Очікує на перевірку

Юрка Віцьбич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрка Віцьбич
біл. Юрка Віцьбіч
Ім'я при народженніСерафім Шчарбакоў
ПсевдонімЮрка Стукаліч, Алесь Крыжаніч
Народився2 (15) червня 1905
Велиж, Вітебська губернія, Білорусь, Російська імперія
Помер6 січня 1975(1975-01-06) (69 років)
Саут-Рівер, Нью-Джерсі, США
ПохованняБілоруський цвинтар у Саут-Рівері
ГромадянствоБілорусь, США
Національністьбілорус
Діяльністьпрозаїк, поет, публіцист
ЗакладQ17046951?
Мова творівбілоруська
Роки активності1929—1975, дебют — «Млынова Рука» // часопіс «Узвышша», 1929
ЧленствоУзвышша, Q3919566? і Q112207210?

Юрка Вітьбич (також Юрка Стукалич, Олександр Крижанича; справжнє ім'я — Серафим Щербаков; 2 (15) червня 1905 — 6 січня 1975) — білоруський письменник, прозаїк, поет, публіцист, краєзнавець, популяризатор історії Білорусі і діяч еміграції у США.

Біографія

[ред. | ред. код]
Юрка Віцьбич, Ми дійдемо!, 1975

Народився у Велижі Вітебської губернії. Його батько був православним священиком, мати — вчителькою. Закінчив педтехнікум, рік служив у армії. У 1920-х рр. майбутній письменник вирушив у Москву, де працював на будівництві, а в 1922-1933 рр. — на хімічних заводах. Перше оповідання вийшло у 1929 р. на сторінках «Узвышша». У 1932 вийшла книга прози «Сьмерць Ірмы Лаймінг». У 1937 вийшла друга книга прози «Формула супраціўленьня касьцей».

Під час німецько-радянської війни брав участь у культурному житті Білорусі, у 1943 році перевіз із Вітебська до Полоцька останки Єфросинії Полоцької. У 1944 році Юрка Віцьбич разом з Білоруською центральної радою виїхав до Німеччини. Виступав на Радіо Свобода. 5 січня 1945 року заснував літературну громаду «Шыпшына», друкував однойменний журнал (вийшло 10 номерів, останній — у 1950). Організував видання журналу «Зьвіняць званы Сьвятой Сафіі», редагував «Беларускі голас». У 1956 в Мюнхені Юрка Вітьбич видав книгу-нарис «Плыве з-пад Сьвятое гары Нёман».

Юрка Вітьбич друкувався в газеті «Новое русское слово», був її багаторічним автором. Віцьбич був одним з перших, хто знайомив читачів «Нового русского слова» з білоруською національною ідеєю, також захищав погляди білорусів, які прагнули відновити незалежність Білорусі. У 1975 році, після смерті письменника, в Нью-Йорку Фонд імені Петра Кричевського видав книгу «Ми дійдемо!». До книги увійшли і публікації з «Нового русского слова»[1].

Білоруський поет-емігрант Олександр Соловей писав:

Віцьбич є людиною, яка більше, ніж хтось інший, віддала сили, думки і кров за білоруську справу. Заперечувати сьогодні Юрка Віцьбича як письменника — значить робити погром білоруської літератури в еміграції.

Похований на білоруському цвинтарі в Саут-Рівері[2][3].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Сьмерць Ірмы Лаймінг, 1932
  • Формула супраціўленьня касьцей, 1937
  • Плыве з-пад Сьвятое гары Нёман, 1956
  • Мы дойдзем!, 1975, ЗША
  • Антыбальшавіцкія паўстаньні ў Беларусі, 1996, ЗША

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Матэрыялы конкурсу маладых навукоўцаў «Беларускай дыяспары прысвячаецца». Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 7 березня 2019.
  2. ↑ Арлоў У. А. Імёны Свабоды. Гісторыя; Культура; Палітыка; Біяграфіі; Мемуары. — Прага: Радыё Свабодная Эўропа/Радыё Свабода, 2007. — ISBN 978-0-929849-14-0. — С. 277. [1]
  3. ↑ Беларускія некропалі ў замежжы. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 7 березня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юрка_Віцьбич&oldid=40782651