Юзеф Каетан Яновський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юзеф Каетан Яновський
Архітектор Юзеф Каетан Яновський (1832—1914).jpg
Народження 17 березня 1832(1832-03-17)
Варшава
Смерть 24 червня 1914(1914-06-24) (82 роки)
Львів
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль історизм
CMNS: Юзеф Каетан Яновський на Вікісховищі

Юзеф Каетан Яновський (пол. Józef Kajetan Janowski, 17 березня 1832, Варшава — 24 червня 1914, Львів) — архітектор, державний секретар під час повстання 1863—1864 років.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Варшаві. Батько — Адам Яновський, судовий писар, матір — Марія з Чемських.[1]

У 1842—1850 роках навчався у реальній гімназії у Варшаві. У 1852—1853 роках працював наглядачем за роботами під час будівництва колії Варшава — Білосток. У 1854 році вступив на архітектурний відділ Варшавської школи мистецтв,[1] де в 1859 році здобув патент будівничого I першого класу. Під час навчання належав до т. зв. «кола Каплінського». Бував на зібраннях у Нарцизи Жміховської і Нарциза Янковського. В часі маніфестацій був констеблем.

У липні 1862 року став чільником організації «червоних» у Третьому управлінні Варшави. За дорученням Оскара Авейде вступив до Центрального народного комітету. Голосував за підняття повстання під час мобілізації до російського війська і за призначення диктатором Людвіка Мерославського. 22 січня 1863 року разом з іншими членами Тимчасового народного уряду виїхав до міста Кутно. Прибув до табору Мар'яна Лангевича, де 5 лютого став свідком битви на річці Слуп'я. 23 лютого повернувся до Варшави. В березні разом з Агатоном Гіллером подався до Кракова для переговорів з Людвіком Мерославським і Мар'яном Лангевичем. В квітні був в уряді, що схилявся на сторону білих. До кінця травня відсторонений від керівництва червоними учасниками замаху. Через кілька днів Франциск Добровольський відновив його в уряді, доручивши військовий відділ. В червневому уряді Карла Маєвського став державним секретарем встановлюючи зв'язок між урядом і підлеглими відділами. У вересні вийшов з уряду, віддавши владу червоним. Незабаром прийняв їх пропозицію зайняти посаду директора відділу зовнішніх справ.

Був одним з найближчих сподвижників диктатора Ромуальда Траугутта. Після його арешту покинув Варшаву. У травні 1864 року взяв участь у зустрічі представників повстанців у Дрездені, де підписав так званий «меморіал сімох», що декларував нові, рішучіші методи боротьби.

Оселився в Парижі, де працював у Комісії з питань державного боргу. Належав до Союзу польської еміграції. 1865 року зайняв посаду керівника робіт Компанії західних залізниць. 1869 року став головним архітектором спілки, що будувала канал Рона — Середземне море.

1871 року прибув до Львова, де безуспішно намагався влаштуватись як архітектор на державну службу. Оселився у Великопольщі. 1874 року змушений пруською поліцією виїхати до Львова. Від 1877 року член Політехнічного товариства у Львові[2]. У 1878 і 1880 роках входив до правління товариства[3]. 1881 року отримав австро-угорське громадянство. У 1879—1884 роках був одним з директорів Промислового товариства у Львові. Як доцент Львівської політехніки викладав у 1889—1902 роках. 1894 року був господарем павільйону архітектури на Загальній крайовій виставці у Львові. 1887 року став президентом організованого ним же Товариства ветеранів. 1905 року входив до складу журі конкурсу проектів будинку Політехнічного товариства у Львові.[4]

У 1890-ті роки став стороною резонансного процесу, коли до нього позивався львівський скульптор Леонард Марконі зі звинуваченням у плагіаті конкурсного проекту Промислового музею. 1899 року Марконі помер і справу продовжувала його вдова. Звинувачення, скоріш за все небезпідставні (висновок дослідника Ігоря Сьомочкіна), були однак судом відкинуті[5].

Ініціював видання і брав участь у редагуванні в 1888—1894 роках п'ятитомника «Матеріали до історії повстання 1863—64». У 1889—1894 роках був членом правління Музею в Рапперсвілі (Швейцарія). Залишив по собі «Щоденники січневого повстання» (вид. Львів 1923, Варшава 1931).

Відомі споруди у Львові[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Kieniewicz S. Janowski Józef Kajetan… — S. 567.
  2. Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 89.
  3. Towarzystwo Politechniczne… — S. 76.
  4. W. Ż. Konkurs na budowę domu Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie // Przegląd Techniczny. — 1906. — № 3. — S. 27.
  5. Сьомочкін І. В. Будинок Художньо-промислового музею у Львові (до питання про авторство проекту) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 1995. — № 3. — С. 30—33.
  6. Архітектура Львова… — С. 281.
  7. Архітектура Львова… — С. 347.
  8. Харчук Х. Комплекс культурно-освітнього закладу єзуїтської гімназії та конвікту в м. Хирові // Вісник національного університету «Львівська політехніка». — 2007. — № 585. — С. 159—163.
  9. Архітектура Львова… — C. 327.
  10. Biernat M., Kurzej M., Ostrowski J. Kościół p. w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego (2). — Kraków : Antykwa, 2012. — Т. 20. — S. 217. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-63463-02-1.
  11. Архітектура Львова… — С. 274—275.
  12. Архітектура Львова… — С. 304.
  13. Архітектура Львова… — С. 328—329.
  14. Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 449. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  15. Архітектура Львова… — С. 294—295, 441.
  16. Бірюльов Ю. О. Бальдвін-Рамулт Людвіґ // Енциклопедія сучасної України. — К. : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2003. — Т. 2. — С. 180. — ISBN 966-02-2681-0.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Łoza S. Słownik architektów i budowniczych polaków oraz cudzoziemców w Polsce pracujących. — Warszawa : Wydawnictwo im. Mianowskiego, Instytutu popierania nauki, 1931. — С. 145.
  • Kieniewicz S. Janowski Józef Kajetan // Polski Słownik Biograficzny. — T. X. — 1962—1964. — S. 567—568.