Щербина Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Щербина Володимир Іванович
Володимир Щербина. Фото з колекції ІММГ.
Володимир Щербина. Фото з колекції ІММГ.
Народився 4 (16) травня 1850(1850-05-16)
Київ, Київська губернія, Російська імперія
Помер 1936(1936)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Звіринецьке кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія →
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Українська Держава Українська Держава →
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929-1937).svg УСРР →
СРСР СРСР
Діяльність історик
Alma mater Київський університет
Сфера інтересів історія
Науковий керівник Михайло Драгоманов, Володимир Антонович,
Член НАН України
Автограф Shcherbyna Volodymyr Signatute 1926.png

Щербина Володимир Іванович у Вікісховищі?

Щерби́на Володи́мир Іва́нович (4 [16] травня 1850(18500516), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 1936, Київ, Українська РСР, СРСР) — український історик, педагог, громадський діяч. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (УАН) (з 1925). Криптонім — «В. І.».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині лікаря Івана Щербини, нащадок родовитих київських міщан, яким належала садиба поряд з колишньою Київською міською думою на Подолі. Мати історика, Олександра Остапівна, була донькою українського письменника, автора казок, байок, пісень та віршів про козаччину Остапа Рудиковського (1784–1851).

Закінчив Другу київську гімназію (1868) та історично-філологічний факультет університету св. Володимира в Києві (1868–1873), учень Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова. Результатом його навчання в університеті стала кандидатська робота «Гетьманство Кирила Григоровича Розумовського в зв'язку з попередньою історією Малоросії» (1873).

Згодом, закінчивши педагогічні курси Петербурзької військової гімназії (пізніше — Другий кадетський корпус), Щербина в 1876–1879 роках викладав російську історію і літературу в петербурзьких військовій та жіночій гімназіях.

З 1879 року жив і працював у Києві, протягом 1879–1920 років учителював у жіночих та чоловічих гімназіях. Щербина був членом київського історико-архівного гуртка, яким у 1880–1890-х роках керував Володимир Антонович, також співпрацював з київською Археографічною комісією і був членом Історичного Товариства Нестора Літописця.

Свої розвідки Щербина публікував у виданнях «Архив Юго-Западной Pоссии», «Чтения в историческом обществе Нестора Летописца», журналі «Киевская старина» (особливо в 1891–1899 рр.), також у «Записках НТШ» (під криптонімом В. І.). У 1901 році разом із Леонідом Добровольським за дорученням Історичного товариства Нестора-літописця і Московського археологічного товариства здійснив кілька експедицій на Правобережжя (головно в Васильківський та Бердичівський повіти), збираючи стародруки, рукописи, мистецькі пам'ятки.

Разом з Яковом Шульгином, Володимиром Науменком, Орестом Левицьким Щербина брав активну участь у різних громадсько-культурних організаціях Києва, з 1920 року віддався науковій роботі, працюючи у Національній бібліотеці при УАН, в Архівному управлінні і згодом у спеціалізованих ділянках УАН: в Археографічній комісії, керував Комісією Києва і Правобережжя, був членом кафедри історії України.

1926 року з нагоди 50-річчя літературно-наукової діяльності Щербини, УАН видала монографію «Нові студії з історії Київа Володимира Івановича Щербини», що містить і бібліографію його праць. Вступну статтю «Історикові Київа» написав Михайло Грушевський.

1930 року, коли вченому виповнилося 80 років, він вийшов на пенсію. Помер 1936 року[1], похований на Звіринецькому кладовищі[2].

Праці[ред. | ред. код]

Багато його праць появилося в журналі «Україна», «Наукових збірниках» та інших академічних виданнях. Тісно співпрацюючи з Михайлом Грушевським, Щербина присвятив головну увагу історії Києва:

Праці з історії Гайдамаччини:

  • «Сава Чаленко и Игнат Голый» (1891) (рос.),
  • «О происхождении слова „Колеивщина“» (1893) (рос.);

Праці з історії козаччини:

  • «Последние следы козачества в Правобережной Украине» (1899) (рос.),
  • «До питання про статті Б. Хмельницького в редакції 1659 р.» (1928),
  • «Доба козаччини на Лівобережній Україні» (1930);
  • «Украинские староства по люстрациям XVIII в.» (Архив Юго-Западной России. — 1905. — Ч. 7. — Т. 3) (рос.).

Автор спогадів про Володимира Антоновича, Леоніда Добровольського, Якова Шульгина, Івана Каманіна та про Університет св. Володимира 1870-х рр.

1892 року в журналі «Киевская старина» В. Щербиною були опубліковані праці братів Андія та Остапа Рудиковських[3] — «Записки А. П. Рудиковского. Стихотворения Е. П. Рудиковского» (Киевская старина. — 1892. — Кн. 4-7).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Можливо — 1938 (ЕІУ, т. 10, с. 683).
  2. Желєзко, 2012, с. 185.
  3. Рудиковський Євстафій Петрович, сайт «Енциклопедія Києва»

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]