Ювентус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Футбольний клуб «Ювентус»
Juventus FC 2017 logo.png
Повна назва Juventus Football Club
Прізвисько «б'янконері» (з іт. — біло-чорні)
«Юве», «стара синьйора»,
«зебра»
Рік заснування 1897
Населений пункт Турин, Італія
Стадіон Ювентус Стедіум, Турин
Вміщує 41 507
Президент Італія Андреа Аньєллі
Головний тренер Італія Массіміліано Аллегрі
Ліга Серія А
2015/16 1
Домашня
Виїзна
Запасна

Футбольний клуб «Ювентус» (італ. Juventus Football Club, неформальне прізвисько «Юве» (Juve); назва походить від лат. iuventus — молодість, молодь) — футбольний клуб з міста Турин, один з найстаріших і найбільш титулованих клубів Італії, Європи та світу. Заснований в 1897 році як «Спорт-клуб Ювентус» групою учнів середньої школи в Турині, є третім старим італійським клубом і одним з 2 клубів з Туріну в Серії А. З 1920-х років клубом володіє сім'я Аньєллі.

«Ювентус» є найтитулованішим клубом в Італії займає друге місце в списку IFFHS найкращих клубів світу за всю історію. У 1988 році клуб отримав нагороду УЄФА за перемоги у всіх турнірах, що проводяться федерацією. Коли «Ювентус» виграв Суперкубок УЄФА у 1984, Міжконтинентальний кубок в 1985 і кубок Інтертото у 1999 році він став єдиним у світі клубом, якому підкорилися всі турніри.

У вересні 2012 року було проведено опитування, яке показало, що «Ювентус» — найпопулярніша команда в Італії. Крім того, за даними компанії Sport + Markt AG, всього в світі за «Ювентус» вболіває 130 мільйонів чоловік.

Історія[ред.ред. код]

Кольори першої ігрової форми «Юве»

1 листопада 1897 року студенти з ліцею «Massimo d'azeglio» заснували в Турині спортивний клуб «Ювентус». Первісна форма клубу була рожевого кольору, але вже в 1903 році «Ювентус» став грати в чорно-білих футболках.

У 1900 році «Ювентус» вперше брав участь у національному чемпіонаті. Перший титул команда виграла в 1905 році. У 1906 році президентом «Ювентуса» став Альфред Дік, але з-за розбіжностей з командою він її покинув. В результаті банкрутства клуб був на грані вильоту із Серії А в 1913 році.

Після першої світової війни «Ювентус» закріпився в лізі.

У 1923 році президентом «Юве» став заступник голови італійського концерну FIAT Едоардо Аньєллі. У тому ж році був побудований новий стадіон. У сезоні 1925/26 клуб став чемпіоном Італії. Такі гравці як Джованні Феррарі, Раймундо Орсі, Луїс Монті і оборонна тріо Комбі-Розетта-Кальярис сформували кістяк команди, яка п'ять сезонів поспіль перемагала в національній першості. Тренером команди у чотирьох з п'яти сезонів був Карло Каркано. На переможному для себе чемпіонаті світу 1934 року в складі збірної Італії було 9 гравців з «Юве».

Після смерті Едуардо Аньєллі в 1935 році багато гравців пішли з «Ювентуса» і клуб не вигравав скудетто до сезону 1949/50.

Після війни команда знову стала називатися просто «Ювентус». Клубом в цей період керував спочатку Джанні Аньєллі, а потім його брат Умберто. У команду прийшли Омар Сівори і Джон Чарльз, які разом з капітаном клубу Джамп'єро Боніперті сформували тандем, названий в пресі «магічним тріо». Клуб виграв три чемпіонські титули поспіль з 1958 по 1961 рік. Перший з них дозволив «Юве» додати на емблему одну зірку за 10 перемог у чемпіонаті. У 1961 році Омар Сівори став першим гравцем Серії А, який отримав «Золотий М'яч». Боніперті пішов з футболу в 1961 році і тривалий час залишався кращим бомбардиром клубу зі 182 м'ячами у всіх турнірах. Лише через 45 років цей рекорд був побитий Алессандро Дель П'єро.

13 липня 1971 року Джамп'єро Боніперті став президентом клубу, і в перший же сезон під його управлінням «Юве», ведений тренером Честмиром Вицпалеком, виграв чемпіонат 1971/72. Туринці повторили свій успіх у сезоні 1972/73. Проте в наступний раз відсвяткувати скудетто «Юве» вдасться лише через рік в сезоні 1974/75 під керівництвом тренера Карло Паролі.

Потім настала ера тренера Джованні Трапаттоні, який привів «Ювентус» до 6 титулів чемпіона Італії, до 2 перемог в кубку країни, також клуб вигравав 3 Кубка УЄФА і по одному разу Кубок європейських чемпіонів, Кубок володарів кубків і Міжконтинентальний кубок. В тій команді грали Діно Дзофф, Антонелло Куккуредду, Клаудіо Джентіле, Джузеппе Фурино, Франческо Моріні, Гаетано Ширеа, Франко Каузио, Марко Тарделлі, Роберто Бонінсенья, Лучано Спинози, Ромео Бенетті і Роберто Беттега. Цю команду газета La Stampa охрестила «незабутньої». У 1982 році був куплений Мішель Платіні, який три рази поспіль ставав володарем «Золотого М'яча».

Стара емблема клубу

29 травня 1985 року у фінальному матчі Кубка чемпіонів проти «Ліверпуля» відбулася сутичка між фанатами, в результаті якого загинули 39 вболівальників «Юве». Перед цим Мішель Платіні забив переможний гол у ворота мерсесайдців. Ця трагедія вплинула на весь європейський футбол. У той рік «Ювентус» став першим клубом в історії європейського футболу, який виграв всі основні турніри УЄФА, а після перемоги в Міжконтинентальному кубку та Кубку Інтертото у 1999 році «Юве» став єдиним клубом у світі, який виграв всі трофеї турнірів в яких брав участь. Завоювавши Міжконтинентальний кубок в 1985 році, Антоніо Кабріні, Гаетано Ширеа і Марко Тарделлі виявилися першими гравцями в історії, які стали чемпіонами світу як на клубному рівні, так і на рівні збірних. Ця команда складала кістяк національної збірної Італії під час чемпіонату світу 1978 і 1982 років. У 1986 році Трапаттоні пішов з «Ювентуса».

Після цього через зміну поколінь протягом 9 років «Зебри» не вигравали скудетто, хоча двічі завоювали Кубок УЄФА в сезонах 1989/90 під керівництвом Діно Дзоффа і 1992/93 під керівництвом Трапаттоні. У 1990 році «Юве» переїхав на новий стадіон, «Делле Альпі», який був побудований до ЧС-1990.

У 1994 році клуб очолив Марчелло Ліппі. Командою були придбані такі гравці, як Роберто Баджо, Джанлука Віаллі, Аттіліо Ломбардо, Фабріціо Раванеллі, Анджело Ді Лівіо, Алессандро Дель П'єро і Крістіан В'єрі. Ліппі почав новий переможний цикл в історії клубу. При ньому «Ювентус» у першому ж сезоні взяв чемпіонство, а вже в наступному — виграв Лігу чемпіонів, перемігши у фіналі «Аякс», а також завоював Суперкубок УЄФА і Міжконтинентальний кубок. У сезонах 1996/97 і 1997/98 «Зебри» знову виходили у фінал Ліги чемпіонів, але програли «Боруссії» (Дортмунд) та «Реалу». В ці роки «Юве» також вигравав чемпіонат Італії. Серед провідних гравців тієї команди були Зінедін Зідан, Філіппо Індзагі і Едгар Давідс.

У 1999 році «Ювентус» очолив Карло Анчелотті, який виграв лише один трофей — Кубок Інтертото.

Після невеликої відсутності Ліппі повернувся в «Ювентус», тоді ж в команду прийшили такі гравці, як Джанлуїджі Буффон, Павел Недвед і Ліліан Тюрам, які допомогли клубу виграти ще два скудетто: у сезонах 2001/02 та 2002/03. «Ювентус» вийшов у фінал Ліги чемпіонів в 2003 році, але програв «Мілану» в серії післяматчевих пенальті. В наступному році Ліппі покинув клуб і був призначений головним тренером збірної Італії.

У 2004 році «Ювентус» очолив Фабіо Капелло, який тренував у попередньому сезоні «Рому». Протягом двох років під керівництвом Капелло «стара синьйора» виграла два чемпіонати в сезонах 2004/05 і 2005/06, однак, через корупційний скандал Кальчополі клуб був позбавлений цих титулів — чемпіонство сезону 2004/05 не було надано нікому, а скудетто 2005/06 судом було вирішено «віддати» «Інтернаціонале». Також в результаті Кальчополі «Ювентус» був знижений в Серію B.

Сезон в Серії B «Ювентус» за рішенням суду повинен був почати з негативною кількістю очок (-9). У 42 матчах нижчої ліги команда під керівництвом Дідьє Дешама здобула 28 перемог і 10 нічийних результатів, що дозволило їй посісти перше місце і повернутися в Серію А. Гравець «Ювентуса» Алессандро Дель П'єро став кращим бомбардиром турніру. Після закінчення сезону тренер Дешам подав у відставку через розбіжності з керівництвом клубу.

У сезоні 2007/08 команду тренував Клаудіо Раньєрі. Клуб закінчив чемпіонат на третьому місці, що дозволило йому взяти участь в Лізі чемпіонів 2008/09. «Юве» легко пройшов груповий етап, де двічі обіграв «Реал Мадрид», але програв у 1/8 «Челсі». Під кінець сезону у команди почалися проблеми в чемпіонаті, в результаті яких Раньєрі був звільнений за два тури до закінчення сезону. Два останніх туру командою керував тренер молодіжного складу «Ювентуса» Чіро Феррара. Обидва матчі були виграні, а туринці посіли підсумкове друге місце. Це справило сильне враження на керівництво туринського клубу і Феррара став головним тренером у сезоні 2009/10.

Діяльність Феррари на посаді головного тренера виявилася невдалою. Клуб рано вибув з Ліги чемпіонів і Кубка Італії. До середини сезону в чемпіонаті «Ювентус» був на шостому місці. В кінці січня 2010 року Феррара був звільнений з поста головного тренера, а на його місце був призначений Альберто Дзаккероні. Дзаккероні не зміг допомогти клубу і тільки погіршив ситуацію в чемпіонаті: за підсумками сезону «Юве» опустився на сьоме місце.

Сезон 2010/11 ознаменувався для клубу великими змінами як в керівництві, так і в тренерському штабі. Андреа Аньєллі змінив Блана на посаді президента клубу. Одним з перших рішень Аньєллі на новій посаді було запросити в клуб Луїджі дель Нері і Джузеппе Маротта на посаду головного тренера команди і генерального директора відповідно. Однак за підсумками сезону «Стара синьйора» знову зайняла сьоме місце в чемпіонаті, і дель Нері був звільнений.

У травні 2011 року керівництво «Ювентуса» оголосило про призначення головним тренером команди колишнього футболіста «Юве» Антоніо Конте. У першому ж сезоні з Конте «Ювентус» став чемпіоном, не зазнавши жодної поразки в чемпіонаті. Також той сезон став останнім для Алессандро Дель П'єро — рекордсмен за кількістю голів і матчів за клуб. Перед сезоном 2012/13 Антоніо Конте отримав десятимісячну дискваліфікацію за не повідомлення про договірні матчі сезону 2010/11, коли він очолював «Сієну». Незабаром дискваліфікація була скорочена до 4 місяців. Однак це не завадило «Юве» знову виграти чемпіонат, випередивши найближчого переслідувача «Наполі» на 9 очок. Сезон 2013/14 «Ювентус» завершив в ранзі чемпіона країни, набравши рекордні серед топ-ліг 102 очки в чемпіонаті і не втративши жодного очка в домашніх матчах італійської першості. Також клуб зміг дійти до півфіналу Ліги Європи, фінал якої повинен був пройти на «Ювентус Стедіум» (домашній арені клубу), але «Юве» зазнав поразки від «Бенфіки» за сумою двох матчів (1:2; 0:0).

Перед початком нового сезону у «Ювентуса» знову змінився тренер — пішов до збірної Італії Конте, команду очолив колишній тренер «Мілана» Массіміліано Аллегрі. Під його керівництвом «Юве» в четвертий раз поспіль став першим в Серії А, вперше з 1995 року завоював Кубок Італії, а також вийшов до фіналу Ліги чемпіонів, де поступилася «Барселоні» з рахунком 1:3.

Досягнення[ред.ред. код]

«Ювентус» є найбільш титулованим клубом Італії і одним із найбільш титулованих у світі. Перший раз у чемпіонаті клуб переміг у 1905 році і після цього виграв ще 31 трофей, у тому числі п'ять титулів поспіль, з 1931 по 1935 рік і шість з 2012 по 2017 рік. «Ювентус» також 12 разів вигравав Кубок Італії з футболу, і цей результат є абсолютним рекордом в країні. Нарешті, клуб 7 разів перемагав у Суперкубку Італії — останній був виграний трофей сезону-2014/2015. У загальній складності в команди 52 перемоги в італійських чемпіонатах і кубках, що також є рекордом.

5 разів «Ювентусу» підкорявся «золотий дубль». Це сталося в сезонах 1959/1960, 1994/1995, 2014/15, 2015/16 і 2016/17. Примітно, що «Ювентус» став першим клубом в історії італійського футболу, який вигравав «золотий дубль» 3 роки поспіль. Аналогічне досягнення записав у свій актив Массіміліано Алегрі — головний тренер «бьянконері».

Першим міжнародним кубком для «Ювентус» став Кубок УЄФА, виграний ним у 1977 році. Клуб виграв два титули Ліги чемпіонів (1985 і 1996) і два Міжконтинентальні кубки в ці ж роки. «Ювентус» — одна з трьох команд в Італії, якій вдалося виграти міжнародний турнір і чемпіонат.

Національні титули[ред.ред. код]

Scudetto.svg Чемпионат Італії (Серія A) (33, рекорд)

Gold medal icon.svg Чемпіон (33): 1905, 1925/26, 1930/31, 1931/32, 1932/33, 1933/34, 1934/35, 1949/50, 1951/52, 1957/58, Star*.svg
1959/60, 1960/61, 1966/67, 1971/72, 1972/73, 1974/75, 1976/77, 1977/78, 1980/81, 1981/82, Star*.svg Star*.svg
1983/84, 1985/86, 1994/95, 1996/97, 1997/98, 2001/02, 2002/03, 2004/05, 2005/06[1], 2011/12, 2012/13, 2013/14 Star*.svg Star*.svg Star*.svg
2014/15, 2015/16, 2016/17
Silver medal icon.svg Срібний призер (21): 1903, 1904, 1906, 1937/38, 1945/46, 1946/47, 1947/48, 1952/53, 1953/54, 1962/63, 1973/74, 1975/76, 1979/80, 1982/83, 1986/87, 1991/92, 1993/94, 1995/96, 1999/00, 2000/01, 2008/09
Bronze medal icon.svg Бронзовий призер (12): 1901, 1909/10, 1926/27, 1929/30, 1939/40, 1942/43, 1950/51, 1967/68, 1969/70, 1978/79, 2003/04, 2007/08

Coccarda Coppa Italia.svg Кубок Італії з футболу (12, рекорд) :

Gold medal icon.svg Переможець (12): 1937/38, 1941/42, 1958/59, 1959/60, 1964/65, 1978/79, 1982/83, 1989/90, 1994/95, 2014/15 Star empty.svg
2015/16, 2016/17
Silver medal icon.svg Фіналіст (5): 1972/73, 1991/92, 2001/02, 2003/04, 2011/12

Supercoppaitaliana.png Суперкубок Італії з футболу (7, рекорд) :

Gold medal icon.svg Переможець (7): 1995, 1997, 2002, 2003, 2012, 2013, 2015
Silver medal icon.svg Фіналіст (4): 1990, 1998, 2005, 2014, 2016

Serie B icon.svg Серія В Gold medal icon.svg Чемпіон: 2006/07

Міжнародні титули[ред.ред. код]

Gold medal icon.svg Переможець (2): 1984/85, 1995/96

Silver medal icon.svg Фіналіст (7): 1973, 1983, 1997, 1998, 2003, 2015, 2017

Gold medal icon.svg Переможець: 1984

Gold medal icon.svg Переможець (3): 1977, 1990, 1993

Silver medal icon.svg Фіналіст: 1995

Gold medal icon.svg Переможець (2): 1984, 1996

Silver medal icon.svg Фіналіст (2): 1964/65, 1970/71

Gold medal icon.svg Переможець: 1999

Gold medal icon.svg Переможець (2): 1985, 1996

Silver medal icon.svg Фіналіст: 1973

  • Кубок Жоана Гампера

Gold medal icon.svg Переможець: 2005

Gold medal icon.svg Переможець: 1963

Silver medal icon.svg Фіналіст: 1966

  • Кубок Турина (2, рекорд)

Gold medal icon.svg Переможець (2): 1902, 1903

  • Кубок Ріо

Silver medal icon.svg Фіналіст: 1951

Склад[ред.ред. код]

Станом на 22 квітня 2017.[2]
Позиція Гравець
1 Італія ВР Джанлуїджі Буффон NYCS-bull-trans-K.svg
3 Італія ЗХ Джорджо К'єлліні
4 Марокко ЗХ Мехді Бенатія
5 Боснія і Герцеговина ПЗ Міралем П'янич
6 Німеччина ПЗ Самі Хедіра
7 Колумбія ПЗ Хуан Куадрадо
8 Італія ПЗ Клаудіо Маркізіо
9 Аргентина НП Гонсало Ігуаїн
12 Бразилія ЗХ Алекс Сандро
14 Італія ПЗ Федеріко Маттьєлло
15 Італія ЗХ Андреа Барцальї
17 Хорватія НП Маріо Манджукич
18 Габон ПЗ Маріо Леміна
Позиція Гравець
19 Італія ЗХ Леонардо Бонуччі
20 Хорватія НП Марко П'яца
21 Аргентина НП Пауло Дібала
22 Гана ПЗ Квадво Асамоа
23 Бразилія ЗХ Дані Алвес
24 Італія ЗХ Даніеле Ругані
25 Бразилія ВР Нету
26 Швейцарія ЗХ Штефан Ліхтштайнер
27 Італія ПЗ Стефано Стураро
28 Венесуела ПЗ Томас Рінкон
29 Італія ЗХ Паоло Де Чельє
32 Італія ВР Еміль Аудеро

Відомі гравці[ред.ред. код]



Примітки[ред.ред. код]

  1. «Ювентус» був позбавлений двох чемпіонських титулів 2005 та 2006 років
  2. First Team. juventus.com. Процитовано 4 April 2016. 

Посилання[ред.ред. код]