Сьотю
Сьотю (яп. 焼酎) — японський дистильований напій, що містить менш ніж 45 % алкоголю. Зазвичай, його отримують дистиляцією з рису (коме), ячменю (муґі), солодкої картоплі (сацума-імо), гречки (соба) чи коричневого цукру (кокуто), хоча часом використовують каштани, кунжут, картоплю чи навіть моркву.
Зазвичай сьотю містить 25 % алкоголю[1], тобто цей напій є слабшим, ніж байцзю, віскі чи горілка, але сильнішим, ніж хуангцзю[en], саке чи вино. Хоча вміст алкоголю у сьотю, приготованому у процесі багаторазової дистиляції, може досягати 35 %.
Назва «сьотю»(яп. 焼酎) є японським наближенням до китайського "шаоцзю" (燒酒), що означає «палений лікер», що стосується процесу нагрівання під час перегонки[2]. Китайський спосіб написання шаоцзю з символом 酒 вважається архаїчним та застарілим у сучасній японській мові, де використовується символ 酎. Обидва слова означають «лікер».
Сьотю не слід плутати з рисовим вином саке. Його смак, як правило, набагато менш фруктовий і сильно залежить від природи крохмалю, що використовується в процесі перегонки. Його смак часто описують як «горіховий» або «землистий».
Існує кілька способів споживання сьотю відповідно до пори року чи особистого смаку:
- Власне сьотю, без додавання інших інгредієнтів;
- Сьотю з льодом;
- Сьотю розбавлене водою кімнатної температури (水 割 り, мізуварі) або ж гарячою водою (お 湯 割 り, оюварі)[3];
- Сьотю змішане з чаєм улун або фруктовим соком;
- Сьотю хайбол (чухай), змішаний напій, що складається з сьотю, газованої води, льоду та ароматизаторів (часто лимон, грейпфрут, яблуко або уме (східноазійська слива));
- Дуже холодне сьотю змішане з хоппі (майже безалкогольний напій зі смаком пива).
Сьотю можна знайти в супермаркетах, винних магазинах та міні-магазинах Японії, тоді як консервовані напої типу чухай продаються в торгових автоматах. Сьотю важче знайти за межами Японії (окрім міських районів зі значною кількістю японського населення). Інтерес до сьотю почав зростати в Північній Америці, особливо в космополітних містах, таких як Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Ванкувер, Торонто та Нью-Йорк. Бари присвячені сьотю почали з'являтися в Нью-Йорку, і зараз на ринку США доступні вже понад 100 брендів.
У Кюсю, центрі виробництва сьотю, його вживають набагато частіше ніж саке. Тут зазвичай вживають термін «саке» (酒) по відношенню до сьотю. Його зазвичай вживають у суміші з гарячою водою. Спочатку в склянку наливають гарячу воду, потім акуратно додають сьотю. Рідини змішуються самі по собі, перемішування непотрібне. Як правило, кількість сьотю перевищує кількість гарячої води. Іноді сьотю та воду змішують, залишають стояти на день, а потім обережно нагрівають.
На початку XXI століття відбувся бум споживання сьотю в Японії, а в 2003 році внутрішні поставки сьотю вперше перевершили поставки саке[4]. З'явилися бари, що подають виключно сьотю, і на ринок вийшли преміум-бренди, орієнтовані на певні інгредієнти, спосіб виробництва чи техніку старіння. Напій зазнав зміни іміджу; раніше його сприймали як старомодний, але зараз він став модним серед молодих людей, і особливо жінок. Це зростання популярності також мало негативні наслідки: воно спричинило серйозний дефіцит солодкої картоплі, основного інгредієнта деяких популярних видів сьотю, а нові дорогі бренди преміум класу стали об'єктом шахрайства. У 2005 році японська телевізійна драма "Кікен на Анекі"[en] проілюструвала цю зміну в звичках щодо споживання алкогольних напоїв.
Є кілька причин недавньої популярності сьотю. Зі зростанням турбування про власне здоров'я багато людей вважають цей напій здоровішим, ніж деякі альтернативи. До того ж широко рекламувалися заяви про медичні переваги, зокрема про те, що сьотю може бути ефективним у профілактиці тромбозів, інфарктів та діабету. Також. це універсальний напій, який підходить до більшості стилів кухні[4][5].
Шигечійо Ідзумі, громадянин Японії, який дожив до 105 років, зробив сьотю частиною свого щоденного харчування. Ця практика була згадана разом із його рекордом у Книзі рекордів Гіннеса. Через його пристрасть до сьотю, багато хто припускав, що сьотю справді може сприяти довголіттю. Це навіть спонукало деяких місцевих виробників з Рюкю вивести на ринок спеціальний лікер довголіття (長寿の酒), що носить його ім'я Шигечійо Ідзумі на етикетці. Незважаючи на ці твердження, особистий лікар Ізумі настійно рекомендував йому не вживати сьотю, оскільки його нирки були недостатньо здоровими для цього. На що Ізумі відповів: «Без сьотю не було б задоволення від життя. Я скоріше помру, ніж кину пити.»[6]
Точне походження сьотю невідоме. Алкоголь міцності сьотю спочатку називали в Японії аракі[9] (від арабського арак) або рамбікі[10] (аламбік); арак — загальний термін для різноманітних дистильованих алкогольних напоїв на всьому Близькому Сході. Сьотю бере свій початок у Персії, звідки він поширився на захід до Європи та на схід до Індії, Таїланду та Окінави. Приблизно в середині 16 століття техніка виготовлення прибула до Каґосіми, де був створений сьотю[11][12].
Наскільки можливо визначити з японських історичних записів, схоже, що сьотю виготовлявся принаймні з 16 століття. Коли місіонер Франциск Ксав'єр відвідав префектуру Каґосіма в 1549 році, він записав, що «японці п'ють арак, виготовлений з рису […], але я не бачив жодного п'яниці. Це тому, що після сп'яніння вони відразу лягають спати.»[13]
Найдавніші прямі згадки сьотю в Японії можна знайти в святилищі Коріяма Хачіман в Окучі, Каґосіма. Там два теслярі, які працювали над святилищем в 1559 році, зробили на дерев'яній дошці в даху наступні графіті:[8][14] «Первосвященик був таким скупим, що жодного разу не дав нам пити сьотю. Яка неприємність!»[7]
З цих ранніх часів і до періоду Едо сьотю вироблявся по всій Японії традиційним способом касуторі, використовуючи один раунд дистиляції. У період Мейдзі, з Великої Британії було імпортовано обладнання для багаторазової дистиляції, що зробило можливим дешеве масове виробництво високочистого сьотю під час хронічної нестачі рису. Сьотю виготовлений традиційним способом називався «сьотю старого стилю», а той, що вироблявся з використанням багаторазової дистиляційної техніки, «сьотю нового стилю»[15].
Ґенічіро Кавачі (1883—1948), який вважається батьком сучасного сьотю, і Тамакі Інуі (1873—1946), викладач Токійського університету, вперше ізолювали та культивували аспергіли, такі як A. kawachii, A. awamori[en] та інші A. oryzae, що сприяло прогресу у виробництві сьотю в Японії. Відтоді і до цього часу аспергіли, над якими працював Кавачі, також використовувалися і для корейського соджу та макґеоллі[16][17][18].
Закон про оподаткування алкоголю в Японії, який був переглянутий у квітні 2006 року, визначає дві категорії сьотю, також званого білим лікером[19][20].
Напій, дистильований більше одного разу, розведений для продажу до об'ємного вмісту алкоголю менше 36 %, що відповідає наступним умовам:
- Фрукти або зерно, що проросли, не використовуються як базовий інгредієнт.
- Він не фільтрується через вугілля.
- Якщо цукор використовується як базовий інгредієнт, повністю або частково, то результат дистиляції повинен складати щонайменше 95 % алкоголю.
- Він не збагачений під час дистиляції іншими інгредієнтами, окрім дозволених.
До перегляду 2006 року закон позначав цю категорію як коруї шьочю (яп. 焼酎甲類, "Шьочю класу А"), що іноді скорочується до «кошу» (甲 焼). «Клас А» вказує лише на тип згідно з класифікацією і не означає, що його якість є ліпшою ніж якість класу Б.
Зазвичай він переганяється з ферментованої рідини, подібної до меляси. Повторна дистиляція утворює етиловий спирт високої чистоти, який, як правило, не має запаху та має незначний присмак. Потім додається вода.
Сьотю коруї виготовляється із солодкої картоплі, картоплі та кукурудзи. Зазвичай його виробляють на сучасних великих фабриках.
Спеціалізоване дистиляційне обладнання дає можливість масового виробництва за низькою вартістю, тому великі корпорації виробляють цей вид сьотю у великих обсягах. У Японії він продається в пластикових пляшках, бляшаних банках та паперових стаканчиках і споживається як дешевий алкогольний напій. Він є основою кількох коктейлів та лікерів, таких як чухай та умешу.
Напій, дистильований за допомогою інших апаратів (не багаторазових дистиляційних апаратів), з вмістом алкоголю після дистиляції не більше 45 %, з одного з наступних інгредієнтів:
- Ферментоване зерно або картопля з кодзі.
- Ферментований осад, отриманий при виробництві саке, можливо, з рисом і/або кодзі (касуторі сьотю).
- Ферментований цукор (окрім коричневого цукру) з рисовим кодзі.
- Ферментоване зерно або картопля з кодзі та іншими інгредієнтами[21], за умови, що інші інгредієнти складають не більше 50 % за вагою.
- Інші продукти з певними обмеженнями.
До перегляду 2006 року закон позначав цю категорію як оцуруї шьочю (яп. 焼酎乙類, "Шьочю класу Б"), що іноді скорочується до «оцушу» (乙 焼). «Клас Б» вказує лише на тип згідно з класифікацією і не означає, що його якість нижча від якості класу А.
Оскільки сьотю дистилюється лише один раз, він зберігає характер базового інгредієнта, з якого він виготовлений, як правило, рису, ячменю або картоплі, і має яскраво виражений індивідуальний смак та аромат. Більшість брендів виробляються підприємствами малого та середнього розміру, а острів Кюсю відомий як центр виробництва. Останнім часом на ринок виходять також і більші корпорації.
Методи дозрівання різняться залежно від посудини для зберігання та її місця розташування, які впливають на характер сьотю. Найчастіше використовувані ємності для витримки — це баки з нержавіючої сталі, глиняні горщики та дерев'яні бочки[22].
В результаті витримки формується смак і аромат сьотю. Дозрівання зазвичай займає від одного до трьох місяців. Дозрівання від трьох до шести місяців називається початковим дозріванням. Протягом цього періоду різкі смаки в сьотю зазвичай зменшуються. Сьотю, що дозріває від півроку до трьох років, як правило, має м'який смак.
Дозрівання, що триває більше трьох років називається довготривалим дозріванням. Тривале дозрівання не завжди покращує смак. З іншого боку, довготривале дозрівання особливо ефективно для аваморі, яке часто витримується більше десяти років.
Сьотю, що дозріває в різних місцях, має свої унікальні аромати. Місця дозрівання мають мати мінімальні коливання температури та вологості. Зазвичай, це тунелі та вапнякові печери.
До 2006 року японське післявоєнне податкове законодавство класифікувало сьотю на два типи — «коруї» та «оцуруї». Терміни ко (яп. 甲) та оцу (яп. 乙) є китайськими небесними стовбурами, які зазвичай використовуються для класифікації, і означають щось подібне до «класу A» та «класу Б» відповідно.
Побоюючись схильності вважати, що оцуруї сьотю якось поступається в якості коруї сьотю, Асоціація виробників оцуруї сьотю Кюсю лобіювала створення альтернативної назви хонкаку шьочю (яп. 本格焼酎), або автентичний сьотю. Вважається, що це ім'я було придумано в 1957 році Енацу Джункічі, головою заводу Кірісіма в Міяконоджьо, префектура Міядзакі[23].
Однак, оскільки термін не був визначений формально, виникали суперечки. Як результат, 1 листопада 2002 року закон був уточнений, і сьотю, що задовольняє будь-яку з умов 1-4 для сьотю одноразової дистиляції, можна назвати хонкаку сьотю. Ті, що відповідають кінцевій умові, виключаються.
Споживання сьотю в Японії за категоріями станом на 2016 рік є таким (у тисячах літрів)[24][25]:
| Категорія | Внутрішнє виробництво | Імпорт | Всього |
|---|---|---|---|
| Багаторазової дистиляції | 341583 | 44 033 | 385 616 |
| Одноразової дистиляції | 479 124 | 409 | 479 533 |
| Всього | 820 707 | 44 442 | 865149 |
| (Саке) | 538 025 | 46 | 538 071 |
Більшість сьотю одноразової дистиляції є мороміторі сьотю (も ろ み 取 焼 酎). Ця назва походить від процесу виробництва:[26]
- Обробка сировини. Зазвичай рис або ячмінь замочують у воді, потім готують на пару, щоб сприяти желатинізації крохмалю. Потім його охолоджують.
- Виробництво кодзі. Спори кодзі, додаються до субстрату для культивації. Кодзі створює ферменти, які розщеплюють молекули крохмалю на молекули цукру, які підлягають ферментації.
- Первинне бродіння. Кодзі подрібнюють, додаючи воду, і ферментують протягом семи-дев'яти днів у резервуарі або чані з утворенням нерафінованого спирту, який називається мото або (перший етап) моромі.
- Вторинне бродіння. Пропарену сировину і воду додають до нерафінованого спирту і знову ферментують, утворюючи (другий етап) моромі. Інгредієнт, доданий на цьому другому етапі, визначає сорт сьотю.
- Дистиляція. Очищення нерафінованого спирту моромі.
Цвіль кодзі (яп. 麹), тип грибів Aspergillus, має значний вплив на фінальний смак сьотю. Існує три типи кодзі[27][28][29]:
- Жовтий кодзі (A. oryzae тощо). Його використовують для виробництва саке, і свого часу для всіх хонкаку сьотю. Однак жовтий кодзі надзвичайно чутливий до температури; його моромі можуть легко скиснути під час бродіння. Це ускладнює його використання в теплих регіонах, таких як Кюсю, де чорні і білі кодзі поступово стали більш поширеними. Його перевага полягає в тому, що він дає багатий фруктовий освіжаючий смак, тому, незважаючи на труднощі та необхідні знання, він все ще використовується деякими виробниками. Сьотю приготований з жовтим кодзі популярний серед молоді та жінок, які раніше не цікавились типовим міцним картопляним сьотю. Це відіграло важливу роль у його недавньому відродженні. Білі та чорні кодзі в основному використовуються для виробництва сьотю, лише жовтий кодзі використовується для виробництва саке.
- Білий кодзі (A. kawachii тощо). Виявлений Ґенічіро Кавачі як мутація чорного кодзі в 1923 році[16]. Білий кодзі легко культивувати, а його ферменти сприяють швидкій сахаризації; в результаті його використовують для виробництва більшості сьотю сьогодні. Він дає напою освіжаючий, ніжний, солодкий смак.
- Чорний кодзі (A. awamori[en] , також відомий як A. luchuensis). Використовується для виробництва сьотю і аваморі. У 1901 році Тамакі Інуі з Токійського університету уперше ізолював та культивував чорний кодзі[17]. У 1910 р. Ґенічіро Кавачі вперше досяг успіху в культивуванні вар. kawachi, різновиду A. awamori. Це покращило ефективність виробництва сьотю. Він виробляє велику кількість лимонної кислоти, яка допомагає запобігти закисанню моромі. З усіх трьох кодзі він найефективніше зберігає смак і характер базових інгредієнтів, надаючи сьотю насичений аромат з трохи солодким, м'яким смаком. Його спори легко розсіюються, покриваючи виробничі потужності та робочий одяг шаром чорного кольору. Такі проблеми призвели до того, що він впав у немилість, але завдяки розвитку Нової Куро-кодзі (NK-кодзі) в середині 1980-х[30] серед виробників хонкаку сьотю знову виник інтерес до чорного кодзі через глибину та якість смаку, які він забезпечував.
Вода є одним з найважливіших інгредієнтів для приготування сьотю. Якість води безпосередньо впливає на якість сьотю. У процесі виготовлення сьотю використовуються різні види води.
Існує широкий вибір мороміторі сьотю. Чотири місця отримали захист географічного зазначення згідно зі статтею 23 ТРІПС Світової торгової організації[31].
Рисовий шьочю (яп. 米焼酎, комаджочю) використовує той же базовий інгредієнт що і саке. Він має густий смак, і походить з регіонів занадто теплих для виробництва саке[23].
Префектура Кумамото особливо відома своїм виробництвом рисового сьотю. Кума шьочю (яп. 球磨焼酎) вироблене в Хітойоші, охороняється як географічне зазначення[31].
Рисовий сьотю також виробляється в регіонах, відомих своїм саке, таких як префектури Ніїґата та Акіта.
Ячмінний шьочю (яп. 麦焼酎, муґішьочю) має смак менш виразний ніж рисовий і легко п'ється. Однак, якщо він дозріває в бочках, він може мати досить гострий смак подібний до віскі[32].
Префектура Оїта, префектура Міядзакі та Ікі в префектурі Нагасакі є потужними центрами виробництва. Ікі шьочю (яп. 壱岐焼酎) отримав захист як географічне зазначення[31][33].
Шьочю з солодкої картоплі (яп. 芋焼酎, імоджочю) використовує солодку картоплю, що широко поширена на півдні Кюсю з періоду Едо, в якості базового інгредієнту. Першопочатково він виготовлявся лише в Каґосімі та Міядзакі, однак сьогодні він виготовляється по всій Японії з місцевої солодкої картоплі.
Він має сильний смак і характерний запах; нещодавно виробники створили сорти зі слабшим ароматом.
Сацума шьочю (яп. 薩摩焼酎) отримав захист як географічне зазначення.
Фільм "Чайна серпневого місяця"[en] 1956 року зобразив окінавське село, окуповане американцями, що відновлює свою економіку за допомогою сьотю з солодкої картоплі.
Смак сьотю з солодкої картоплі трохи димчастий, нагадує деякі віскі.
З періоду Едо до часу Тихоокеанської війни острови Амамі виробляли такі напої, як аваморі та дистилят на основі коричневого цукру. З середини війни до американської окупації через дефіцит рису (основний інгредієнт аваморі) та неможливість експорту дистиляту на основі цукру до решти Японії утворився його великий надлишок. У 1953 році, коли островам Амамі було повернуто японський суверенітет, місцевий алкоголь не був класифікований як «сьотю» згідно із законом про податок на алкоголь 1949 року, а отже, він би мав високу ставку податку. Міністерство фінансів, беручи до уваги бажання місцевих жителів та як частину стратегії сприяння розвитку регіону, спеціально визнало місцевий алкоголь як шьочю з коричневого цукру (яп. 黒糖焼酎, кокуто шьочю). Це визнання було географічно обмежене для островів Амамі префектури Каґосіма та залежало від використання рисового кодзі. Це регіональне обмеження зберігається донині.
Зазвичай сьотю з коричневого цукру містить 30 % або 25 % алкоголю. Він має м'який і не особливо солодкий смак, оскільки фінальний продукт не містить цукру. В даний час його виробляють у 25 заводах на 5 островах, таких як Кікаідзіма, Амамі Осіма, Токуносіма, Окіноерабудзіма та Йорондзіма, але аваморі більше не виробляється за межами префектури Окінава.
До війни на островах Оґасавара готували ще один алкогольний напій на основі коричневого цукру. Його назва перекладається як «цукровий спирт» і він може розглядатися як форма сьотю з коричневого цукру. Виробництво припинилось через війну, але нещодавно, з метою відродження своєї популярності, було започатковане виробництво аналогічного алкоголю без рисового кодзі. Однак, оскільки Оґасавара не підпадає під вищезазначене географічне зазначення, цей алкоголь класифікується як ром.
Соба, або гречаний шьочю (яп. そば焼酎, собаджочю) бере свій початок ще з 1973 року, коли завод Unkai Brewery Co. з Ґокасе, префектура Міядзакі, розробив його, використовуючи гречку з місцевого гірського регіону в якості основного інгредієнта. З тих пір виробники сьотю в Японії виробляють його, іноді як частину змішаного сьотю.
Смак м'якший від ячмінного сьотю.
Аваморі (яп. 泡盛) походить з Окінави. Він використовує рис як основний інгредієнт. До квітня 1983 року він був позначений як оцуруї сьотю, але зараз називається «автентичний аваморі».
Процес виготовлення аваморі відрізняється від сьотю. Аваморі виготовляють з битого тайського довгозернистого рису Indica, а не звичайного короткого дрібнозернистого Japonica, який є стандартом для сьотю. У процесі бродіння використовується чорна цвіль кодзі з Окінави, а не стандартний білий сорт, і вторинне бродіння не проводиться[34][35]. Ферментація проводиться таким чином, що створюється велика кількість лимонної кислоти, що дозволяє виробляти аваморі цілий рік, незважаючи на жаркий клімат Окінави[36]. Після дистиляції його міцність зменшується за рахунок розведення водою до 25 %.
Японське законодавство класифікує аваморі як хонкаку сьотю одноразової дистиляції, незважаючи на відмінний виробничий процес.
Завдяки своєму способу виробництва аваморі теоретично можна виготовити в будь-якій точці Японії, але Рюкю аваморі (琉球 泡 盛) є захищеним географічним зазначенням, і обмежений до Окінави[37].
Японське законодавство допускає дуже широкий спектр незвичайних базових інгредієнтів, таких як листя перили, кунжут і каштан[21]. Існує марка молочного сьотю під назвою Makiba-no Yume[38].
Такі сьотю зазвичай призначені для того, щоб привернути увагу відвідувачів відповідного регіону, і зазвичай залишаються менш відомими ширшій публіці. Гречаний сьотю — приклад того, коли такому сьотю вдалося досягти більш широкого успіху.
Хашіра шьочю (яп. 粕取り焼酎) виготовляється шляхом перегонки осаду, що залишився від бродіння саке[39]. Це тип хонкаку сьотю.
Протягом періоду Едо осад від бродіння саке використовували як добриво під час сезону посадки рису. Тому багато ферм встановлювали дистиляційне обладнання для перегонки осаду саке для виробництва сьотю. Поки осад використовували на полях, отриманий напій пили або використовували як підношення богам на фестивалі санабурі (яп. 早苗響), який проводився наприкінці сезону посадки рису. Звідси інша назва — санабурі сьотю[40][41]
Залежно від способу виробництва розрізняють касуторі і касумороміторі сьотю.
Касуторі — це також жаргонний термін для сьотю низької якості. Після Тихоокеанської війни в суспільстві, де бракувало міцного алкоголю, почав циркулювати самогонний сьотю. Його інгредієнти не були очевидними, і часом він містив токсичний метиловий спирт. Такі сьотю стали називатися касуторі. Ця асоціація з сьотю низької якості негативно впливала на імідж «справжніх» якісних касуторі сьотю.
Вислови література касуторі та культура касуторі стали асоціюватися з потрясіннями післявоєнного періоду[42].
Сьотю одноразової та багаторазової дистиляції можна змішувати, утворюючи змішані шьочю (яп. 混和焼酎, конвашьочю). Раніше вони неправильно маркувались як хонкаку сьотю або ж не мало вказівок стосовно змішування. Починаючи з 2005 року галузь створила тип змішаного сьотю з підкатегорізацією на основі відносних використаних об'ємів.
Коли сьотю одноразової дистиляції складає 50–95 % від загального обсягу, — це суміш однодистильованого сьотю. Ця категорія орієнтована на тих, хто розглядає чисті сьотю одноразової дистиляції як такі, що мають занадто сильний запах або смак, прагнучи напою зі смаком м'якшим та легшим для пиття.
У суміші багатодистильованого сьотю, сьотю одноразової дистиляції становить 5–50 % від загального обсягу. Ці сьотю поєднують переваги масового виробництва сьотю багаторазової дистиляції з нотками смаку та аромату сьотю одноразової дистиляції.
- Аваморі — дистильований алкогольний напій з Окінави
- Байцзю — дистильований китайський алкогольний напій
- Соджу — дистильований корейський алкогольний напій
- ↑ Pellegrini, Christopher (22 липня 2014). The Shochu Handbook – An Introduction to Japan's Indigenous Distilled Drink. Telemachus Press. с. 17. ISBN 978-1940745282.
- ↑ What is the origin of the word shōchū? Suntory
- ↑ Joe, Melinda, «How I learned to stop worrying and love the shochu [Архівовано 2 листопада 2012 у Wayback Machine.]», The Japan Times, 11 May 2012, p. 13
- ↑ а б Ito, Masami. Shochu. The Japan Times. Архів оригіналу за 4 листопада 2005. Процитовано 1 січня 2007.
- ↑ Kyushu's Spirit - Shochu. Архів оригіналу за 17 лютого 2006. Процитовано 1 січня 2007. [Архівовано 2006-02-17 у Wayback Machine.]
- ↑ Secrets of the oldest man in the world. The Moscow News. Архів оригіналу за 10 березня 2007. Процитовано 1 січня 2007.
- ↑ а б Kōriyama Hachiman Shrine (郡山八幡神社). Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 21 січня 2007. Source of the photo of the graffiti at Kōriyama Hachiman Shrine.
- ↑ а б 『焼酎』現存する最古の文字. Архів оригіналу за 18 березня 2007. Процитовано 22 січня 2007.
- ↑ アラキ araki (Japanese) . Yahoo Japan dictionary. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 20 січня 2010.
- ↑ 日本酒入門. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 15 листопада 2020.
- ↑ Shochu appeal goes supersonic. The Japan Times. 29 липня 2001. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 15 листопада 2020.
- ↑ Ashburne, John Frederick; Abe, Yoshi (2002). World Food Japan. Lonely Planet. с. 98. ISBN 1-74059-010-4. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 15 листопада 2020.
- ↑ Xavier and the Oldest Record of Shochu. Архів оригіналу за 7 березня 2005. Процитовано 31 грудня 2006. [Архівовано 2005-03-07 у Wayback Machine.]
- ↑ History of Shochu (Japanese) . Suntory. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 15 листопада 2020.
- ↑ Tsukada, Sadakiyo. Satsuma and Shochu. Архів оригіналу за 30 червня 2007. Процитовано 31 грудня 2006. [Архівовано 2007-06-30 у Wayback Machine.]
- ↑ а б 初代 河内源一郎（1883～1948） Kawauchi-kin honpo
- ↑ а б ＜８＞黒麹菌の役割 発酵中の雑菌繁殖防ぐ [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.] Okinawa times
- ↑ 元祖 源一郎さんの生マッコリ. Архів оригіналу за 7 травня 2020. Процитовано 15 листопада 2020. [Архівовано 2020-05-07 у Wayback Machine.]
- ↑ Shibatani, Tomohiro. On the legal definition of distilled alcohol. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 31 грудня 2011. (in Japanese)
- ↑ The definition of honkaku shochu and Awamori. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 18 листопада 2009. (in Japanese)
- ↑ а б Широкий список дозволених інгредієнтів включає чимало рослин (саса, алое, норі, вакаме, гіркокаштан, кактуси, лотус, крокіс, плоди гінкго, каштан, жолуді), овочів (гарбуз, горох, боби адзукі, морква, помідори, цибуля, дайкон, перець) грибів (гриб зимовий, шіїтаке), а також фініки, насіння сливи муме, кунжут, соняшникове насіння, чай улун, матча, молоко, знежирене порошкове молоко тощо.
- ↑ Pellegrini, Christopher (22 липня 2014). The Shochu Handbook - An Introduction to Japan's Indigenous Distilled Drink. Telemachus Press. с. 37—38. ISBN 978-1940745282.
- ↑ а б Sake Glossary. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 26 січня 2007. (Japanese)
- ↑ Alcohol tax (Domestic) (PDF). National Tax Agency Japan. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2018. Процитовано 15 листопада 2020.
- ↑ Alcohol tax (Import) (PDF). National Tax Agency Japan. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2018. Процитовано 15 листопада 2020.
- ↑ Endo, Akihito; Okada, Sanae (15 вересня 2004). Monitoring the Lactic Acid Bacterial Diversity during Shochu Fermentation by PCR-Denaturing Gradient Gel Electropherosis. Journal of Bioscience and Bioengineering. Архів оригіналу (PDF) за 11 грудня 2008. Процитовано 2 січня 2007.
{{cite journal}}: Cite journal вимагає|journal=(довідка) [Архівовано 2008-12-11 у Wayback Machine.] - ↑ In-depth. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 24 січня 2007. (Japanese)
- ↑ What is Shochu?. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 24 січня 2007.
- ↑ Other terminology relating to Shochu and Awamori. Архів оригіналу за 28 липня 2020. Процитовано 27 січня 2007. (Japanese)
- ↑ Shochu Circle. Архів оригіналу за 10 грудня 2007. Процитовано 11 грудня 2007. [Архівовано 2007-12-10 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Relationship between trademarks and geographical indications (PDF). AIPPI. Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2006. Процитовано 27 січня 2007.
{{cite journal}}: Cite journal вимагає|journal=(довідка) - ↑ Shochu by Category. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 26 січня 2007. [Архівовано 2007-09-28 у Wayback Machine.]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 15 листопада 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Chuko Distillers Corporation. Архів оригіналу за 3 січня 2007. Процитовано 4 січня 2007.
- ↑ Suntory Shochu Q&A. Архів оригіналу за 25 вересня 2006. Процитовано 5 січня 2007.
- ↑ What is Shochu?. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 31 грудня 2006.
- ↑ Okinawa Prefectural Government, «Awamori», Okinawa: Cultural Promotion Division, Okinawa Tourism and Cultural Affairs Bureau, 1996.
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 липня 2005.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.] - ↑ Characteristics and Production Methods of the Main Varieties of Honkaku Shochu and Awamori (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 24 серпня 2015. Процитовано 15.11.2020.
- ↑ Honkaku Shochu Glossary. Архів оригіналу за 25 квітня 2012. Процитовано 5 жовтня 2011.
- ↑ Drink Kasutori in the Summer, Be Happy. Архів оригіналу за 10 грудня 2006. Процитовано 3 січня 2007.
- ↑ Dower, John W. (17 червня 2000). Embracing Defeat: Japan in the Wake of World War II (англ.). W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-34524-7.