Юрій Горліс-Горський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Горліс-Горський
Юрій Юрійович Лісовський
10 УНР 30-03-1920 Пiдполковник.svg Підполковник
Horlis-Horsky Yuriy.jpg
Загальна інформація
Народження 14 січня 1898(1898-01-14)
Демидівка, Полтавська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 27 вересня 1946(1946-09-27) (48 років)
Ауґсбурґ, Бізонія Бізонія
Національність українець
Псевдонім Залізняк, Горський
Військова служба
Роки служби 19181946
Приналежність Flag of the Ukranian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Війни / битви

Перша світова війна
Радянсько-українська війна:

Угорсько-українська війна
Радянсько-фінська війна

Друга світова війна
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден «Залізний хрест» (УНР)

Юрій Горліс-Горський (справжнє ім'я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський; літературний псевдонім Горліс-Горський, у підпіллі Залізняк, Горський; 14 січня 1898, Демидівка — 27 вересня 1946, Ауґсбурґ) — український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, письменник.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Демидівці на Полтавщині. Батько — Юрій Лісовський, офіцер російської імператорської армії (РІА), мати — Людвіка Соколовська[1] походила з польського шляхетського роду. За іншою версією у кримінальній справі вказано рік народження – 1902, місце – Тарноруда на Поділлі, зараз Волочиський район.[2]

Учасник Першої світової війни. В роки Національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого вступив у віці 20 років.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і був змушений лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Після лікування мав наздоганяти свою частину та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися.

Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки.

Пізніше, у своєму знаменитому романі «Холодний Яр» Горліс-Горський писав:

« «Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути».  »

На власному прикладі Лісовський переконався, що гуманізм до ворога обертається новими жертвами: так, він подарував життя полоненому начальнику міліції, відпустив його, а той «віддячив», викликавши телеграфом з Єлисаветграда полк червоної кінноти. Бій завершився великими втратами для Холодноярців. Навесні 1921-го за наказом підпілля прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.

Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го, повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом «Горський» — провадив спочатку у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти.

За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію. У 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками ув'язнення.

Згідно системи психіатричного впливу щодо дисидентів[ru] протягом кількох років утримується в тюремній лікарні. За цей час пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Згодом переведений до Херсонської психіатричної лікарні, звідки і втік у квітні 1931 року. У квітні 1932 року, після довгих мандрів Радянським Союзом, перейшов кордон і опинився у Рівному.

А потім була Галичина, де він проживав у Львові, Багатківцях, Плугові. Зокрема, проживаючи у Багатківцях в місцевого священика о. Василя Їжака, відвідував місцеву читальню, де розповідав про життя українців за Збручем.[3]

У Львові його, нарешті, знайшла слава. У жовтневому числі 1932 р. видавництво «Літопис Червоної Калини» надрукувало статтю Горліс-Горського «Холодний Яр», а з наступного числа почалася публікація журнального варіанту його найголовнішого твору — «Холодного Яру» — під назвою «Рік в Холодному Яру» (продовження в 1934 році виходило під назвою «Холодний Яр говорить»). Львівська газета «Наш клич» (1933 р., № 17, 18, 20—22) друкує п'ять автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса», про життя автора в Радянському Союзі після втечі 1931 р.

Першою книжкою, яку вдалося видати вже наступного, 1933 року, була «Ave dictator!». У 1934 р. видано повість «Отаман Хмара». У передмові до неї автор писав: «Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації — в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом 97 із половиною місяців арештів ГПУ та більшовицьких тюрем, — я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки».

Справді, навряд чи хто з письменників — і то не лише українських — спромігся вже тоді, «по гарячих слідах», так виразно зобразити потворне обличчя ЧК-ГПУ, як це зробив він та згодом Іван Багряний у знаменитому романі «Сад Гетсиманський».

У листопадовому числі «Літопису Червоної Калини» 1934 року Горліс-Горський оголосив, що припиняє журнальну публікацію твору «Холодний Яр говорить». Наприкінці того ж 1934 року накладом сотника Івана Зуба вийшло перше книжкове видання, вже під назвою «Холодний Яр».

1935 року у Львові виходять друком книжки «У ворожому таборі» та перевидання першої частини «Холодного Яру» (передруковане 1961 р. у Нью-Йорку без змін Миколою Сидором-Чарториським, разом з 2-ю частиною).

Трохи згодом було написано й другу частину роману «У ворожому таборі», що називалася «Між живими трупами» (про перебування в психіатричній лікарні). Юрій анонсував її вихід, а уривки з цього твору читав молоді, яка хмарами вилась довкола нього… На превеликий жаль, рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. Юрій Горліс-Горський страшенно переживав утрату, тим більше, що вважав цей роман найкращим своїм твором.

Восени 1935 року виходять спогади «Червоний чортополох (Червона армія в світлі дійсності): На основі матеріалів, оголошених у Совітах і за кордоном, та власних спостережень під час побуту в СССР», теж про події 1931—1932 років. 1936 року у видавництві «Вікторія» виходить п'єса «Клянемося могилами героїв! (отаман Хмара)». Ані вона, ані «Червоний чортополох», ані «Живе обличчя червоного сфінкса» з тих часів ніколи не перевидавалися.

Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року у «Дешевій книжці». Вона мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання. Останній раз за життя автора «Холодний Яр» видав львівський «Рекорд» — внесши до тексту деякі незначні зміни, навряд чи погоджені з Горліс-Горським, який на той час міг вже залишити Галичину.

Під час підготовки видання «Холодного Яру» в Галичині текст було адаптовано для потреб місцевого читача. Так в романі з'явилися числені слова й вирази, притаманні лише Галичині. Сучасні перевидання (ті, що їх здійснив 1992 і 1994 р. Роман Федорів, та інші, незалежні від попередніх, які видає з 2006 р. Роман Коваль) базуються на лондонському виданні Микити Мироненка 1967 р. Мироненко, працюючи над виданням, помітно перекрутив текст. Федорів та особливо Коваль, кожен на власний розсуд, спотворили його ще гірше. Неперекручений текст 30-х років у незалежній Україні ніколи не видавався.

Закарпатський період[ред.ред. код]

Що робив Горліс-Горський на Закарпатті? Зі зброєю в руках разом з товаришами, колишніми вояками Армії УНР, він пішов, за влучним висловом Сергія Козака, на «голос Карпатської України». Одна з газет, здається, «Діло», незабаром надрукувала повідомлення, що Юрій Горліс-Горський загинув. Вже вдруге друзі «ховали» його…

Після поразки Карпатської України Юрій якийсь час учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Тут на нього чекав виклик до Канади: українці Саскачевану запрошували знаменитого письменника оселитися в цій країні. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили його змінити плани: Юрій Горліс-Горський справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою, тому й, зрозуміло, не міг відсиджуватися у комфортних умовах.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Наприкінці 1939 р. Горліс-Горський їде до Фінляндії, де формує відділ з українців, які потрапили в полон[4] під час радянсько-фінської війни. Подорож до Суомі він відобразив у двох статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи».

Навесні 1942 року Юрій прибуває до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з'являються спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять».

У червні 1942-го Горліс-Горський здійснив свою мрію — повернувся до Холодного Яру. Письменник оселяється в Олександрівці і збирає свідчення учасників холодноярської боротьби. У Мельниках Горліс-Горський відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книжку про холодноярців, зокрема, про їхніх синів. Бере участь у відновленні могили Василя Чучупаки, яку огородили, почистили металевий хрест, на якому внизу прикріпили тризуб.

З наступом Червоної армії починає рух на Захід. У Львові 26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія він бере шлюб з Галиною Талащук. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі, де 25 вересня 1946 року в нього народжується донька Леся.

В Новому Ульмі Юрій розгортає активну політичну діяльність. Поруч з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими він засновує Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП), проти якої здіймають агітацію деякі члени Закордонних частин ОУН(б). У таборі, де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб. «Посипалися погрози, — згадувала дружина Юрія, — у вікно нашої кімнати кидалися намотані на камінці присуди смерті, у нашу відсутність у кімнаті робилися обшуки… Зник револьвер, за яким Юрко дуже шкодував, бо ніколи не розлучався зі зброєю в ті небезпечні часи… Мені й досі важко писати про ті сумні часи, коли я була свідком усіх тих наклепів і погроз…»

Помер 27 вересня 1946 року.

Творчість[ред.ред. код]

Автор прозових творів «Отаман Хмара» (1934), «Червоний чортополох» (1935), «Холодний Яр» (1937), «Ave Dictator» (1941), спогадів «Між живими трупами», що вважаються втраченими.

Окремі видання:

Вшанування[ред.ред. код]

Продовжував жити Юрій Горліс-Горський і в легендах. Політв'язень Кузьма Дасів розповідав, як в одній з давніх комуністичних брошурок згадувалося, що 1956 року з території Австрії та ФРН до Угорщини на допомогу, як тоді писали, «угорській контрреволюції» проникали українські «контрреволюціонери» і серед них — Юрій Горліс-Горський, який нібито став радником угорського генерала Кішбарнака…

У 1992 році «Холодний Яр» нарешті було видано в незалежній Україні, за яку і боролись герої цього документального роману.

У 2012 році побачила світ книга Юрія Горліса-Горського «Ми ще повернемось!» (упорядник книги Роман Коваль).[6]

Пам'ятник[ред.ред. код]

9 жовтня 2010 в селі Мельники Чигиринського району Черкаської області відкрито пам'ятник Юрію Горлісу-Горському.[7] Пам'ятник збудовано за ініціативою благодійника Володимира Сапи.[8]

Пам'ятник має вигляд розгорнутої книжки з вирізьбленим портретом автора. Нижче — напис: "Юрій Горліс-Горський (Городянин-Лісовський), старшина Армії УНР, автор роману «Холодний Яр». Ще нижче — козацька шабля і гілочка калини. На окремому камені напис: «Холодний Яр живий, він знає, хто свій, а хто ворог». Це одна з цитат роману, який виховав у Галичині десятки й сотні тисяч діяльних романтиків[9].

Вулиці[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Ю. Горліс-Горський. Ми ще повернемось! Спогади. Повість. Поезії. Документи. Листування — К. : Історичний клуб «Холодний Яр»; Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2012. — С. 65, з помилкою: «Людвина»
  2. Маючи в перспективі розстріл, зрозумів: симуляція божевілля може стати для мене порятунком. Gazeta.ua. Процитовано 2016-10-14. 
  3. Городиський Леон, Зінчишин Ігор. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 269.
  4. Как 76 лет тому назад украинцы сломали зубы сталинской агрессии в Финляндии. Україна в НАТО (uk). 2016-11-29. Процитовано 2016-12-04. 
  5. видання роману у двох частинах здійснено за першим виданням у Львові: перша частина вийшла у 1934 році (накладом сотн. Івана Зуба), а друга з однойменною назвою — у 1937 році (видавництво «Дешева книжка»)
  6. Вийшла друком книжка старшини армії УНР. Українська правда. 18 вересня 2012.
  7. На Черкащині відкрили пам'ятник Юрію Горлісу-Горському — Телеканал новин 24, 10.10.2010
  8. Роман Коваль. Володимир Сапа продовжує каратися в СІЗО — Политикантроп, 8.10.2010
  9. «Повернення Юрія Горліса-Горського» Дзеркало тижня № 45 (825) 4 — 10 грудня 2010. Автор: Сергій Лащенко

Джерела[ред.ред. код]

  • І. Вдовичин, Г. П. Герасимова. Горліс-Горський Юрій Юрійович // {{ЕСУ}
  • Герасимова Г. П. Горліс-Горський Юрій Юрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 167. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Горліс-Горський Юрій Юрійович. Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру. / Упор., ред., передм., примітки, біограф. довідки, додатки Р. Коваля. — К. : Історичний клуб «Холодний Яр»; Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — 512 с.: іл. — (Серія «Українська воєнна мемуаристика»). — ISBN 978—611-533-003-4.
  • Городиський Леон, Зінчишин Ігор. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — 294 с., 44 арк. іл. — С. 268—270. — ISBN 966-7255-01-8.
  • Козак С. Холодний Яр — «Холодний Яр» // Літературна Україна. — 2008. — 18 грудня. — С. 8.
  • Луців Л. Ю. Горліс-Горський «Холодний Яр»: Рецензія // Література і життя. Літературні оцінки. — Джерзі Ситі — Нью-Йорк : Свобода, б. р. — С. 379—380.
  • Миколаєнко А. «І повіє огонь новий з Холодного Яру» // Літературна Україна. — 2011. — 17 лютого. — С. 16.
  • Ротач П. І. слово, і доля, і пам'ять: Статті, дослідження, спогади. — Полтава : Верстка, 2000. — 442 с.
  • Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921).Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред.ред. код]