Шунт (електротехніка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шунт
Bocznik-grafik.svg

Шунт (англ. Shunt) — електричне або магнітне відгалуження, яке вмикають паралельно до основного кола, або відгалуження вимірювального приладу (наприклад, амперметра). Операцію підключення шунта називають шунтуванням.

Шунтування — процес паралельного під'єднання електричного елемента до іншого елемента, зазвичай з метою зменшення підсумкового електричного опору кола.

Вперше був запропонований в 1893 році американським винахідником Едвардом Вестоном (Патент США № 496 501 від 2 травня 1893)[1].

Застосування[ред. | ред. код]

Шунти дозволяють розширити діапазон вимірювання амперметрів магнітно-електричної системи. При цьому необхідний опір шунта розраховують за формулою:

, де
 — опір шунта;
 — опір амперметра;
 — максимальний струм, який буде відповідати повному відхиленню стрілки приладу;
 — номінальний максимальний струм, який амперметр може виміряти без шунта.

Якщо необхідна межа вимірювання значно перевершує номінальний струм амперметра, то цим струмом у знаменнику можна знехтувати, і тоді формула набуває вигляду:

Наприклад, для вимірювання струмів до 10 А амперметром, який має опір 2000 Ом і максимальний струм 50 мкА, знадобиться шунт опором

Ом.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]