Юпітер (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юпітер (Iuppiter)
Júpiter y Tetis, por Dominique Ingres.jpg
Юпітер і Фетіда, Жан Енгр, 1811
Верховний бог, традиційно - бог неба і погоди, бог порядку та правосуддя, цар богів.
Міфологія: Давньоримська
Значення імені: Батько богів
В інших культурах: Зевс, Тор, Перун
Місцевість: Римська республіка, Римська імперія, Капітолійський пагорб
Батько: Сатурн
Брати/сестри: Юнона, Веста, Керера
Дружина: Юнона
Діти: Вулкан, Діана, Геркулес, Бахус, Прозерпіна, Ювента, Мінерва, Марс, Венера
Атрибути: Блискавка, орел, дуб
Капітолійська тріада: Мінерва, Юпітер, Юнона

Юпі́тер (лат. Iuppiter, Iupiter) — бог неба і грому, батько всіх богів у релігії і міфології Стародавнього Риму. Він був верховним богом римської держави протягом республіканського та імператорського періоду, поки християнство не стало панівною релігією імперії. У римській міфології Юпітер вів переговори з Нумою Помпілієм, другим царем Риму, для встановлення норм римської релігії, таких як дарунки чи пожертвування.

Вважається, що Юпітер першопочатково був божеством неба. Його ідентифікаційним знаряддям є блискавка, і його первинною священною твариною є орел, який мав перевагу над іншими птахами і став одним із найпоширеніших символів римської армії. Дві емблеми часто поєднувалися, аби відобразити бога у подобі орла, який тримає в кігтях блискавку, що часто можна було побачити на грецьких та римських монетах. Будучи небесним божеством, він був божественним свідком клятви, священною довірою, на яку опирається справедливість і добрий уряд. Більшість його функцій були зосереджені на Капітолійському пагорбі. Він був головним божеством ранньої капітолійської тріади з Марсом і Квіріном. У подальшій тріаді Капітолію він став ключовим  захисником держави разом з Юноною і Мінервою. Його священним деревом був дуб.

Юпітер був римським еквівалентом грецького Зевса[1]. В іконографіях Зевса, латинській літературі, римському мистецтві та міфах були адаптації під ім'ям Iuppiter. У підтриманої впливом давньогрецькій традиції Юпітер був братом Нептуна і Плутона, римським еквівалентам Посейдона та Аїда відповідно. Кожен керував одним з трьох царств Всесвіту: небом, морями та підземним світом.

На честь бога названо планету Юпітер.

Етимологія імені[ред. | ред. код]

Ім'я Юпітер утворено від Iovis-pater (Батько богів). Iovis — родовий відмінок латинізованої вимови грецького імені Зевс, що виникла через невластивість італійців вимовляти грецький звук «з».

У первісних ритуальних формулах його називали piter — батько. Це слово увійшло в ім'я Юпітера як друга його складова частина. Щодо першого складника, то він є коренем слова iov або diov, який повторюється в латинських словах divus, dius, dies та в грецькому Zeus і має значення «світити», «сяяти». Крім пізнішої й загальноприйнятої назви Iuppiter, є давніші ймення — Diovis, Iovis, Diovis pater, Iuvepater або Diespiter.

Первісне значення слова Юпітер як божества світла й неба, підтверджується висловами sub Iove (sub divo) — «просто неба», sub Iove frigido — «на морозі» тощо.

Переважно епітети описують особливий аспект бога або одну з його функцій: Tonans — Громовий, Pluvius — Дощовий, Fulgur — Громовержець. У римському державному культі Юпітер іменувався Optimus Maximus Soter — Найкращий, Найбільший, Спаситель. Відомий також як: Victor — Переможець, Latiaris — [покровитель] Латинський, Dapalis — Неперевершений, Terminus — [Хранитель] кордонів, Libertas — Визволитель, Feretrius — Подавач здобичі[2][3][4].

Міфи і легенди[ред. | ред. код]

У найранішому періоді римської історії бракувало міфів, або ж оригінальна римська міфологія була безповоротно затуманена впливом грецької оповідної традиції. Після еллінізації римської культури, латинська література та іконографія інтерпретували міфи про Зевса в зображеннях та оповідях Юпітера. У легендарній історії Риму, Юпітер часто пов'язаний з царствуванням.

Юпітер зображався близнюком Юнони в скульптурі в Палестрині, яка зображає годування богів Фортуною. Існує напис (також з Палестрини), який зазначає, що Фортуна Першонароджена була первісткою Юпітера. Жаклін Шампо вважає появу цього протиріччя  результатом послідовних різних культурних і релігійних фаз, в яких хвиля впливу, що надходить з еллінського світу, зробила Фортуну дочкою Юпітера. Дитинство Зевса є ключовою темою грецької релігії, мистецтва та літератури, проте зображення Юпітера-дитини є досить рідкісними та сумнівними.

Образ і функції[ред. | ред. код]

Увінчана лавром і плющем голова Юпітера (камея з сардоніксу, Лувр)

Початково, як і більшість богів, Юпітер не мав чіткого образу. Римляни уявляли його безтілесним і для поклоніння ставили камінні стріли. На Капітолії Юпітера символізувало священне дерево. Під впливом етрусків римляни стали надавати Юпітеру людської подоби високого чоловіка з бородою і густим довгим волоссям. Зображали його на троні, в одній руці зі скіпетром — символом влади, в іншій — з блискавкою чи богинею перемоги. Зустрівшись з культом грецького Зевса, римляни постановили, що Юпітер і Зевс — це той самий бог, але якого називають по-різному. Згодом усіх верховних богів завойованих країн і народів вони ототожнювали з Юпітером.

Початково жителі Італії шанували Юпітера як бога небесного світла. Йому присвячувалася доба повного Місяця (іда), коли небесні світила осяюють землю і вдень і вночі. В ці дні приносилися жертви Юпітеру на вершинах гір і пагорбів. На римському Капітолії йому жертвували білу вівцю на північній вершині пагорба. Італійці, зокрема римляни, вірили, що все, що відбувається на небі, стається з волі Юпітера. Особливу увагу вони звертали на блискавки і дощі. Блискавки розцінювалися як знаки цього бога, тому місця їх влучання в землю ставали священними. Дощами Юпітер запліднював землю, завдяки чому вона «народжувала» рослини. Особливо шанували Юпітера виноградарі; 19 серпня влаштовувалися свята з нагоди початку збирання винограду, а 11 жовтня відзначали закінчення цих робіт. Коли римляни перейшли від десятиденного тижня до семиденного, Юпітеру присвячувався четвер. Від цього бога залежало чи буде порядок у світі, зміна пір року, місяців, ночі і дня. З неба Юпітер все бачив і жоден злочин не міг лишитися безкарним. Клятва іменем Юпітера не могла бути порушена під страхом божественної кари.

Вважалося, що саме Юпітер захищає римські закони і державу, є небесним правителем Риму. В епоху Римської імперії Юпітер став покровителем імператорської влади. В такій іпостасі його величали Юпітером Преблагим Великим.

Оскільки велич Риму утверджувалася передусім у війнах, Юпітер шанувався і як бог війни. Юпітер зупиняв римські війська від втечі, допомагав здобути перемогу, отримати багаті трофеї.

Культ Юпітера[ред. | ред. код]

Храм Юпітера Статора

Жертвоприношення[ред. | ред. код]

Для жертвоприношень, які були запропоновані Юпітерові, як правило використовувались воли (кастровані бики) та барани. Тварини повинні були бути білими. Ягня чк правило було чоловічої статті, проте під  фестивалю відкриття збору врожаю флавіни приносили в жертву вівцю. Під час однієї з криз Пунічних війн, Юпітеру приносили в жертву кожну тварину, народжену того року[5].

Храми[ред. | ред. код]

Храм Юпітера Капітолійського (лат. Optimus Maximus : «Юпітер, найбільший і найкращий»)  стояв на Капітолійському пагорбі в Римі[6].  Тут поклонялися Юпітеру як окремому божеству, а  Юноні і Мінерві як частині Тріади Капітолію. Будівництво було ймовірно розпочате царем  Луцієм Тарквінієм Пріском, і завершене останнім царем (Луцій Тарквіній Гордий).  Відкриття храму відбулося в ранні дні Римської республіки 13 вересня 509 р. до Р. Х. Він був увінчаний статуями чотирьох коней. Велика статуя Юпітера стояла всередині; на святкові дні його обличчя фарбували червоним[7]. Храм Юпітера Капітолійського, ймовірно, служив архітектурним прикладом для провінційних храмів.  Храм стояв кілька сотень років, аж до знищення Риму, яке було  вчинене вандалами у V столітті. Залишки храму сьогодні є частиною Капітолійських музеїв.

Юпітер обслуговувався патрицієм з титулом Фламін Діаліс, найшановнішим та найвищим членом фламіни — колегії п'ятнадцяти жреців у офіційному суспільному культі Риму, кожен з яких був відданим певному божеству. Його дружина Фламініка Діаліс мала свої власні обов'язки та керувала жертвоприношеннями баранів для Юпітера. Пара повинна була одружитися за винятковим патриціанським обрядом, яке включало в себе жертву хліба. Фламін міг одружитися тільки один раз, якщо його дружина вмирала, він складав з себе обов'язки. Життя фламіна обмежувалося суворими приписами. Він не мав права сісти на коня, узяти до рук зброю чи навіть дивитися на озброєних людей. Йому заборонялося давати клятву, носити на руці персні, в його вбранні не мало бути жодного вузла. Посада фламіна вважалася довічною, але фламіна могли змусити відмовитися від неї за невиконання обов'язків, або навіть в зв'язку з появою несприятливих знамень під час виконання обов'язків.

Полководці після перемоги приносили Юпітеру в подяку жертви. Тріумф був найурочистішою церемонією на честь Юпітера. Він не тільки уславляв переможця, але передусім був релігійним актом, виявом шани і вдячності Юпітерові Преблагому Великому. Кожен легіон війська мав стяг з фігурою орла — символом Юпітера.

Державні вшанування[ред. | ред. код]

Римляни вірили, що Юпітер надавав їм перевагу, тому що вони шанували його більше за будь-яких інших людей. Він уособлював божественні поноваження найвищих посад, внутрішніх організацій та зовнішніх відносин Риму. Його образ мав регалії, пов'язані з стародавніми царями Риму та найвищими консульськими та імператорськими відзнаками[8].

Консули присягали на ім'я Юпітера і вшановували його на щорічних святах Капітолію у вересні. Аби віддячити йому за допомогу (і щоб забезпечити його постійну підтримку), вони жертвували йому білого вола з позолоченими рогами. Подібне жертвоприношення виконали тріумфальні генерали, які підносили знаки своєї перемоги до ніг статуї Юпітера в Капітолії. Деякі вчені розглядали тріумфатора як втілення Юпітера в тріумфальній процесії.

Асоціація Юпітера з царюванням і суверенітетом була переосмислена як зміна форми Римської влади. Спочатку Римом правили царі; після того, як монархія було скинуто і створено республіку, релігійні прерогативи були передані  правлячому класу — патриціям. Особи, запідозрені у монархічних амбіціях, каралися незалежно від їхньої приналежності до певного стану суспільства. У V ст до н. е., тріумфатор Камілл був засланний після того, як він загнав колісницю з командою з чотирьох білих коней (це була честь, закріплена виключно за самим Юпітером). Коли Марк Ма́нлій Капітолі́н, який у 390 році до н. е. був серед оборонців Капітолію від галів на чолі із Бренном, був звинувачений у посяганнях на царювання, він був страчений як зрадник, будучи скинутим з Тарпейської скелі. Його будинок на Капітолійському пагорбі був зруйнований, і було ухвалено, що відтоді жоден патрицій не буде там жити.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Larousse Desk Reference Encyclopedia, The Book People, Haydock, 1995, p. 215.
  2. jupiter | Origin and meaning of the name jupiter by Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (en). Процитовано 2018-06-14. 
  3. To Jupiter Best and Greatest - Deo Mercurio. www.deomercurio.be. Процитовано 2018-06-14. 
  4. ZEUS TITLES & EPITHETS - Ancient Greek Religion. www.theoi.com (en). Процитовано 2018-06-14. 
  5. Beard et al, Vol 1, 32–36
  6. G. Dumézil ARR above pp. 258—261.
  7. Ovid, Fasti, 1.201f.
  8. Orlin, in Rüpke (ed), 58.

Література[ред. | ред. код]

  • Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
  • Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с: ил. — (Мифы народов мира).
  • Musei Capitolini
  • Mary Beard, J.A. North, and S.R.F. Price, Religions of Rome: A History (Cambridge University Press, 1998).
  • Article «Jupiter» in The Oxford Classical Dictionary. ISBN 0-19-860641-9
  • Smith, Miranda J., 'Dictionary of Celtic Myth and Legend' ISBN 0-500-27975-6
  • Favourite Greek Myths, Mary Pope Osbourne Aedes Iovis Optimi Maximi Capitolini
  • Platner, S. B., & Ashby, T. (1929). A topographical dictionary of ancient Rome. London: Oxford University Press, H. Milford. OCLC 1061481 .
  • Ян Парандовський, Міфологія, переклад Ольги Лєнік, К.: «Молодь», 1977, — 238 с. (сторінки 192—195)

Посилання[ред. | ред. код]