміну заслання (13 травня 1943) через хворобу змушений залишитися у Красноярську. Працював над монографією «Малороси», текст якої знищив у липні 1946 р., прийнявши рішення про самогубство (про це рішення повідомив в особистому листі до Сталіна). Однак спроба самовбивства виявилася невдалою.

Вбитий Судоплатовим та Майрановським, за особистим розпорядженням Сталіна, Хрущова та Кагановича по дорозі з Саратова до Києва.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]