Шухевич Степан Євгенович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Шухевич.

Степан Шухевич
Отаман (майор)  Отаман
Загальна інформація
Народження	1 січня 1877(1877-01-01) Серафинці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть	6 червня 1945(1945-06-06) (68 років) Амберг, Американська зона окупації Німеччини
Alma Mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УСС  УГА
Війни / битви	Українсько-польська війна
Командування
командир куреня УСС, командир 4-ї Золочівської бригади УГА
Нагороди та відзнаки
Ювілейний хрест Хрест Симона Петлюри

Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), двоюрідний брат батька Романа Шухевича. Після бойової служби продовжував юридичну практику, працював адвокатом і захисником у численних політичних процесах, а також був активним публіцистом і автором мемуарів про період української боротьби за незалежність. Відомий як один із організаторів українського галицького видавничого кооперативу «Червона калина», що популяризував історію українських визвольних змагань.

У молоді роки Шухевич активно долучився до українського національного руху в Галичині, був членом низки громадських і спортивно-пожежних товариств, зокрема «Сокола» та «Січі». З початком Першої світової війни вступив до легіону Українських Січових Стрільців, де проявив себе як здібний організатор і командир, пройшов шлях до отамана та брав участь у бойових діях на різних ділянках фронту. У період Західноукраїнської Народної Республіки служив в Українській Галицькій Армії, виконуючи командні й штабні функції, а після поразки визвольних змагань був інтернований, згодом повернувся до цивільного життя.

У міжвоєнний період Степан Шухевич відігравав помітну роль у правозахисному та культурно-історичному житті українців у Другій Речі Посполитій. Як адвокат він захищав українських політичних в’язнів у резонансних судових процесах, а також активно працював над збереженням пам’яті про українські визвольні змагання. Його публіцистична та мемуарна спадщина, зокрема праці про Українських Січових Стрільців і Українську Галицьку Армію, є важливим джерелом для дослідження історії українського військового руху першої половини XX століття. Наприкінці Другої світової війни опинився в еміграції, де й помер. Почесний громадянин Долини (посмертно).

Життєпис

Народився 1 січня 1877 у селі Серафинці (тепер Коломийського району Івано-Франківської області) в родині священика УГКЦ о. Євгена Шухевича — рідного брата науковця Володимира Шухевича.

Навчання та юридична практика

У 1886 році стає учнем Львівської академічної гімназії, яку закінчив у 1895 році. 1899 року — випускник юридичного факультету Львівського університету (серед викладачів — Михайло Грушевський). Відвідував судову практику у Відні, Львові.

Протягом 1903—1911 років працював на посадах судді у містах Рава-Руській, Долині та Дрогобичі. З 1911 по 1914 рік — адвокат.

Служба в УСС та УГА

Старшини 2-го куреня УСС, березень 1915, біля Славська. Зліва направо передній ряд: Дмитро Вітовський, Антін Зелений, Степан Шухевич (позаду), Кость Мацюрак, Роман Гаванський, Августин Беляй

Степан Шухевич на Закарпатті у 1915

Один із організаторів УСС, командант (командир) 2-го куреня у ранзі отамана із жовтня 1914 по 1916 року, згодом сотник австрійської армії у 1917 році. У 1918 році — командант польової жандармерії при австрійському губернаторі міста Одеса, потім — військовий комендант Львова часу ЗУНР.

Займав посаду команданта Підволочиська, 4-ї Золочівської бригади УГА у званні отамана (майора), по ньому посаду обійняв Алоїз Ляєр. Згодом персональний референт Начальної Команди УГА. В липні 1919 року на чолі місії ЗУНР прибув до Львова для переговорів з поляками.

Як представник старшин брав участь в нараді Головного Отамана С. Петлюри в Жмеринці 4 листопада 1919 року.

На посаді Голови Трибуналу судив Мирона Тарнавського, Альфреда Шаманека, Омеляна Лисняка під час польового суду 13-14 листопада 1919 року у Вінниці в змові з ворожою денікінською армією.

Очолював Колегію старшин, яка розробляла план подальших дій УГА після зняття їх з фронту в грудні 1919, увійшов до складу ревкому УГА, який взявся опікуватися 3000 хворих стрільців. Очолюючи кінний загін, в квітні 1920 року зумів вирватися з польського оточення під Махнівкою.

Адвокат у політичних процесах

Після закінчення визвольних змагань брав участь у судових процесах над борцями за незалежність України як адвокат обвинувачених, зокрема:

• процес Степана Федака;
• справа Ольги Басараб — представляв інтереси родичів, захищав Коваленка, який був обвинувачений за результатами розгляду знайдених у Басараб документів, серед основних обвинувачених був Андрій Мельник;
• справа «Поштовців» (членів УВО, які здійснювали напади на поштовий транспорт);
• справа Атаманчука і Вербицького (вбивство Станіслава Собінського);
• процес «Листопадівців»;
• справа «Конгресівців»;
• справа «Східних Торгів»;
• «Бобрецький процес»;
• справа українського посла Олександра Вислоцького;
• справа Василя Біласа та Дмитра Данилишина;
• справа Миколи Лемика;
• «Львівський процес 1936» (адвокат Романа Шухевича та Богдана Гнатевича);
• справа Ілярія Кука

Степан Шухевич також брав участь у багатьох інших політичних процесах.

Інша діяльність

З 1921 року по 1939 рік був Президентом наглядової ради видавничого кооперативу «Червона калина».

Публікації

• Степан Шухевич «Спомини» (Львів, «Червона калина», 1929).
• Степан Шухевич «Видиш, брате мій» / упорядник Ростислав Кос. — Львів: Апріорі, 2024. — 216 с. — ISBN 978-617-629-849-6.
• Степан Шухевич «Моє життя» (Лондон, 1991).
• Степан Шухевич Гіркий то сміх (1930).

Вшанування пам'яті

В Івано-Франківську є вулиця Шухевичів, названа на честь не лише Степана, а й усієї його героїчної родини.

Джерела

• Богдан Купчинський. Історія Тишківців (в датах, подіях і фактах) / Б. Купчинський; Науково-редакційний відділ при Управлінні культури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківська обласна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців. — Коломия : ВПТ «Вік», 1994. — 256 с.
• Микола Литвин. Історія ЗУНР / М. Р. Литвин, К. Є. Науменко; Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. — Львів : Видавнича фірма «Олір», 1995. — 361 с.
• Мельничук Б., Щербак Л. Шухевич Степан Євгенович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 663. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Шухевич Степан // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1984. — Кн. 2, [т. 10] : Хмельницький Борис — Яцків. — С. 3909. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Петро Мірчук. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — Київ : Українська видавнича спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.
• Степан Шухевич. Моє життя. Спогади. — Лондон : Українська видавнича спілка, 1991. — 619 с.
• Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 796—814.

Посилання

• Шухевич Степан // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2100. — 1000 екз.
• Степан Шухевич. svoboda-vo.at.ua. 14 лютого 2012. Архів оригіналу за 24 березня 2024. Процитовано 12 квітня 2026.
• Іван Городиський (5 січня 2024). «Старий Шух»: ще один з дому Шухевичів. istpravda.com.ua. Історична правда. Архів оригіналу за 13 грудня 2025. Процитовано 12 квітня 2026.
• Липовецький Святослав (13 червня 2007). «Тишковецькі Шухевичі. abetka.ukrlife.org. Українське життя в Севастополі. Архів оригіналу за 25 січня 2025. Процитовано 12 квітня 2026.