Щурове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Щурове
Герб Щурово.jpg
Герб Щурового
Rynok.JPG
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Громада Лиманська міська громада
Код КОАТУУ 1413390007
Облікова картка Щурове 
Основні дані
Засноване 1791
Населення 264
Площа 0.07 км²
Густота населення 3771.4 осіб/км²
Поштовий індекс 84453
Телефонний код +380 6261
Географічні дані
Географічні координати 48°57′42″ пн. ш. 37°42′59″ сх. д. / 48.96167° пн. ш. 37.71639° сх. д. / 48.96167; 37.71639Координати: 48°57′42″ пн. ш. 37°42′59″ сх. д. / 48.96167° пн. ш. 37.71639° сх. д. / 48.96167; 37.71639
Середня висота
над рівнем моря
66 м
Водойми р. Сіверський Донець
Відстань до
обласного центру
130 км
Відстань до
районного центру
11,8 км
Найближча залізнична станція Лиман
Відстань до
залізничної станції
12,6 км
Місцева влада
Адреса ради 84400, Донецька обл., м. Лиман, вул. Незалежностi, 46, тел. 2-16-82
Сільський голова Перебийніс Леонід Григорович
Карта
Щурове. Карта розташування: Україна
Щурове
Щурове
Щурове. Карта розташування: Донецька область
Щурове
Щурове

Щурове у Вікісховищі?

Щу́рове — село в Україні, в Лиманській міській територіальній громаді Донецької області.[1] Населення становить 264 особи. Відстань до центру громади автошляхом місцевого значення становить близько 11 км.

Розташування[ред. | ред. код]

Село через Сіверський Донець межує із землями Райгородоцької селищної ради Слов'янського району.

Історія[ред. | ред. код]

На місці села майже ніяких древніх слідів не знайдено. У XIX столітті після сильних вітрів селяни знаходили у піску кулі, та тригранні наконечники стріл з червоної міді, завдовжки у два вершки, за які місцевий поміщик Адамов платив по п'ять копійок. Також на піщаних пагорбах, над Донцем, після сильного вітру знаходили черепки глиняного посуду товщиною у один вершок.

Щурово, також відоме також як Адамівка та Шабельськ. Село довгий час належало до приходу лиманської Петропавлівської церкви Ізюмського повіту. Само село у 1791 році населено вихідцями з різних місць України, в той же час у селі оселився поручник Степан Адамов[2].

Засновником села зазначено поручника Степана Адамова, після його смерті село переходить до його сина Миколи Степановича Адамова.

Наприкінці XVIII століття у селі оселився поручник Микола Степанович Адамов (1751-21.9.1840). Прожив у селі 30 років, він засновує храм Різдва Пресвятої Богородиці (освячен у 1822 році пре освяченим Віталієм). На будівництво було витрачено 70 000 карбованців асигнаціями.

У 1824 році, з заходу до села підійшла незвичайна туча, що виявилася сараною. На щастя сарана була вже сита, отож не спричинила лиха посівам. Перелетів через село, сарана осіла у лісі на лівому березі Донця, де внаслідок цього було зламано багато дерев.

У 1830 році село потерпало від віспи, серед померлих у цьому році, половина загинула саме від віспи.

У 1831 році серед 66-х осіб померлих, шістнадцять осіб померло від холери (липень-серпень).

У 1832 році у багатьох населених пунктах відбувався значний падіж скоту, але ця подія обійшла село стороною.

У 1836 році у селі лютувала кір, від якої померло 19 дітей.

Микола Адамов помер 21 вересня 1840 року і був похований у родинному склепі рядом з померлою раніше (1825) дружиною. Після смерті Адамова, село переходить до Шабельських.

З 40-х років XIX століття селом володіли Шабельські. Катерина Василівна, дружина статського радника Павла Васильовича Шабельського, приклала багато сил, щодо облаштування храму.

У 1847 році, помер чоловік Катерини Василівни, а село за заповітом отримує її молодший син камер-юнкер Помпей Павлович Шабельський. А після його швидкої смерті у 1848 році, отримує її онук Микола Помпійович. В цей час він був під опікою своєї матері, Олени Василівни Шабельської.

У 1847 році у цих місцинах знову з'явилася холера, але у Щурові її наслідків майже не відчули. Від хвороби померло лише дві особи.

У 1848 році від холери померло у селі одна людина, а на хуторах ще дві дорослі людини та 3 дитини. Цинга зовсім оминула це місце.

У 1849 році у навколишніх селах лютував голод, але мешканці села знову не потерпали. Кормів для скоту було достатньо, це дозволило його навіть продавати.

У 1822 році, згідно наказу Синоду № 1820 від 18.11.1820 року, було освячено новий кам'яний однопрестольний храм Різдва Богородиці, побудований силами поміщика поручника Миколи Степановича Адамова[3].

Приблизно у 1848 році, Катерина Василівна Шабельська побудувала каплицю над могилами чоловіка і сина, а також дала багаті дари до сільської церкви.

У 1858 році церковним старостою був Ілля Чуприн.

З 1890 року церковний староста селянин Григорій Землянський.

У 1897 році було призначено псаломщика Петра Чернявського (1861 року народження).

У 1902 році було призначено священика Сергія Шипуліна (1874 року народження).

Щурове відносилося до Харківської єпархії і входив до четвертого округу Ізюмського повіту.

За штатом 1904 року, при храмі повинні бути: священик та псаломщик. Зарплатня священика становила 294 карбованця; псаломщика — 98 карбованців . До парафії відносилися хутор Горюнівка, Старий Караван та Брусівка[4].

Щурово відоме своїми турбазами - до 2000-х років тут знаходилось більше 70 турбаз, пансіонатів та дитячих таборів. Бази відпочинку почали занепадати після приватизації підприємств та початку військового конфлікту в 2014.[5]

Легенди[ред. | ред. код]

За легендою описаною Гумілевським (Філаретом) у п'ятому томі «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» (1858 рік) один з перших поселенців села, який прийшов з Гадячу, що на Полтавщині, був Єфим Григорович Тихоненко на прізвисько Бовкун. До шістдесяти років він вживав багато алкоголю, був запійним. Хоч Єфим давав обіцянки перестати пити. Але його слабка воля не давала йому це зробити. Чим далі. Тім частіше ставали його напади. Під час чергового запою, коли Єфим знову обіцяв кинути пити з наступного року, він почув голос який йшов від ікони святого Миколая, з обіцянками того, що йому цей рік не дожити. Після цього Єфим змінюється та кидає пити. Єфим Григорович віддає свого онука Андрія вчитися грамоті, а після сам у 65 років, навчився грамоті у Андрія. Після цього він прожив ще двадцять років, дождався правнучок. Помер він у 1805 році. Подробиці цієї історії розповів онук цього старого, також Єфим, якому (на час написання книги) було 55 років, на вдовою старшого онука. Також про цього старого згадував сільський церковний староста Ілля Чуприн (приблизно 1858 рік), який за малих років, працював у старого робітником.

Населення[ред. | ред. код]

У 1830 році населення села становило 370 осіб чоловічої статі та 404 жіночої.

У 1858 році населення села становило 361 осіб чоловічої статі та 367 жіночої.

У 1904 році населення села становило 721 осіб чоловічої статі та 669 жіночої[6].

За даними перепису 2001 року, населення села становило 264 особи, з них 70,08 % зазначили рідною мову українську та 29,92 % — російську[7].

Постаті[ред. | ред. код]

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат Щурового
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2,9 −2,2 3,0 14,2 21,5 25,2 26,8 26,2 20,4 12,3 4,5 0,0 12,42
Середня температура, °C −6 −5,4 −0,3 9,5 16,2 19,9 21,6 20,9 15,5 8,3 1,8 −2,6 8,28
Середній мінімум, °C −9 −8,5 −3,6 4,8 11,0 14,7 16,5 15,6 10,6 4,4 −0,9 −5,1 4,21
Норма опадів, мм 45 34 27 38 42 57 52 40 39 31 43 44 41
Джерело: [1]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник «Україна. Адміністративно-територіальний устрій». Донецька область. 2. Населені пункти Донецької області. Міста обласного значення (станом на 1.01.2017 року) Архівовано з першоджерела 26 січня 2017.
  2. Щелковъ К.П. Историческая хронологія Харьковской губерніи. — Х. : Университетская типографія, 1882. — С. 144 – 365с.(рос. дореф.)
  3. Щелковъ К.П. Историческая хронологія Харьковской губерніи. — Х. : Университетская типографія, 1882. — С. 184 – 365с.(рос. дореф.)
  4. Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 283 –284 – 471с.(рос. дореф.)
  5. Лес заброшенных турбаз: как сегодня отдыхают в когда-то популярном поселке Щурово. Свои.City (ru). Процитовано 2019-08-14. 
  6. Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 283 –284 – 471с.(рос. дореф.)
  7. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua

Література[ред. | ред. код]