Юзеф Миколай Радзивілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юзеф Миколай Радзивілл
Juozapas Mikalojus Radvila
Jozef Mikolaj Radziwill.jpg
Народився 13 листопада 1736(17361113)
Краків
Помер 15 лютого 1813
Радзивілломонти
Підданство Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Національність литвин
Діяльність державний діяч
Титул князь
Посада воєводи мінські[d], Каштелян троцький, воєвода троцький, депутат Сейму Речі Посполитої[d], Polish elector[d], писар великий литовський і Q64760957?
Конфесія католик
Рід Радзивілли
Батько Мартін Миколай Радзивілл
Мати Олександра Бельхацька
Брати, сестри  • Михайло Єронім Радзивілл і Антоній Миколай Радзивілл
У шлюбі з Ангеліка Антонія Мйончинська
Вікторія Остроруг
Діти 1 син і 5 доньок
Нагороди
орден Білого Орла
Герб

Юзеф Миколай Радзивілл (лит. Juozapas Mikalojus Radvila, пол. Józef Mikołaj Radziwiłł, *13 листопада 1736 — †15 лютого 1813) — князь, державний діяч Великого князівства Литовського в Речі Посполитій. Восьмий ординат Кдецьку.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з литовського магнатського роду Радзивіллів, гілки Несвізької. Старший син Мартіна Миколая Радзивілла, крайчого великого литовського. Його матір'ю була перша дружина останнього — Олександра Бельхацька. Його мати померла під час пологів Юзефа Миколая у 1736 році. В дитинстві внаслідок биття батьком суттєво постраждав фізично, внаслідок чого став горбанем. До 12 років перебував під опікою батька, а коли того визнали недієздатним, був відданий на виховання свого родича — подчашия великого литовського Єроніма Флоріана Радзивілла. Навчався в колегіумі піарів у Варшаві. У 1759 році отримав у володіння від батька Клецьку ординацію.

У 1760 році обирається послом від Новогрудського воєводства на вальний сейм. 1761 року одружився з представницею графського роду Мйончинських. 1763 року Радзивіллу надано орден Святого Губерта. 1764 року стає послом від Ковенського повіту на конвакційний сейм, де підтримав кандидатуру Станіслава Августа Понятовського. Того ж року Юзефа Миколая Радзивілла призначено на посаду писаря великого литовського. Невдовзі доєднався до партії «Фамілія», яку очолювали представники родів Чорторийських і Понятовських. Був одним з опікунів над маєтками Кароля Станіслава Радзивілла під час його еміграції у 1764—1768 роках. У 1767 році, обраний маршалком Мозирської конфедерації, згодом приєднався до Радомської конфедерації.

1773 року був призначений воєводою мінським. У 1777 році став кавалером Ордена Білого Орла. У 1778 році був членом Департаменту казначейства Вічної Ради. У 1782 року обирається маршалком Трибуналу Великого князівства Литовського. Того ж року після смерті першої дружини оженився з графинею Вікторією Остроруг. 1784 року отримав посаду каштеляна троцького, яку обіймав до 1788 року. 1788 року призначено воєводою троцьким. У 1788—1792 роках був членом Чотирирічного сейму. Стає мальтійським лицарем.

1795 року після Трьотого поділу Речі Посполитої, Юзеф Миколай Радзивілл передав частину маєтків своїм рідним і залишок життя провів у родинному маєтку Радзивіллімонтах. Був похований в Несвіжі.

Володіння[ред. | ред. код]

Володів польськими маєтностями Неборув і Пшигодзіце, а також в Литві.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Ангеліка Антонія, донька Антонія Мйончинського, воєводи підляського.

Діти:

  • Антоній (1785—1810), канонік віленський
  • Анна (1786—1857), дружина князя Юзефа Любенського
  • Вікторія (1795—1824), дружина Ксаверія Неселовського
  • Констанція (1796—1824), дружина російського генерала Чудовського
  • Олександра (померла в дитинстві)
  • Тереза (померла в дитинстві)

2. Дружина — графия Вісторія Остроруг, донька стольника черського

дітей не було

Джерела[ред. | ред. код]

  • Wolff J. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. Kraków, 1885.
  • Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej, Poznań, T.1-31, 1879—1908.
  • Juozapas Mikalojus Radvila. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, IX t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1982. T.IX: Pintuvės-Samneris, 306 psl.
  • Шышыгіна-Патоцкая К. Нясвіж і Радзівілы, Мн.: Беларусь, 2007.