Юрченко Олег Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юрченко.
Олег Юрченко
Олег Володимирович Юрченко
 Майор
Загальна інформація
Народження 20 квітня 1977(1977-04-20)
Тростинка, Васильківський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 2 січня 2023(2023-01-02) (45 років)
Бахмут, Донецька область, Україна
Поховання Тростинка
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma Mater Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного
Псевдо Кий, Щасливий
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»

Оле́г Володи́мирович Ю́рченко (позивний — «Кий», «Щасливий»; 20 квітня 1977, с. Тростинка, Київська область — 2 січня 2023, біля м. Бахмут, Донецька область) — український громадський активіст, військовослужбовець, майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2023, посмертно), кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2019).

Життєпис[ред. | ред. код]

Олег Юрченко народився 20 квітня 1977 року в селі Тростинка, нині Васильківської громади Обухівського району Київської области України.

У 1994 році закінчив Тростинську середню школу.

У 1995—1996 роках проходив службу в бригаді морської піхоти в Криму. У 1998—2000 рр. працював у правоохоронних органах України.

У 2006 році закінчив Академію водного транспорту (нині Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, спеціальність — юрист). Займався підприємницькою діяльністю.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Від 1998 року активний та провідний член Спілки української молоді в Україні. Разом з дружиною та дітьми брав участь у численних організаційних таборах, мандрівках, вишколах та акціях. Впродовж 2000—2001 та 2005—2006 років очолював сумівський осередок Києва, а в 2007—2009 рр. був Скарбником Крайової управи СУМ в Україні[1].

З 2009 року займався впровадженням в освіту системи національно-патріотичного виховання, організацією та проведенням Всеукраїнської дитячо-юнацької патріотичної гри «Сокіл» («Джура»)[2]. Олег Юрченко був одним із керівників Центру національного відродження імені Степана Бандери, де курував організаційні та господарські справи. Постійний учасник та організатор акцій Світового ювілейного комітету.

Член ОУН (бандерівці) з 2010 року. Перебував на посадах члена Теренового Проводу ОУН (б) та виконував спеціальні доручення при Проводі ОУН (б). Мав псевдо «Щасливий».

Учасник Помаранчевої революції і Революції гідності (4-та козацька сотня), під час протистояння з «Беркутом» був поранений.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

З 2014 року перебував на керівних посадах в Службі безпеки України. З 2016 по 2018 рік працював в Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області[1].

Працював керівником безпеки енергетичної компанії TIU Canada. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебував при виконанні особливих завдань на командних посадах; мав псевдо «Кий». Загинув 2 січня 2023 року біля м. Бахмут на Донеччині.

Похований 8 січня 2023 року в родинному селі[3][4].

Залишилися дружина та п'ятеро дітей.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • орден Богдана Хмельницького III ступеня (17 березня 2023, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку[5];
  • орден «За мужність» III ступеня (20 лютого 2019) — за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, плідну громадську та волонтерську діяльність[6];
  • ювілейна медаль «25 років незалежності України»;
  • відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
  • медаль «За жертовність і любов до України» Православної церкви України;
  • почесна відзнака Спілки Української Молоді в Україні «Хрест сумівця-бійця» (2021) — за оборону Української Держави, утвердження її Соборності, за вірність та посвяту гаслу «Честь України — Готов Боронити».

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

24 серпня 2023 року на фасаді Тростинської школи відкрито меморіальну дошку на честь Олега Юрченка[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б З глибоким сумом повідомляємо про загибель сумівця-бійця Олега Юрченка
  2. ↑ У Бахмуті загинув майданівець та батько п'ятьох дітей Олег Юрченко // 24 канал. — 2023. — 3 січня.
  3. ↑ Загинув на Бахмутському напрямку: у Києві відбулось прощання з офіцером ЗСУ Олегом Юрченком // Bykvu. — 2023. — 8 січня.
  4. ↑ У Києві попрощались із бійцем, якого вдома чекали п'ятеро дітей // ТСН. — 2023. — 8 січня.
  5. ↑ Указ Президента України від 17 березня 2023 року № 162/2023 «Про відзначення державними нагородами України»
  6. ↑ Указ Президента України від 20 лютого 2019 року № 39/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  7. ↑ Сьогодні відкрили меморіальну дошку Олег Юрченко в Тростинці на його школі...

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юрченко_Олег_Володимирович&oldid=40228207